Історія/1. Вітчизняна історія

Грибенко Дар’я

студентка І курсу

(науковий керівник – к.і.н. Лановюк Л.П.)

Національний університет біоресурсів і природокористування України,

Україна (м.Київ)

СТЕЖКАМИ ІСТОРІЇ ПОЛОННОГО

Літописець називає наше місто «градом Богородиці Десятинної», тобто воно перебувало у власності київської Десятинної церкви, спорудженої на честь прийняття християнства на Русі [1]. У РІК 6504 [996], коли ж Володимир побачив, що церкву завершено, він, увійшовши до неї, помолився Богу… А коли він помолився, то сказав так: «Осе даю церкві сій, святій Богородиці, од маєтності своєї і од моїх городів десяту частину».

У РІК 6679 [1171] Володимир же Мстиславич був у [городі] Полоному.

У РІК 6680 [1172], коли ото Гліб Юрійович сидів у Києві на столі отчому і дідньому, [то] в перший рік прийшло безліч половців, розділившись надвоє… І поїхали вони за Київ пустошити, і приїхали до Полоного, до города [церкви] святої Богородиці Десятинної, і до [города] Сімця, і взяли сіл без ліку з людьми, і з чоловіками, і з жінками. І коні, і скот, і овець погнали вони в Половці.

У РІК 6742 [1234], коли ж настала весна, Олександр, убоявшись злого свого вчинку, пішов до тестя свого [Володимира Рюриковича] в Київ. Але Данило, довідавшись [про це], вийшов на нього з Галича, догнав його в [городі] Полоному, і схопили його в лузі Хоморському. Данило не спав тоді три дні і три ночі, так само і вої його.

У РІК 6770 [1262] … Пішов Войшелк до Галича, до Данила-князя… А потім пішов він у [город] Полоний, до [ігумена] Григорія в монастир, і постригся в ченці, і пробував у монастирі в Григорія три роки [2]. 1605. Татаре пречиськії одного року больш ніжлі п'ять крот були і много людей побрали около Зв'ягля, Полонного, Острополя, Межибожа і Шаргорода, а над Тараски кошем стояли.

1617. …Перед стрітенієм господнім калга мурза з татари поважне в землю нашу вшедше мимо Любартов і Полонний, под Шульжинцами кошем стояли, Шульжинці спалили, аж сягнули за Оструга миль 12, коло Ляховець, і Янполя, і Жаславля, і Полонного брали і попалили і індей много із великою здобиччю до землі своєї вернулися [3] .

На початку липня 1648 р. на Полонщині спалахнуло повстання селян навколишніх сіл. 10 липня під стінами Полонного з’явилися загони черкаського полковника М.Кривоноса, які переслідували військо магната Я.Вишневецького. Сотні місцевих повстанців влилися до війська М.Кривоноса, якого літописець називає «Хмельницького ближнім радником і помічником». Вивчивши систему оборони міста і замку, М.Кривоніс наказав місцевим майстрам виготовити штурмові щити з драбинами та бійницями, так звані гуляй-городки. Під їх захистом козаки підійшли до міських валів і розпочали штурм Полонного. Запеклі бої продовжувалися три дні. Спочатку повстанці захопили першу лінію укріплень і вступили в передмістя. Тоді командування шляхетськими військами перенесло оборону у фортецю. Однак М.Кривоносу, з допомогою полонських міщан, вдалося встановити зв’язки з українськими драгунами, які перебували в складі польської залоги. Вони відгукнулися на заклик козацького полководця повернути зброю проти спільних ворогів і 12 липня у критичний момент бою відкрили ворота замку повстанцям [4].

Велику роль в розбудові міста Полонного відіграли князі Острозькі. Відомим представником цієї династії був Костянтин Іванович Острозький (1460–1533рр.) – великий гетьман литовський, який уславився численними перемогами над татарськими загонами.

Реформи 1860-70-х років створили сприятливі умови для швидкого розвитку продуктивних сил Полонського краю. Для цього достатньо прослідкувати хронологію виникнення найбільших промислових закладів на Полонщині: 1870 р. – почала діяти нова паперова фабрика в Понінці; 1873 р. – через Полонне прокладено Києво-Брестську залізницю, яка зв’язала місто з багатьма промисловими районами країни; 1875 р. – збудовано чавунно-ливарний завод в районі Рудні; 1882 р. – споруджено пивоварний завод; 1889 р. – славутський фабрикант Мойсей Шапіро заснував фабрику «Фарфор і фаянс»; 1889 р. – збудовано Буртинський цегельний завод; 1894 р. – почав діяти гранітний кар’єр; 1895 р. – промисловець Мойсей Бричкін налагоджує керамічне виробництво на Горошках.

У недільні і святкові дні Полонне нагадувало знаменитий «Сорочинський ярмарок» М. Гоголя. Із сходом сонця, а то й вночі, з усіх напрямів, в радіусі 50 кілометрів у Полонне рухалась величезна кількість підвод, завантажених зерном, різними продуктами, кустарно-ремісничими виробами. Кожному хотілося якнайшвидше прибути із своєю живністю і захопити найбільш зручне місце на невеликій торговій площі. Уже до 7-8 години ранку вся територія містечка була всуціль забита продавцями і підводами. Ні проїхати, ні пройти було майже неможливо.

Селяни, що прибули на базар, попадали в страшний людський вир. З усіх боків тіснилися до підвод покупці. Вони тягнули до себе продукти і товари, що лежали на возах, порпалися серед них, прицінювалися, обов’язково ганили їх якість, щоб запропонувати неймовірно низьку ціну. Юрмилися серед возів кустарі-ремісники …

Життя Полонного в ці дні вирувало [1].

Література:

1. Полонне: минуле і сучасне. – Полонне, 2008.

2. Літопис руський. За Іпатським списком. – К., 1989.

3. Бевзо О. Львівський літопис та Острозький літописець. – К., 1971.

4 Літопис Самійла Величка. - К, 1991.