А.А. Полякова

Чернігівський держпавний інститут економіки і управління

CВІТОГЛЯДНИЦЬКА РЕФЛЕКСІЯ

У ПЕРЕКЛАДАЦЬКИХ ШТУДІЯХ

Багаторічна викладацька діяльність, яка час від часу межувала з перекладацькою, надала автору цих рядків безліч можливостей втілити власні спостереження і досвід в практику конструювання іншомовної навчальної комунікації.

Протягом багатьох років я розмірковую над тим, чи є сенс в організації навчальної діяльності студентів-нефілологів в галузі поетичного перекладацтва. Ці міркування, звичайно, стимулюють практичні екзерсиси, а ці останні час від часу вимушують зробити деякі узагальнення та висновки. Деякі з них я б хотіла запропонувати вашій увазі.

Цього разу мова піде про світоглядний аспект навчальної діяльності в галузі поетичного перекладу.

Побудова художнього світогляду – проблема, яка недостатньо досліджена, особливо у її психоаналітичному аспекті. Автором цієї статті був запропонований екскурс в дослідження творчого процесу написання віршів, викладений у статті « Актуалізація поетичного смислу у свідомості творця і реципієнта». В цілому можна сказати, що значно частіше аналізується становлення загального світогляду: з точки зору оцінювання ступеня його науковості, матеріалістичності, релігійності – з одного боку, як засіб духовного освоєння світу (ст.. 109) – з іншого, як результат формування особистого ставлення людини до явищ, фактів, ідей - з третього. Але в будь-якому з цих аналізів бракує конкретики, тому в даній роботі подається спроба надати приклад аналітичної роботи з результатами перекладацької поетичної діяльності студентів нефілологічного профілю.

Художній світогляд формується на основі творчого осмислення дійсності, що є, якщо дивитися в коріння, деяким відображенням божественної практики, і цю творчу діяльність вже можна спостерігати в древніх міфологічних уявленнях. Науковість первісного світогляду заміщалася інтуїцією, накопичення фактологічних спостережень призводила до творчих узагальнень, і вже зараз стає ясним, що первісний не є синонімом примітивного.

Справа в тому, що сучасний світ дає багато можливостей для формування художнього світогляду, але вони абсолютно іншого плану, ніж це було раніше. Людина все рідше займається спостереженнями явищ природи, щоб зробити власні висновки, і все більше її уявлення про світ будуються вже на готових формулах, запропонованих іншими. Маніпулювання суспільним усвідомленням про оточуючий світ – головна загроза грядущих часів. Ось чому проблема формування адекватного світогляду, в тому числі і художнього, наразі набуває першорядного значення.

Однією з можливостей вирішення вищезазначеної проблеми є перекладацькі штудії, що можуть здійснюватися під час навчання іноземних мов. Творчий підхід до навчальних перекладів дає чудові можливості познайомити студентів з широким колом художніх засобів відображення дійсності і її творчого осмислення.

. На практичних заняттях з французької мови в рамках теми «Пори року» ми традиційно розглядаємо вірш В.Гюго «Осінь". Романтичний напрям художніх розбудов цього французького поета-письменника відображається не тільки в доборі художніх засобів, як порівняння, метафори, але в специфічно-романтичному ракурсі розглядання самої пейзажної замальовки. Так, природа, яка постає перед очима художника, набуває романтичного забарвлення, й осінь представлена «сумною» з її «туманами та північними вітрами», з деревами, що жовтіють, з «менш прозорим небом» і зорями, які «не такі ясні». Романтизму Гюго притаманні чудові, геніальні за своєю простотою метафори. Так, одухотворяючи природу, він каже про літо: «Це друг, який йде». Саме так завершується цей коротенький вірш у французькому варіанті. У п’ять рядків свого вірша Гюго вкладає романтичне і вельми доступне для читацького розуміння бачення пейзажу. Можна сказати, що вірш «Осінь» - чудовий зразок пейзажної лірики, поданої в дусі романтизму, де природа постає як відображення особистісного сприйняття всесвітніх процесів буття.

Ця преамбула нам необхідна для подальшого аналізу того тлумачення поетичного образу осінньої пори, який запропонували у своїх поетичних перекладах студенти другого та третього років навчання.

Розглянемо деякі з них, загалом п’ять. З точки зору оцінювання форми у жодному з них не зберігся п’ятирядковий вірш: в двох з п’яти бачимо вісім рядків, ще в двох – шістнадцять, в одному – десять. Чистий опис, поданий в мінорних тонах, присутній в першому восьмивірші: осінь придбала характеристику «томная», і «в мерцании дождя туман окутал тепло», а «небо, хоть и звездное» (читай – «красивое»), холодное оно». Мотив прощання відсутній. В другому восьмивірші перекладач, навпаки, зосередився на лірико-особистісній ідеї розставання, відбуття, поданій з відтінком трагічності: «Прощается друг со мною – и тихо деревья плачут, серце полно тоскою, - а все могло быть иначе.» Природа виконує роль спостерігача, який співчуває. Навіть, виходить так, що не людина плаче, а дерева. Природі надається метафорична здібність печалитися, плакати, сумувати. «Могли голубеть озера, как это бывает весною. И осень шлейфом из листьев не манила б тебя с собою». Природа не тільки оживає, але, якщо це весна, то вона надихає на щастя і співчуває голубизною своїх озер, своєю гармонією і красою, а якщо осінь, то вона сама «шлейфом из листьев манит» і виступає причиною розставання. Світоглядницька рефлексія цього вірша схиляється до розуміння невпинності часу і розуміння кінцевості існування, і роздуми про трагічність життя – основна тема цього прочитання оригіналу.

Схожі мотиви спостерігаємо в третій перекладацькій варіації, де осінь узагальнено трактується, як «пора прощання», коли хтось покидає когось, в даному варіанті «я покидаю друга». Трагічність ситуації полягає тут в тому, що «…ми покидаємо те, що любим…», хоч це не є покликом душі. Але в останній строфі у вірш вливається мажорний струмок, і метафорично сильно виражена надія, майже впевненість, що «…розтануть снігами сварки, і разом ми будем з тобою».

Четверта варіація пропонує нам розмову з літом-другом, спробу умовити його не йти. Цьому передує досить близька до оригіналу пейзажна замальовка: похмурий світанок ( в оригіналі – «менш ясна зоря»), холодне повітря (в оригіналі – «не таке тепле повітря»), і небо не ясне (в оригіналі: «не таке ясне»). Оригінальна авторська метафора «літо – друг, який йде» перетворюється на спробу переконати літо не тікати: «Ні, літо, не треба, не тікай, милий друг!». В цілому, схоже, цей варіант досить близько стоїть до оригіналу за своїм змістом. Але чи є він найбільш проникливим, що торкається струн душі? Таке зрештою постає перед нами питання.

П’ятий з тих перекладів, що потрапили до найкращих, передає любов до днів минулих, “коли небо ласкало нас», а час розставання з «милим літом» подається як печальний. В цій варіації з’являється рефрен «Прийшла вже осінь», який надає всій конструкції вірша симетрії і гармонійності. «Прийшла вже осінь. І зорі вже не світять так яскраво, І небо не ласкає нас, І дні, які ми так любили, Незмінно в невпинно йдуть від нас. Прийшла вже осінь. І незабутні наші дні минають, Пожовкле листя падає і падає до нас. І літо, наше миле літо упливає, І вже прощатися прийшов печальний час.». Розмірковуючи про плин часу, перекладач нібито трактує його як неминучість і показує марність зусиль боротися з цим явищем. Але, на різницю від попередніх, ця варіація надає цим трагічним ідеям відтінків універсальності та звичності. Це передається насамперед через вживання займенника «ми»: «..йде від нас», «ми любим», «наші дні», а також через побудову речень з відтінком модальності: «І вже прощатися прийшов печальний час». В такому трактуванні відчувається відчуження свого Я від явищ універсального порядку, автор нібито не бажає знаходитися наодинці з трагічністю буття, і парадоксальним чином йому це вдається. Один з вдалих прийомів, що слугують цій ідеї, полягає в тому, що автор

пом’якшує відчуття печалі від розставання з щасливим минулим, надаючи всій розповіді колискового гойдання, наближаючи читача/слухача до ідеї універсального коловороту.

Вочевидь, ці переклади дозволяють нам пізнати студентство з нового боку; автори перестають бути артемами, софіями, тетянками, а виступають як особистості, які бачать світ через призму свого досвіду, настрою чи навіть світогляду і трактують першоджерело (в даному випадку «Осінь» В. Гюго) як можливість розібратися в своєму житті чи, якнайменше, в життєвій ситуації.

Нарешті, заключне спостереження. Аналітична робота з порівняння результатів перекладацької творчості надає матеріал для психоаналітичних досліджень гендерного характеру. Короткі висновки з цього такі: дівчата значно легше «відкривають душу», вони створюють вірші з більш особистісними ознаками. Юнаки, навпаки, пропонують більш узагальнені картини буття і майже не торкаються проблем душевного болю.

Обмінюючись враженнями, студенти висловлюють задоволення не тільки від власної роботи, але від захоплюючого процесу аналітичного оцінювання результатів ментальної діяльності – своєї, авторської, групової. Викладач також отримує професійне задоволення від того, що дозволив студентству розкритися у новому ракурсі і що зробив особистий внесок в формування художнього світогляду сучасної молоді.