Філологічні науки/ 3.Теоретичні та методологічні проблеми дослідження мови

Шумченко Т.І.

Національний технічний університет України

«Київський політехнічний інститут»

Культорологічний підхід у сучасному мовознавстві

Все мовознавство пронизане культурно-історичним змістом, оскільки його предметом є мова, яка є умовою, основою і продуктом культури. У зв’язку з цим у кінці двадцятого століття вчені потрапили в безвихідне становище, адже в науці про людину не було місця найголовнішому – культурі. Оскільки в більшості випадків людина має справу не з самим світом, а з його репрезентаціями, то світ постає перед нами крізь призму культури і мови народу.

Протягом останніх десятиліть дослідження та опис взаємовідносин між мовою і культурою, мовою і етносом, мовою і народним менталітетом викликає чималий інтерес як серед вчених лінгвістів, мовознавців, перекладачів так і серед фахівців з культурної та соціальної антропології, психології. Співвідношення і взаємозв'язок мови і культури – питання складне і багатоаспектне.

Згідно з семантичним поглядом на культуру, слова є ключами до розуміння культури мовної спільноти [1; 2; 3]. Досліджуючи взаємодію мови і культури, лінгвокультурологія має інтегральний характер, оскільки вона:

- утворює систему філософсько-культурологічних та лінгвістичних традицій;

- скерована на комплексний опис мови і культури;

- базується на зіставленні різних мов і культур.

Відношення між мовою і культурою можна розглядати як відношення частини і цілого. Мова може сприйматися як компонент культури і як знаряддя культури. Однак мова автономна по відношенню до культури і розглядається в традиційній лінгвістиці як незалежна семіотична система, тобто окремо від культури.

В.А. Маслова вважає, що оскільки кожний носій мови є носієм культури, мовні знаки набувають здатності виконувати функцію знаків культури і таким чином, є засобом представлення основних установок культури. Принципово важливим для лінгвокультурології є те, що взаємний вплив мови і культури відбувається, насамперед, на рівні свідомості [4].

Мова може сприйматися як компонент культури або знаряддя культури, і в той же час мова може бути автономною по відношенню до культури або ж розглядатися окремо від культури, або в порівнянні з нею. Мова зберігає і відображає всі зміни, які відбуваються в соціальному, політичному, економічному житті народу. Мова по відношенню до культури володіє особливістю накопичувати культуру та успадковувати її. Причому кумулятивність – властивість і примітивних, і розвинених мов і культур. Найсуттєвішими формами збереження культури є прислів’я, лікувальні заклинання, молитви, народні перекази, родоводи, проте перелік цим не закінчується.

Слід зазначити, що розвиток мови та культури – не зіставні, взаємно непов’язані процеси. Культурні зміни протікають швидше, аніж мовні. Різка зміна культурної організації суспільства супроводжується прискоренням мовного розвитку. Зміни в культурі певною мірою є результатом усвідомлених процесів, а мовні зміни – тонший психологічний процес, який не контролюється свідомістю або волею [5].

Лексика є чутливим показником культури народу, оскільки зміна значень, втрата старих слів, створення або запозичення нових залежить від історії самої культури. Словник, в певній мірі, відображає рівень розвитку культури. Він як змістовна сторона мови завжди виступає у вигляді набору символів, що відображають культурний фон даного суспільства. Зміни в лексиці викликаються різними причинами, більшість яких носить культурний характер. Кожна нова культурна хвиля приносить із собою новий вантаж лексичних запозичень.

Крім того, за допомогою мовних даних можна установити відносну хронологію елементів культури. Вивчаючи культурно значущі терміни, наука може показати історію відкриттів та ідей в новому світлі. Особливу увагу лінгвістів і культурологів приваблюють мовні запозичення. Напрямок культурного впливу можна встановити за допомогою аналізу походження слів.

Отже, мову і культуру неможливо розділити, не можна розглядати мову народу, не беручи до уваги його культуру та національні особливості. Адже мова і культура народу складаються одночасно. З часом мова також змінюється, як і культура суспільства. У культурі з'являються нові цінності, в мові – нові вирази; в суспільстві – нові технології, а в мові – нові лексичні одиниці.

Література:

1. Арутюнова Н.Д. Язык и мир человека / Н.Д. Арутюнова. – М.: Языки русской культуры, 1998. – 896 с.

2. Винокур Г.О. Культура языка / Г.О. Винокур. – М.: Просвещение, 1989. – С. 132.

3. Карасик В.И. Культурные доминанты в языке / В.И. Карасик// Языковая личность: культурные конспекты. – Вологоград-Архангельск, 1996. – С. 14–57.

4. Маслова В.А. Лингвокультурология : учеб. пособ./ В. А. Маслова. – М.: Изд. центр «Академия», 2001. – 208 с.

5. Чумак В.В. Хроніка / В.В. Чумак // Мовознавство. – 2002. – № 1. – С. 78.