Економічні науки / 15. Державне регулювання економіки

Босенко А.В.

Національний університет державної податкової служби України

Пріоритети агропродовольчої політики України

Державне управління сільським господарством повинно враховувати стійкий розвиток аграрного сектору кожного регіону України, який слід розглядати як процес забезпечення матеріального добробуту сучасного та прийдешніх поколінь, що досягається раціональним використанням наявних в сільському господарстві регіону ресурсів, який зберігає рівновагу природного середовища. Більшість вчених притримуються тієї думки, що основним завданням сучасності є вирішення екологічних проблем. На нашу думку це не зовсім правильно, тому що неможливо зрозуміти сутність процесів і явищ, якщо розглядати їх окремо, тобто абстраговано від існування єдиного цілого. Під збалансованим розвитком сільських територій України ми розуміємо всебічно збалансований розвиток між суспільством, економікою і природою в межах окремої території.

На підставі розробки стратегічних цілей розвитку сільського (господарства?) України формуються першочергові завдання у сфері агропродовольчої політики. Для її ефективного проведення необхідний раціональний розподіл функцій державного та регіонального рівня влади. У сформованій ситуації регіонам належать 2/3 всіх ресурсів, що направляються в сільське господарство , і влада повинна бути зорієнтована не стільки на пряму підтримку сільського господарства, скільки на забезпечення загальних правил функціонування продовольчих ринків, регламентацію зовнішньоекономічної діяльності та забезпечення єдиної агропродовольчої політики.

В ході дослідження нами були виявлені пріоритети агропродовольчої політики України, що концентрують зусилля держави на вирішенні таких завдань:

– проведення активної зовнішньоторговельної політики в аграрній сфері: підтримка експорту вітчизняної продукції; введення в практику ефективних і дозволених інструментів регулювання зовнішньої торгівлі;

– регулювання продовольчих ринків з використанням таких механізмів: державних товарних закупівель і розпродажів, створення національних продовольчих резервів, проведення заставних операцій, використання інтервенційних, заставних та гарантованих цін;

– забезпечення єдності агропродовольчих ринків України. Для цього необхідно: встановлення єдиних правил функціонування ринків та бюджетної підтримки сільськогосподарських видів діяльності; послідовна реалізація антимонопольної політики; встановлення режиму безперешкодного переміщення товарів по всій території країни;

– забезпечення продовольчої безпеки України: створення страхових запасів життєво важливих продуктів харчування; поставка продовольства на території, забезпечення яких на комерційній основі утруднене; надання продовольчої допомоги регіонам, які опинилися в стані надзвичайного продовольчого стану; забезпечення незаможних безкоштовними талонами на покупку продуктів харчування. Доцільно організувати державний моніторинг і контроль за станом продовольчої безпеки країни, який мають здійснювати органи виконавчої влади України та регіонів;

– організація закупівель продовольства для постачання військових і прирівняних до них національних спецспоживачів на основі розвитку стабільних довгострокових відносин замовників з підприємствами сільського господарства та переробки;

– проведення структурної політики: реструктуризація сільськогосподарських підприємств, розвиток інтеграції, що забезпечує мінімізацію кількості посередницьких структур;

– проведення послідовної земельної політики, що включає: розробку загальних принципів земельної політики в сільському господарстві; розвиток обороту землі; введення єдиного земельного кадастру земель та системи реєстрації нерухомості в сільському господарстві;

– проведення єдиної технологічної політики в сільському господарстві: підтримка елітного насінництва і племінної справи в Україні; формування та здійснення державних цільових програм з розвитку пріоритетних видів діяльності, а також наукових програм за напрямками, що визначають технологічний прогрес в сільському господарстві; формування кадрової політики (система підготовки та перепідготовки кадрів, регулювання трудової міграції в сільській місцевості і т.д.);

– інформаційне забезпечення аграрного сектору економіки, включаючи: створення інформаційно-торгово-фінансових систем на основних продовольчих ринках; пропаганду і просування вітчизняної продукції за кордоном; інформаційну підтримку проведення аграрної політики, розвиток інформаційно-консультаційної служби;

– проведення економічної оцінки і детальної правової підготовки ринку землі. Для цього на рівні регіону необхідно завершення робіт по земельному кадастру і його моніторингу на території при обліку сучасних механізмів оцінки;

– моніторинг земель. Для цього необхідно підготувати проект методичних рекомендацій з моніторингу земель поселень, по веденню моніторингу земель в зонах надзвичайних ситуацій на основі комплексного методу, застосування методів дистанційного зондування та наземного дослідження, методичних рекомендацій з консервації та санування забруднених земель міст, рекомендацій по автоматизованому складанні крупно-і середньомасштабних ґрунтових карт, технології складання карт і оцінки розвитку негативних процесів (ерозії ґрунтів, перезволоженості, заболоченості і ін.);

– проведення цілеспрямованої фінансової політики в аграрному секторі: удосконалення системи сільськогосподарського кредиту, що забезпечує рівний доступ суб'єктів ринку до державних кредитних ресурсів; розвиток кредитної кооперації на селі; створення спеціалізованих систем страхування;

– здійснення загальнодержавних контрольних функцій, включаючи: ветеринарний, технічний, насіннєвий та племінний контроль та інспекцію; контроль якості окремих видів продукції; здійснення цінового моніторингу на промислову та сільськогосподарську продукцію.