Крамаренко Р.М.

к.е.н., доцент ДВНЗ «Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана»

Галенко С.М.

к.е.н., доцент ДВНЗ «Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана»

АНАЛІЗ СУЧАСНИХ ТЕНДЕНЦІЙ РОЗВИТКУ МЕГАПОЛІСІВ В КОНТЕКСТІ ВИКЛИКІВ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ

Соціально-економічний, мережний та ресурсний підходи до вивчення міст, мегаполісів та міських агломерацій використовуються сучасними дослідниками у працях, присвячених оцінці можливостей та умов розвитку великих міст методами адміністративно-управлінського впливу. Згідно Е. Бозе, міська агломерація характеризується як цілісністю систем виробництва та розселення, так і цілісністю ринків (праці, нерухомості, землі), а також рівнем їх функціонального зв’язку[1]. Виходячи з цього процес агломерування відбувається не тільки через об’єктивні закономірності розвитку мегаполіса та його об’єднання з прилеглою територією, але й багато в чому внаслідок напрямленого управління інфраструктурним розвитком територій та основних ринків. Інтерпретація агломерації з позиції злиття ринків дозволяє розглядати її розвиток як лінійний процес переходу від індустріальної агломерації, створеної на базі промислових зв’язків, до постіндустріальної, яка характеризується високою ємністю ринків праці, землі та капіталу, центрів споживання та розваг, активним вбудовуванням в глобальну ієрархію міських центрів[2].

Глобалізація висуває нові вимоги до всіх підсистем міських агломерацій. Вона виділяє імперативи розвитку великих міст: відповідність параметрам зовнішнього середовища, що динамічно змінюються; багатостороння єдність стійкості та безпеки внутрішнього середовища міста; висока конкурентоспроможність економіки; соціальна ефективність; ріст рівня розробки та впровадження інноваційних продуктів, технологій та видів діяльності. Результатом дотримання даних умов стає поява певних типів та форм міських агломерацій, релевантних внутрішнім та зовнішнім обмеженням[3].

Найбільш розповсюдженим типом агломерації є моноцентричний, за якого розвиток приміської зони відбувається навколо центру та супроводжується створенням компактних, щільно заселених, багатофункціональних районів, пов’язаних великою мережею транспорту та інфраструктури. Серед найбільших агломерацій цього типу варто виділити:

- Великий Лондон – міське поселення площею більше 11 тис. км2, населення більше ніж 12 млн. чол.., які проживають в центральному Лондон-сіті та 34 містах-супутниках. Утворення цієї агломерації було обумовлено головним чином об’єктивними закономірностями розвитку метрополії;

- Великий Париж – міське поселення площею більше ніж 12 тис. км2, населення більше 12 млн. чол. Та представляє собою результат як планомірного розвитку міста, так і напрямлених дій з перетворення Парижа на глобальну поліцентричну метрополію;

- Великий Нью-Йорк – міське поселення більше 7,2 тис. км2, в якому проживає більше 18 млн. чол.., як на території Нью-Йорк-сіті так і околиць нью-йоркської метрополії[4].

Варто відзначити, що на сучасному етапі урбанізації процес розростання міст поступово відхиляється від класичної моноцентричної моделі розвитку на користь утворення розсіяних та променевих агломераційних форм. Поява подібних моделей розселення стає можливим за рахунок створення великої мережі транспортних та комунікаційних коридорів, які пов’язують далекі поселення між собою та декількома міськими центрами. Іншим важливим фактором виникнення агломерацій з подібною ускладненою просторовою структурою є посилення зовнішньої дії на розвиток міських територій. Вибір стратегії їх економічного росту визначається не стільки необхідністю отримання позитивних інфернальних ефектів за рахунок більш компактної структури поселення, скільки потребою у створенні комфортного міського середовища як для мешканців, так і для місцевого та міжнародного бізнесу. За рахунок диверсифікації виробництва, забудови та розміщення елементів інфраструктури формується оптимальна для конкретного регіону форма урбанізованих утворень.

Для визначення поліцентричних міських агломерацій, які виникають на основі високо урбанізованих регіонів, використовують термін мегаполіси, для визначення результату зрощення декількох міських агломерацій[5]. Серед подібних великих міських поселень окремо треба виділити наступні:

- Європейські мегаполіси: «Блакитний банан», який об’єднує лондонську агломерацію, мережу міст на півночі та півдні Англії, рейно-рурську конурбацію, міста та провінції «Фламандського ромба», Ранстада та Міланської метрополії; «Золотий банан», територія яка простягається від Турину до Картахени та охоплює агломерації та регіони на півдні Італії, Франції та Іспанії;

- Північно-американські мегаполіси району Великих озер (включаючи міста Північного Онтаріо, Пенсильванії, Нью-Йорка та Квебека; району девяти північно-східних штатів США, утвореного при злитті Нової Англії та середньо-атлантичних штатів;

- Азіатсько-Тихоокеанські мегаполіси: Дельта річки Янцзи – один з найбільш щільно населених районів планети, який складається з декількох міських центрів (Шанхай, Нанкін, Сучжоу, Нінбо, Ханчжоу) та міст провінцій Цзянсу та Чжецян; Токайдо – урбанізований район Японії, який складається з провінцій, розташованих від Токіо до Осаки.

Поява подібних урбанізованих утворень стає можливим не тільки внаслідок створення інфраструктури відповідних міст та районів, але й вибору стратегії ефективного та безпечного розвитку великих міст та їх пригородів в контексті локальних та глобальних викликів. Згідно дослідження «Міста майбутнього – глобальна конкуренція, локальне лідерство», яке було проведено найбільшою у світі консалтинговою компанією PriceWaterhouseCoopers, сучасним містам необхідно знаходити відповіді на наступні виклики:

- Підвищення рівня конкуренції на ринку висококваліфікованої праці в економіці, що заснована на знаннях;

- Вимоги транспарентності управління міським розвитком та готовності міської адміністрації до відкритого діалогу з мешканцями;

- Забезпечення високої якості життя містян за рахунок створення чистого, зеленого та безпечного навколишнього середовища;

- Підвищення вимог до вдосконалення міської інфраструктури, її фізичної доступності для містян та технологічного вдосконалення;

- Посилення вимог до бюджетного планування міського розвитку, забезпеченню гнучкості фінансової стратегії органів управління, зростаючий вплив приватного сектору на економіку агломерації[6].

Соціально-економічна привабливість великого міського поселення полягає в появі специфічних можливостей, які обумовлені агломераційними ефектами:

- Створенням сприятливого середовища для ділової, політичної, економічної, соціальної, культурної активності;

- Збільшенням потенціалу міста в систему глобальних зв’язків та взаємодій;

- Транснаціоналізацією та віртуалізацією соціально-економічної активності;

- Забезпеченням доступу до глобальних ресурсів та джерел інформації;

- Створенням умов для технологічного та інноваційного розвитку на базі інвестиційно-привабливих районів та кластерів всередині агломерації;

- Оптимізацією систем життєзабезпечення, енергопостачання та транспортного сполучення агломерації, створенням комфортного міського середовища.

У разі успішної реалізації вказаних можливостей міська агломерація може бути перетворена у глобальний міський район, який охоплює міські поселення з прилеглими околицями різної протяжності, чиї внутрішні економічні та політичні проблеми впливають на наднаціональні відносини. Міста, які виступають центроутворюючими елементами даної складної урбанізованої структури, набувають статусу глобального міста, який займає стратегічно важливе положення в світовій економіці завдяки акумуляції функцій управління та контролю у сферах наднаціонального значення.

Висновки. Розвиток сучасних міських агломерацій проявляється в інтенсивному соціально-економічному, технологічному та інфраструктурному розвитку великих урбанізованих центрів та прилеглих територій. Зміни, що відбуваються масштабні, вказують на підвищення ролі міста на глобальному рівні та одночасно унікальні для кожного конкретного регіону світу. Міські агломерації змінюються настільки швидко, що неможливо виробити єдину універсальну схему, яка могла б бути закладена в основу управління міським розвитком будь-якої агломерації. Основу міської агломерації як складного конгломерату центральних, периферійних поселень, транспортних, комунікаційних та інших зв’язків між ними складає мережа формальних та неформальних взаємодій, які визначають конфігурацію структурних елементів агломерації. Даний аспект необхідно враховувати при розробці та реалізації стратегії управління розвитком міської агломерації, яка має спиратись як на базові принципи існуючих ефективних моделей (наприклад, моделей розумного міста, креативного міста, еко-міста, інтелектуального міста та ін..), але й враховувати особливості, диспропорції та можливості розвитку конкретної міської агломерації.

Список використаних джерел

1. Бозе Э. Городская агломерація: старое название – новое содержание // Российское экспертное обозрение. 207. № 4-5.

2. Марков М., Тонков М. В ожидании агломераций // Эксперт – Сибирь. 2008.

3. Новосельцева А.С. Меаполисы как центры формирования глобального экономического пространства: Дисс. Канд. Экон. Наук. Волгоград, 2011.

4. World city network 2012 // Globalization and World Cities. – Retrieved from: http://www.lboro.ac.uk/gawc/projects.html

5. Sp[engler o. The decline of the West. Oxford, 1991.

6. Cities of the future – global competition, local leadership // PricewaterhouseCoopers, 2005. – Retrieved from: http://www.pwc.com/gx/en/government-public-research/pdf/cities-final/pdf.