Право. Адміністративне і фінансове право.

Вовчук А.Р.

Київський національний авіаційний університет, Україна

Адміністративно-правове регулювання залізничним транспортом

Однією з найважливіших галузей транспортної системи України є залізничний транспорт, на який припадає основний обсяг перевезень пасажирів і вантажів.

Залізничний транспорт - виробничо-технологічний комплекс

організацій і підприємств залізничного транспорту загального користування, призначений для забезпечення потреб суспільного виробництва і населення країни в перевезеннях у внутрішньому і міжнародному сполученнях та надання інших транспортних послуг усім споживачам без обмежень за ознаками форми власності та видів діяльності [1].

Система управління залізничним транспортом в умовах незалежності України зазнала відповідних змін: з переходом до ринку і економічної самостійності підприємств усіх форм власності держава відмовилася від практики розробки і затвердження планів перевезень і централізованого, гарантованого матеріального і фінансового забезпечення залізничного транспорту. Була створена триланкова структура управління залізничним транспортом України (Укрзалізниця – Залізниця – структурний підрозділ) замість чотириланкової (Укрзалізниця – Залізниця – відділ залізниці – структурний підрозділ). Проте система управління в галузі не зазнала значних змін. При цьому від колишньої командно-адміністративної системи

Україні дістався у спадщину правовий механізм управління галуззю, який характеризується елементами закритості від громадського контролю, переважно адміністративними методами впливу на суб’єкти господарювання, захистом відомчих інтересів галузі, а не інтересів споживача. В умовах ринкових відносин і демократизації суспільства він гальмує прогресивні зміни, що потребує вдосконалення механізму адміністративно-правового регулювання розвитку залізничного транспорту.

Так, на сьогодні Державна адміністрація залізничного транспорту України „Укрзалізниця”(далі – Укрзалізниця) відповідно до ст. 4 Закону України „Про залізничний транспорт” є центральним органом виконавчої влади України і, по суті, поєднує в собі функції: власника інфраструктури; оператора перевезень; органу формування тарифної політики; органу контролю за дотриманням законодавства на залізницях [1].

Загальною метою адміністративно-правового управління, на думку більшості вчених,повинно стати створення ефективних важелів функціонування та розвитку залізницьУкраїни [2]. На думку фахівців з проблем державного управління економікою, актуальною теоретичною і практичною проблемою для всіх без винятку країн є проблема підтримання життєздатного балансу між державним регулюванням економічної діяльності і природним саморозвитком економічних процесів, тобто між тенденціями активного державного втручання і тенденціями спонтанного саморозвитку інших агентів економічних відносин. Тільки створення життєздатного балансу цих двох різноспрямованих тенденцій вважається запорукою успішного розвитку економіки і застосування ефективних державних важелів

управління нею [2]

Значна частина наявного потенціалу транспортної галузі України, зокрема залізничного транспорту, задіяна у виконанні транзитних перевезень вантажів з використанням вигідного географічного розташування країни та проходженням її територією як міжнародних критських транспортних коридорів, так і транспортних осей у напрямках «Північ-Південь» і «Схід-Захід», коридорів TRACECA та нових міжконтинентальних транспортних маршрутів, зокрема швидкісних з Азії до Європи[3].

На сьогодні триває пошук оптимальної моделі державного регулювання діяльності залізничного транспорту, що передбачає необхідність узгодження чинного законодавства України з реаліями сьогодення. Зокрема, у законодавстві залишається чимало прогалин або неузгодженостей, урегульованих переважно на підзаконному рівні. Правовою основою цієї діяльності на сьогодні залишається Закон України “Про залізничний транспорт” [4], а також ряд підзаконних нормативно-правових актів, насамперед Статут залізниць України [5] та інші. Однак на сьогодні ці акти не відповідають сучасним потребам учасників залізничних перевезень, оскільки запропоновані підходи до взаємодії цих учасників, визначення їх правового статусу є досить застарілими. Певною мірою вирішенню окремих проблем, пов’язаних з регулюванням діяльності залізничного транспорту сприяло прийняття Господарського кодексу України [6], у якому здійснено правове регулювання перевезень яквиду господарської діяльності. Проте залишається чимало питань стосовно функціонування залізничної галузі України, що потребує подальшого доопрацювання на рівні законодавства.

Основними проблемами державного управління залізничним транспортом України на сучасному етапі є недосконалість нормативно-правових актів, що регулюють управління діяльністю залізничного транспорту, та невідповідність його організаційної структури умовам розвитку ринкової економіки країни; відсутність чіткої системи взаємозалежності, впливу і відповідальності між центральним органом управління Укрзалізницею і підприємствами залізничної галузі України; відсутність чіткої стратегії щодо підвищення якості продукції та послуг, що надаються залізницями; неефективний механізм розподілу доходів між підприємствами залізничної галузі тощо.

Література:

1. Закон України «Про залізничний транспорт» електронний ресурс: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/273/96- вр

2. Ониськів М. М. Теоретико-методологічні підходи організації управління майновим комплексом залізничного транспорту М. М. Ониськів, А. В. Буковинський // Проблемы экономики и управления на железнодорожном транспорте : – Режим доступа : http://ekuzt.detut.edu.ua/sekcziya-3-lekonomika-zheleznodorozhnogo-transportar/180—oniskv-mmbukovskij-av.html.

3. Стратегічні напрями розвитку транспортної галузі України у післякризовий період. –К.:НІСД, 2011. – 48 с.

4. Закон України "Про залізничний транспорт" від 23.02.2012

5.Статут залізниць України : Постанова Кабінету Міністрів України : від 06.04.1998 № 457 // Офіційний вісник України. – 1998. – № 14 (23.04.98). – Ст. 548.

6.Господарський кодекс України : від 16.01.2003 № 436-IV // Офіційний вісник України. – 2003. – № 11 (28.03.2003). – Ст. 462.