Економічні науки / 14. Економічна теорія

к.і.н. Горбань А.В.,

Шевчук В.О.

Київська державна академія водного транспорту імені гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного, Україна

Людський капітал в умовах інноваційної економіки

Інноваційна економіка провідних країн світу характеризується наступними ознаками: високим рівнем і якістю людського капіталу і високими інвестиціями в його розвиток; високою якістю життя; соціальною стабільністю; високими індексами людського потенціалу та економічної свободи; високим рівнем розвитку фундаментальної науки; високим рівнем розвитку прикладних наук; наявністю в країні потужних інтелектуальних центрів технологічного розвитку – технопарків; значним сектором нової економіки; наявністю розвинених і ефективних інноваційних систем, які підтримує держава; привабливим інвестиційним кліматом і високими інвестиційними рейтингами; сприятливим підприємницьким кліматом; диверсифікованою економікою і промисловістю; конкурентоспроможною продукцією на світових технологічних ринках; ефективним державним регулюванням економіки та розвитку країни; наявністю транснаціональних корпорацій, що забезпечують конкурентоспроможний технологічний та науковий розвиток країни. Наявність перерахованих факторів і умов обумовлює генерацію інновацій та ефективні механізми доведення їх до рівня конкурентоспроможної продукції.

Інноваційна економіка включає шість основних складових, які необхідно створювати і розвивати до конкурентоспроможного рівня за світовими критеріями: освіту; науку; людський капітал в цілому, включаючи високу якість життя і спеціалістів вищої кваліфікації; інноваційну систему, яка включає: законодавчу базу, матеріальні складові інноваційної системи (центри трансферту технологій, технопарки, технополіси, інноваційні центри, кластери, території освоєння високих технологій, венчурний бізнес та ін.), інноваційну промисловість, що реалізує нововведення; сприятливе середовище функціонування людського капіталу [4].

Для створення інноваційної системи необхідні сучасна освіта на всіх рівнях виробництва і управління, підприємницьке середовище, орієнтоване на інновації. Необхідні ініційовані процеси передачі знань та інтелектуальної власності через кооперування, партнерство і продаж у виробництво.

Формування людського капіталу в умовах інноваційної економіки набуває нових особливостей: перша – це безперервність навчання та нерозривний зв’язок освіти з виробничою діяльністю людини (протягом всього періоду праці); друга – здатність творчого застосування накопичених знань, навичок для генерації нових ноу-хау; третя полягає в тому, що розвиток інноваційної економіки обумовлює вимоги безперервного навчання та елементів творчості не лише окремих працівників, а й цілих колективів підприємств, фірм та організацій.

Як свідчить міжнародний досвід, інвестиції в людський капітал повинні збільшуватися швидше, ніж інвестиції в матеріально-технічні елементи національного багатства. Ефективність вкладень в людський капітал досить висока, але інвестиційний період у нього більш тривалий, ніж у фізичного капіталу, десь до 12-20 років. У контексті довгострокової стратегії витрати на соціальний розвиток розглядаються в якості високоефективного вкладення, віддача від якого може бути отримана лише через певний час.

Як зазначено в проекті Стратегії інноваційного розвитку України на 2010-2020 роки в умовах глобалізаційних викликів, за останні два десятиріччя в Україні відбувся розрив зв’язків циклу «наука – освіта – виробництво», освіта, як і наука, залишається майже повністю відстороненою від процесу формування інноваційної економіки. Гострота і складність цієї проблеми потребують системних стратегічних рішень. Таким чином, створення дослідницьких університетів та лабораторій, збільшення фінансування науки, прикладних досліджень, безсумнівно, сприятливо вплине на індустріально-інноваційні процеси в країні.

Як відомо, ключова мета модернізації – нова якість життя громадян України. Потрібно вибудовувати економічну систему, що працює в інтересах людини. Для цього важливо відобразити принципи взаємодії суспільства і держави в соціальних стандартах. Потрібні показники підвищення якості життя, на які буде орієнтуватися держава.

На порядку денному економіки країни стоїть завдання переходу від поняття «людські ресурси» до поняття «людський капітал». Успішне вирішення даного завдання залежить від розробки механізму самозростання даного виду капіталу. Необхідно займатися створенням відповідних економічних конструкцій. В першу чергу треба відмовлятися від ставлення до людини як до пасиву, на який держава повинна витрачати гроші, і вибудовувати соціальну політику, засновану на ставленні до людини як до активу, в який держава вкладає гроші. Інвестувати краще всього в те, у що можуть інвестувати самі люди, у що вони готові вкладати свій час і свої кошти.

У зарубіжній і вітчизняній літературі існує безліч визначень людського капіталу, які в тій чи іншій мірі розкривають його структуру і ступінь відповідності його сутнісних елементів реаліям того чи іншого етапу розвитку суспільства. Г.Беккер, Т.Шульц, Л.Туроу, будучи прихильниками теорії людського капіталу, розглядали його як частину живих продуктивних сил окремої людини і всього населення, яка виноситься на ринок в якості особливого товару і купується підприємцями. Так, Л.Туроу визначає людський капітал як «здатність індивідуума до виробництва товарів і послуг», «його продуктивні здібності і знання». У.Боуен уточнює цю трактовку і стверджує, що «людський капітал складається з набутих знань, навичок, мотивації і енергії, якими наділені людські істоти і які можуть використовуватися протягом певного періоду часу з метою виробництва товарів і послуг». Л.Едвінссон та М.Мелоун розглядають цей капітал як складову інтелектуального капіталу поряд із структурним капіталом. Елементами «людського капіталу» вони називають втілені у працівниках компанії сукупність знань, практичних навичок, творчих здібностей, а також моральні цінності компанії, культуру праці, здатність до нововведень, філософію фірми та загальний підхід до справи [1]. Безсумнівний інтерес представляє визначення, наведене в підручнику «Економікс»: «людський капітал є міра втіленої в людині здатності приносити дохід».

А.И.Добринін та С.А.Дятлов визначають людський капітал як «сформований у результаті інвестицій і накопичений людиною певний запас здоров’я, навичок, здібностей, мотивацій, які доцільно використовуються в тій чи іншій сфері суспільного відтворення, сприяють зростанню продуктивності праці і виробництва і тим самим впливають на зростання доходів (заробітків) даної людини» [3, 6-7].

С.А.Курганський розглядає людський капітал як «міру сформованих в результаті інвестицій і накопичених людиною здібностей і якостей, які при доцільному використанні призводять до зростання продуктивності праці та доходів» [2].

Визначення людського капіталу, наведені в працях багатьох авторів, розкривають його сутність з позиції реалій того чи іншого часу. Нинішня специфіка науково-технічного прогресу і сформована ситуація на ринку праці, що характеризується невідповідністю попиту та пропозиції на професійні здібності людини, визначають напрями дослідження людського капіталу, що, в свою чергу, вимагає уточнення категоріального апарату. Під інноваційним людським капіталом розуміють формування працівника, здатного здійснювати постійний пошук та реалізацію інновацій, що забезпечуватимуть розвиток і підвищення конкурентоспроможності національної економіки [5, 111].

Формування системних елементів (характеристик людського ресурсу) і їх подальший аналіз повинні відповідати вимогам сучасного стану на ринку праці. Можливості людини носять багатогранний характер і можуть тією чи іншою мірою бути відтворюваними в залежності від ситуації на ринку трудових ресурсів. Будь-який індивід володіє певним рівнем фізичних можливостей; знань і умінь; загальних і специфічних професійних навичок; когнітивних здібностей; соціально-культурного розвитку; мобільності тощо. Будь-який з цих параметрів, будучи елементом в структурі людського капіталу, може стати конкурентною перевагою індивіда в сукупному попиті на робочу силу.

Але необхідне розуміння того, що тільки за рахунок розвитку одного фактора виробництва, яким є людина, загальний рівень всього виробництва не піднімеш. В Україні виробництво ВВП в розрахунку на одну особу працездатного віку, зайняту в національній економіці (за методологією МОП), за рік складає 59,6 тис. грн. У розвинених країнах цей показник перевищує 90 тис. доларів.

Отже, інноваційна економіка – це комплексне, системне явище, що потребує суттєвих змін не тільки в сфері технологій, але й у соціумі в цілому. Це зумовлює актуальність розробки нових методологічних підходів до формування людського капіталу.

Література:

1. Внесок Л. Едвінссона, М. Мелоуна, Г. Беккера, Л. Туроу, Т. Стіворта, Т. Шульца в розвиток концепції «людського капіталу» [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://points.net.ua/article.php/20091111142037521.

2. Добрынин А.И. Производительные силы человека: структура и формы проявления. Монография / А.И. Добрынин, С.А. Дятлов, В.А. Конов, С.А. Курганский. – СПб.: СПбУЭФ, 2003. – 164 с.

3. Добрынин А.И. Человеческий капитал в транзитивной экономике: формирование, оценка, эффективность использования / А.И. Добрынин, С.А. Дятлов, Е.Д. Цыренкова. – СПб.: «Наука», 1999. – 309 с.

4. Еркебалаева В.З., Демеубаева А.О., Мамишева К.С. Развитие человеческого капитала и его взаимосвязь с инновационной экономикой [Електронний ресурс] / В.З. Еркебалаева, А.О. Демеубаева, К.С. Мамишева. – Режим доступу:http://www.rusnauka.com/39_VSN_2014/Economics/6_181280.doc.htm.

5. Радченко Л.П. Людський капітал як чинник інноваційного розвитку / Л. П. Радченко // Збірник наукових праць Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди. Економіка. – 2010. – Вип. 10. – С. 108-112.