Экономические науки

к.е.н., доцент Скрипник С.В.

ДВНЗ «Херсонський державний аграрний університет»

Підвищення конкурентоспроможності аграрних підприємств на зовнішньому ринку

У світовому співтоваристві Україну визнають як потенційного лідера з виробництва сільськогосподарської продукції та основних продуктів харчування: зерна, цукру, олії, м’яса, продуктів переробки молока тощо. Але реалізація цього потенціалу вимагає докладання великих зусиль. Розв’язання задач, поставлених у регіональних програмах розвитку сільського господарства і агропромислового комплексу (АПК), дозволить йому зайняти відповідне місце в народногосподарському комплексі як регіону, так і країни, створити оптимальні умови для розширення експорту продукції сільського господарства та достойне входження її у світове співтовариство.

Агропромисловий комплекс України нині переживає не найкращі часи. Як і багато інших галузей, він знаходиться у глибокій транснаціональній кризі. Реформи в аграрному секторі України просуваються повільно. Одна із причин – неспроможність уряду виробити і втілити дієву стратегію реформ, спрямовану на забезпечення тривалої ефективності галузі та підвищення її конкурентоспроможності. Цю неспроможність зумовлюють певні чинники, зокрема: неспроможність формувати й аналізувати політику розвитку; непрофесіоналізм адміністративних структур; опір сторін, зацікавлених у гальмуванні реформ; вплив консервативних сил [1].

Щодо аграрних підприємств, проблеми забезпечення і підвищення їх конкурентоспроможності, є одними з ключових у національній аграрній економіці. Це пояснюється стратегічним значенням продовольчих товарів на внутрішньому аграрному ринку та входженням країни у світовий політичний та економічний простір, що потребує адаптованості національної економіки до найважливіших тенденцій зовнішнього середовища. При цьому основними перевагами для вітчизняних виробників є вступ країни до світового співтовариства через поступове поширення на аграрний сектор міжнародних правил торгівлі, інвестування, кредитування, страхування тощо. Запорукою використання цих переваг є підвищення конкурентоспроможності сільськогосподарської продукції, забезпечення її відповідності міжнародним стандартам, вимогам ринку, світовому науково-технічному рівню.

Аграрний сектор України має величезний потенціал, але за браком відповідних економічних та інституційних умов не може його використати. Спад виробництва великою мірою зумовили помилки в здійсненні аграрної політики. Керівники та працівники сільськогосподарських підприємств не мають відповідних стимулів до діяльності, а ця обставина приводить до низької продуктивності факторів виробництва. Не останню роль відіграє збереження монополізованої і неефективної системи постачання виробничих ресурсів та реалізації продукції. Цю структуру Україна отримала в спадок від планової економіки. Як і раніше, існує також непрямий контроль над цінами, що його встановлюють через державні угоди та замовлення [2]. За такої політики сільськогосподарські виробники постійно перебувають під тиском і змушені продавати продукцію за низькими цінами. Інакше не матимуть доступу до ресурсів та кредитів, які вкрай важко одержати самотужки. Тому існує істотна різниця між світовими і внутрішніми цінами на сільськогосподарську продукцію.

Фактичні реалії вітчизняних поглядів на місце експорту та імпорту товарів багато в чому є недосконалими, економічно невиваженими. За їх допомогою до останнього часу не вдавалося забезпечити бажаних сподівань про подолання кризи в зовнішньоекономічній діяльності галузей АПК, яка невиправдано затягнулася. Загальними ознаками кризи стали: різке розбалансування між експортом й імпортом, деформація структури експорту й імпорту; стрімке падіння обсягів експорту товарів; формування структури експорту під впливом стихійних процесів; обмежена відтворювальна можливість експорту та структурний стан імпорту; порушення антимонопольного законодавства; недобросовісна конкуренція. Саме тому зовнішньоекономічна діяльність практично не інтегрована у світові процеси, а аграрні суб’єкти підприємництва втрачають зовнішній ринок.

Для оцінки ефективності зовнішньоекономічної діяльності нами було здійснено аналіз стану зовнішньої торгівлі аграрною продукцією. Основними споживачами української продукції є країни ЄС, Росія, Білорусь, Ізраїль, Корея, Польща та ін. Найбільшим попитом на зовнішніх ринках користуються олійні культури, продовольча і фуражна пшениця, м’ясо і продукти його переробки. За даними Державного Комітету статистики, в 2013 р. Україна експортувала 12% всього обсягу експорту пшениці до Ізраїлю, 16 – до Кореї, майже 6 –до Швейцарії, Угорщини та країн СНД, близько 15% - до країн ЄС. Позитивним моментом зовнішньоекономічного обороту Херсонської області залишається наявність великої питомої ваги експортованої продукції з високим ступенем переробки та спрямованість на експорт готових продуктів. Разом з тим, обсяг зовнішньоекономічного обігу товарів підприємств Херсонської області в останній час не перевищує 250-270 млн. дол. США, тоді як наприклад в 2009 р. досягав 434,9 млн. дол. Тож для оптимального функціонування агропромислового комплексу та підвищення конкурентоспроможності аграрних підприємств в умовах реалізації нової аграрної політики на ринкових засадах особливе значення має розбудова інфраструктури із залученням іноземних інвестицій, великих приватних капіталовкладень.

Література:

1. Мазаракі А.А. Регулювання зовнішньоекономічної діяльності в Україні [Текст]: навч. посіб. / А.А. Мазаракі, В.В. Юхименко, Л. П. Сєрова, О.П. Гребельник, Т. Д. Ліпіхіна / Київський національний торговельно-економічний ун-т. – К.: КНИГА, 2003. – С. 190–191.

2. Розвиток секторів і товарних ринків в Україні: НАН України, Інститут економічного прогнозування; за ред. проф., д.е.н. В. О. Точиліна . – Ужгород. 2001. – С. 246.