ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ВНУТРІШНІХ СПРАВ

СУМСЬКА ФІЛІЯ

Єфіменко Ю.В. (Україна, м. Суми)

Особливості української науки у порівнянні з італійською

«Национальной науки нет, как нет и национальной таблицы умножения» - говорив Антон Павлович Чехов про універсальність науки, але освіту і науку країн не слід ототожнювати. Наука, як ми можемо побачити, характерна одна для всіх країн, які її вивчають. Її можна назвати свого роду догмою: це система свідчень, які сформувалися на протязі наукової діяльності, і у відповідності з якими треба мислити, тому що це ніби то правильно. І якщо це так, то звичайно виникає питання: чому між наукою і освітою існує межа? Здавалося б, наука – це просто актуальний на даний проміжок часу трактат того, що відбувається – вона ж для того і створена щоб пояснювати природу тих чи інших явищ. Освіта – уже є поєднанням плодів науки, від якої напряму вона сама і залежить. Тобто це два явища, які залежать один від одного.

Так що ж таке освіта? Це питання буде актуальним завжди, тому як постійно викликає спори. Говорять, що: « Спір – породжує істину», але, як показує практика - істина, є такою для свого часу.

Метою даної роботи є дослідження науки і освіти на прикладі Європейської освіти, яскравим представником якої є Італія і України. В ході роботи будуть виявлені основні відмінності між цими двома країнами та причини, які їх зумовили.

Італія є типовою європейською державою, яка славиться своїми знаменитими університетами. Народжені вільними, університети потрапили під державний контроль після 1859 року. Реформа Gentili (1923 р.) зробила наголос на наукових завданнях університетів, дипломи яких стали суто академічними.

Обов'язкове навчання (вік 6-14 років) в Італії добре організоване, відбувається у невеликих класах і в середнього розміру школах за спільними національними програмами. Педагоги мають прекрасні інноваційні традиції, вони є держслужбовцями і користуються непоганим соціальним захистом та суспільною повагою. В кінці 8-го класу складаються екзамени (esame di licenza), успіх відкриває шлях до повної середньої освіти. На її рівні ситуація складна, бо збереження традицій заважає пристосуванню до вимог часу.

Вища освіта Італії представлена переважно університетами. Рівновага сил реформаторів і консерваторів в Італії зумовила винятково малу швидкість її змін і збереження багатьох реліктів.

Вища освіта Італії має гіпертрофований університетський і малий – не університетський сектори, більшість закладів є державними.

Університети з навчальними і науковими програмами перебувають під управлінням Міністерства університетів і науково-технологічних досліджень.

Всього в Італії налічується 65 закладів університетського рівня (державних і "вільних", що саморегулюються, але мають офіційне визнання і дипломи, працюють за програмами держави й інспектуються Міністерством освіти).

Після їх закінчення і року вдосконалення видається професійний диплом, визнаний державою. Не слід плутати ці дипломи з більш академічними, які видають після чотирирічних студій університети в Болоньї та Трієсті.

В Україні ситуація складаються по-іншому: система освіти безперервно розвивається, і для неї характерне постійне відновлення й саморозвиток. Особливо могутній інноваційний процес охопив українську систему освіти в 1980 - 1990-ті рр. Замість колишньої єдиної й однакової школи з'явилися гімназії, ліцеї, коледжі, школи різних профілів і напрямів. Відкрито міжнародні школи й університети, приватні школи і вищі навчальні заклади. Замість інститутів і спеціалізованих вищих училищ основні вищі навчальні заклади тепер здебільшого університети й академії.

Структура вищої освіти України розбудована відповідно до структури освіти розвинених країн світу, яка визначена ЮНЕСКО, ООН та іншими міжнародними організаціями.

Вища освіта є складовою системи освіти України, що визначена Законом України "Про освіту". Вона забезпечує фундаментальну наукову, професійну та практичну підготовку за такими освітньо-кваліфікаційними рівнями: "Молодший спеціаліст", "Бакалавр", "Спеціаліст, магістр".

Вища освіта здобувається у вищих навчальних закладах відповідних рівнів акредитації на основі: базової загальної середньої освіти, повної загальної середньої освіти та освітньо-кваліфікаційних рівнів "Молодший спеціаліст" і "Бакалавр", а також "Спеціаліст, магістр" як післядипломна.

Підготовка фахівців у вищих навчальних закладах може проводитися з відривом (очна), без відриву від виробництва (вечірня, заочна), шляхом поєднання цих форм, а з окремих спеціальностей - екстерном.

Виходячи з вищенаведених даних, можна побачити, що Італія має більш розвинену структуру освіти. Звичайно, на це впливає дуже багато чинників, не треба забувати, що ця країна все-таки багато чого зробила для розвитку світової освіти та одна із самих перших, хто мала університети, тож по праву може вважатися країною-методистом світової науки. А така загальмована динаміка запозичення європейської освіти Україною, пояснюється в першу чергу її географічним положенням. Україну можна назвати межею Азії та Європи, а це багато чого пояснює, адже в Європі яскраво виражена схильність до капіталізму, а Азію можна сміливо назвати «теологічною частиною» земної півкулі. Також значний вплив має те, що Україна багато років була у складі СРСР і тому нинішній період, в якому вона перебуває є дуже складним, адже вона повинна скомбінувати нове зі своїм історичним.

Зінченко В.П. Культурно-історична психологія: досвід ампліфікації// Питання психології. 1993. № 4.

Валіцький А.П. Сучасні системи освіти: варіанти вибору// Педагогіка. 1997. № 2.

Валіцький А.П. Філософські засади сучасної парадигми освіти// Педагогіка. 1997. № 3.

Гінецінскій В.І. Проблема структурування світового

освітнього простору// Педагогіка. 1997. № 3.