Історія/1. Вітчизняна історія

Бойко Ірина

студентка І курсу

(науковий керівник – к.і.н. Лановюк Л.П.)

Національний університет біоресурсів і природокористування України,

Україна (м.Київ)

КОЗЯТИН – МІСТО ЗАЛІЗНИЧНИКІВ

Майже кожен громадянин України хоча б раз у житті обов’язково, подорожуючи Південно-Західною залізницею, проїжджав повз перон станції Козятин. Особливе враження справляла на пасажирів залізничних потягів наприкінці XIX - початку XX ст. надзвичайно красива колоритна архітектурна споруда вокзалу, одного з найбільших залізничних центрів Одесько-Балтської залізниці.

Візитівкою Козятина є саме залізничний вокзал – одна з найстаріших архітектурних пам’яток міста, зведена у 1888 р. Варто також згадати окремо такі пам’ятки, як залізничний ресторан та історичний музей. Серед вагомих пам’яток минувшини міста доречно відвідати такі: братська могила борців за встановлення радянської влади; братська могила жертв фашизму (1942 р.); братська могила радянських воїнів (1941-1944 рр.); братська могила 367 радянських воїнів – визволителів міста Козятина; будинок військового шпиталю років Першої світової війни (1914-1916); будинок єврейської школи 1908 р.; будинок броварні (1884 р.); будинок приватної жіночої гімназії Н.Ф. Жойдік (1908 р.); могила братів Валдаєвих (1905 р.); культова споруда – православна Свято-Троїцька каплиця; будинок товарної станції [1].

У День міста центральна площа стає майданчиком всенародного гуляння. Тут організовується виїзна святкова торгівля, виставки декоративно-прикладного мистецтва та місцевих флористів.

Центром культурно-мистецького життя Козятина є міський Будинок культури – багатопрофільний заклад, метою діяльності якого є створення умов для самодіяльної творчості, формування громадської думки, духовного розвитку, відродження та збереження української національної культури, культур інших народів, задоволення культурних потреб в організації відпочинку населення міста.

Місцевість, на якій розмістився Козятин, була заселена поселенцями Білогрудівської культури, що досягла свого розвитку в цих краях у ІІ-І тис. до н.е. Носіями її були пращури слов’ян, нащадки трипільців.

Існує чимало легенд, переказів і припущень щодо походження назви «Козятин», кажна з яких заслуговує на увагу, але тут ще й досі залишається багато «білих плям».

Місто обласного підпорядкування – Козятин – засноване завдяки будівництву Києво-Балтської (Одеської) залізниці, розпочатого влітку 1866 р. Розбудова містечка швидкими темпами почала набирати обертів. Влаштовували ярмарки, відкривались школи, почав функціонувати Козятинський пивзавод.

Також містом прокотилися революційні події початку ХХ ст., які вилилися у численні страйки робітників-залізничників.

Найжорстокішим режимом був для козятинців період фашистської окупації з 15 липня 1941 р. по 28 грудня 1943 р. Уже в перші дні війни найбільший залізничний центр Козятин зазнав нищівних атак нацистської авіації. Під свист бомб, ризикуючи життям, залізничники швидко відновлювали зруйновані колії, забезпечували своєчасний рух військових вантажів, евакуацію технічного устаткування, людей [2].

Сучасний Козятин – місто обласного значення, є адміністративним центром Козятинського району. Розташоване в 75 км від обласного центру, міста Вінниці, в північно-східній частині області у верхів’ях р. Гуйви, яка є притокою Тетерева та в 150 км від столиці України, міста Києва.

Козятин – важлива вузлова станція Південно-Західної залізниці. Через місто проходить одна із головних автомагістралей країни Київ-Кременець. Тут проживає 26,1 тис. чоловік.

Козятин, місто залізничників, - це справжня історична цінність. Це – важливий залізничний вузол Південно-Західної залізниці, в якому перетинаються залізничні магістралі в напрямках Фастова, Києва, Вінниці, Жмеринки, Бердичева, Шепетівки, Погребища та Жашкова [3].

Цілодобово не вщухає на Козятинських залізничних коліях перестук вагонних коліс. Особливе враження на кожного пасажира, який, хоча б раз у житті подорожував Південно-Західною залізницею, до цього часу справляє красива, архітектурно витримана, довершена споруда залізничного вокзалу, і, напевно, кожен, по-доброму, заздрив місцевим корінним жителям ХІХ ст., які могли спостерігати ту первозданну красу Козятинського дива.

Література:

1. Бабій В. Відродження вокзалу. – Козятин, 2000.

2. Вельгус С. Вокзал моєї мрії (про історію вокзалу станції Козятин). – К., 2008.

3. Чернега Н. Курс – на реставрацію. Про Козятинський вокзал. – Козятин, 1999.