Экология/4.Промышленная экология и медицина труда

Семенова О.І., Вакула Ю.В.

Національний університет харчових технологій

Екологічні проблеми та шляхи їх вирішення у солодовому виробництві

Солод – продукт штучного пророщування злакових культур (жито, ячмінь, овес, пшениця, просо). У наш час солод, крім пивоваріння, використовується також для виробництва напоїв та екстрактів профілактичного й лікувального характеру (завдяки його корисним для організму людини біологічно активним речовинам), для виробництва квасу, спиртних напоїв, хлібопечення, винокуріння, дріжджовому виробництві.

У солодовому виробництві утворюється велика кількість вторинних матеріальних ресурсів, а саме: солодові паростки, зернові відходи, велика кількість стічних вод, що мають різний ступінь органічного забруднення.

Відомо, що відходи солодового виробництва містять комплекс поживних, мінеральних та біологічно активних речовин.

Частина з них (солодові паростки) використовуються у якості кормових добавок до раціону сільськогосподарських тварин, але частина відходів не знайшла жодного застосування [1].

Стадії прийому, зберігання, очищення та сортування зернопродуктів посідають величезне місце у солодовому виробництві й мають ряд специфічних виробничих проблем, які потрібно усунути чи мінімізувати для будівництва нових та реконструкції старих солодовень.

Під час прийому і збереження зерна мають місце втрати що потенційно можуть складатися з:

· втрат сухих речовин зерна;

· збитків завданих від шкідників-комах і розмноження гризунів;

· збитків завданих хвороботворною мікрофлорою;

· збитків внаслідок механічного ушкодження зерна.

У процесі транспортування зернопродуктів внаслідок несприятливих механічних впливів можливе його ушкодження – роздавлювання, розколення, порушення оболонки. Травмоване зерно може втратити спроможність до проростання [2].

Основне споживання води ̶ це миття та замочування ячменю. На цій стадії виробництва солоду витрачається до 90 % від усієї потреби у воді. Тому актуальною проблемою солодового виробництва є скорочення водоспоживання на стадії миття та замочування ячменю. Щоб досягти вологості пророщуваного зерна 47–48 %, потрібно теоретично 0,7 м³ води на 1 т сухого зерна. Якщо враховувати витрату води на зрошування у солодороcтильному апараті, то загальна кількість води на замочування і солодорощення становитиме 0,9 м³ води на 1 т сухого зерна.

На більшості солодових заводів очищення стічних вод проводиться за двоступінчатою схемою біологічного очищення та доочищення. Для обробки

осадів і надлишкового активного мулу використовують аеробні стабілізатори, фільтр-преси, мулові майданчики [3].

Для стічних вод солодового заводу, що працює в нормальному робочому режимі, характерні значні коливання витрат і різкі перепади концентрацій забруднюючих речовин. Усе це ускладнює очищення стічних вод на традиційних біологічних очисних спорудах та вимагає розробки принципово нових технологічних схем. Для вирішення цієї проблеми доцільно використовувати біологічні методи очищення, так як різниця між показниками ХСК та БСК₂₀ незначна, що свідчить про те, що майже всі речовини органічного походження можуть бути метаболічно трансформовані живими

організмами.

Пневматичне замочування зерна, що реалізується у сучасному обладнанні, потребує фактично витрати води 4,1–5,4 м³/т. Значна економія води досягається при застосуванні мийного барабану. Замочна і промивна вода у барабані надходить протитечією, тому зерно знаходиться в контакті з чистою водою на стороні його виходу. Водозабезпечення у цьому випадку складає 1 м³/т. Однак, при зменшенні витрат води на солодорощення збільшується рівень забрудненості використаної замочної води. Забрудненість води залежить також від морфологічних властивостей ячменю, попереднього очищення зерна, умов зберігання, забрудненості мікроорганізмами.

Виробничі стічні води забруднені різними за походженням речовинами. На підприємстві застосовується очищення води від домішок на металевих ситах. На яких осідають домішки такі як ячмінь, дрібні камені та інші речовини, які могли випадково потрапити в чан з водою. Після очищення води, домішки збирають у спеціальному контейнері, його перевантажують в автотранспорт і вивозять з території підприємства для утилізації. Наступне очищення води проводиться на очисних спорудах.

Виробництво солоду пов'язано зі зберіганням і переробкою ячменю, отже в процесі виробництва відбувається запилення приміщень цеху, а при перевезенні солоду відбувається запилення навколишнього середовища. Також під час перевезення автотранспортом атмосфера забруднюється вихлопними газами. Для того щоб не допустити запилення приміщень, необхідно встановити аспіраційну систему підведену до кожного апарату. Для відділення повітря від пилу слід використовувати систему циклонів [4].

Література

1.Нарцисс Л. Пивоварение: в 2 т. / Нарцисс Л., перевод с нем. Под общ. ред. Г.А.Ермолаевой и Е.Ф. Шаненко. – СПб.: Профессия, 1989. – Т.1: Научные основы и технологии. 1989. – 953 с.

2.Н.И. Ляшенко Биохимия хмеля и хмелепродуктов, Житомир, «Полісся», 2002.-378 с.

3.Кунце В., Мит.Г. Технология солода и пива. - Спб.: Профессия, 2000

4.Меледина Т.В. Сырье и вспомогательные материалы в пивоварении. - Спб.: Профессия, 2005.