Студентка 4-го курсу напряму «Менеджмент» ННІЕМ Пузирьова Х.Р.

Доц. кафедри менеджменту та маркетингу ННІЕМ к.ф.н. Бондаренко О.М.

Одеська національна академія зв’язку ім. О.С. Попова

КРИТИКА ТА ЇЇ ЕТИЧНІ АСПЕКТИ В УПРАВЛІННІ ПЕРСОНАЛОМ

У процесі професійної діяльності багато керівників стикаються з необхідністю, а в ряді випадків і з бажанням висловити критичні зауваження на адресу своїх працівників по службі, учасників ділової бесіди, партнерів по переговорах і т. д. Роль керівника неминуче пов'язана із завданням критичної оцінки діяльності, вчинків, поведінки своїх підлеглих. У необхідності критичного розбору роботи співробітників складається одна із специфічних функцій керівника будь-якого рангу. Якщо він в силу будь-яких причин відмовляється від її виконання, то це може стати прямим шляхом до зниження старанності і дисципліни у ввіреному йому колективі. Навряд чи існує який-небудь колектив, діяльність якого настільки бездоганна, що не потребує критичних зауваженнях з боку керівника.

З іншого боку, людська психіка влаштована таким чином, що практично будь-яка критика у більшості випадків сприймається досить болісно. Ймовірно, дотримання етичних норм та правил критики навряд чи здатне повністю усунути її негативний вплив на психічне самопочуття і настрій сторони, що критикують. Однак виконання цих норм і правил може звести до мінімуму гостроту даної проблеми, зберегти нормальні взаємини між співробітниками. У даній роботі розглянуто етичний фактор критики і його значущість для суб'єкта, керівника, що критикує та об'єкта критики, персоналу. Таким чином можна сформулювати поняття критики.

Критика - це оціночне висловлювання вражень стосовно будь якого дійства, що виконує працівник, підкреслення переваг та недоліків з дотриманням норм і правил ділової етики.

Виникнення претензій у процесі взаємодії людей неминуче. В основі можуть лежати як об'єктивні передумови для критики, так і суб'єктивні. При невиконанні покладених обов'язків, недотримання існуючих інструкцій виникають передумови для об'єктивної критики. Суб'єктивна критика може проявлятися як приватне невдоволення керівника при відступі людиною від моральних, етичних норм.

Критика це складний процес взаємовідносин у діловій сфері, і наслідки її можуть бути найрізноманітніші. Для того, щоб критика існувала в діловому спілкуванні на рівні викладу корисної інформації і була прийнята іншою стороною, виділяється ряд правил для суб’єкта та об’єкта критики. Дотримання цих правил хоч і не позбавить цілком від негативного впливу критики, але дозволить зберегти взаємовідносини між співробітниками[1].

Стосовно суб’єкта критики, в даному випадку керівника, можна підкреслити такі рекомендації:

1. Важливо вирішити, чи є організаційні, юридичні, статусні підстави для критики. Іншими словами, чи достатньо добре керівник володіє сутністю справи, а також, чи розташовує він достатньо повною і достовірною інформацією про об'єкт критики. Лише поставивши собі всі ці питання і маючи підстави відповісти на них ствердно, керівник має право приймати рішення про висловлення критичних зауважень.

У описаному вище випадку керівник має підстави для критики. Однак для публічної критики черга ще не дійшла; дуже важливо поговорити із підлеглим без свідків. Звичайно, якщо він піддається критиці вперше, тобто помилки, допущені в його діяльності або службовій поведінці, раніше не здійснювалися, тоді перша розмова критичного характеру відбувається один на один. Причому керівник повинен попередити критикованого, що, якщо подібні помилки повторюватимуться, сфера критики буде розширена, тобто проступки будуть доведені до відома всього колективу або вищого керівництва. Як правило, таке попередження має своїм результатом виправлення помилок, зміни в службовій поведінці тощо, оскільки ніхто не хоче того, щоб про його помилки, тобто професійну некомпетентність знали всі оточуючі співробітники або весь колектив.

2. Критику треба починати з похвали. Далі можна висловлювати конструктивну критику, яка, тим не менш, буде сприйнята їм без втрати впевненості в собі, оскільки в самому початку розмови керівник показав високу оцінку роботи критикованого - але в минулому.

Критикований зберігає повагу до себе, оскільки бачить, що його минулі заслуги були оцінені вірно, і на цій підставі більш спокійно і без образ поставиться до критики, визнавши її теж справедливою. У підсумку критика не «вибиває із сідла», людина зберігає свою працездатність і бажання виправити помилки, щоб знову почути слова схвалення.

3. Слід критикувати роботу (поведінку, вчинки), а не людину.

4. Критикуючи, слід стежити за інтонаціями, темпом мовлення; не можна зриватися на крик, неприпустимі надмірно емоційні висловлювання. Рівний, спокійний тон, посилання на факти, володіння інформацією з даного питання - необхідні якості критичних висловлювань, і це повинно бути етичною нормою.

5. Менеджер, який вирішив висловити критичне зауваження на адресу кого-небудь, не повинен обмежуватися критикою. Оскільки він незадоволений чиєюсь роботою або посадовими вчинками, логічно припустити, що він - в силу досвіду, більшої компетенції або професіоналізму - знає, як вийти зі скрутного становища, як виправити помилки.

6. Остання фраза критикує, як і перша, вона повинна містити думку, вселяти в критикованого віру у власні сили, у здатність впоратися з помилками і недоліками [2].

Дуже важливо окрім порад керівнику щодо критики, виділити певний ряд важливих моментів щодо об’єкта критики, тобто працівника, на якого вона спрямована:

1. Перше, що варто зробити тому, кого критикують, щоб знизити «больовий поріг» критики, - пам'ятати, що критика - це знак того, що його сприймають серйозно, його помічають; адже критикованим незадоволені, тому що від нього чекали більшого. Іншими словами, оцінка його професійних здібностей, компетентності була досить високою.

2. Критикованому дуже важливо справедливо подивитися на себе - на свою роботу, на свою службову поведінку і вчинки, та намагатись об’єктивно оцінити все що було перераховано.

3. Свою відповідь на практичні зауваження критикований може почати такими словами: «Я повністю згоден з критикою, без сумніву, я міг би зробити роботу краще (швидше, із найменшими втратами і т.п.). І дякую за високу оцінку моїх можливостей ". У співробітників, що знаходяться поруч, складається враження, що все прекрасно: адже критикований НЕ реагує різко, він згоден з критикою.

4. Якщо той, хто висловлює критичне зауваження у присутності інших співробітників, хоча б один раз робив це без свідків, то він дійсно печеться про те, щоб робота була виконана якнайкраще. Якщо ж критика звучить для критикованого несподівано, хоча раніше була можливість (і навіть, можливо, необхідність) критикувати виконавця цієї роботи без присутності інших співробітників, означає, що критика мало турбує сама якість роботи, для нього важливіше показати себе перед колегами і керівництвом. Таким чином, той, чия робота служить об'єктом критики, і всі інші, при цьому присутні, мають шанс усвідомити для себе справжнє ставлення критика до якості тієї роботи, яку він критикує [4].

Форма, в якій висловлюються критичні зауваження, повинна бути коректною, а сама критика - справедливою. Головним у висловленні критики в чий не будь бік або адресу є бажання того, хто критикує, з'ясувати причини виникнення приводу для критики.

Звичайно, помилки і провини в роботі будь-якого співробітника неприпустимі в принципі, але, може бути, в даному випадку втрутилися об'єктивні обставини, що позбавили співробітника у повній мірі відповідально поставитися до своїх обов'язків? Треба в цьому розібратися.

Подяка за роботу, похвала повинна бути висловлена публічно, при інших співробітниках або керівниках - це справляє позитивний психологічний вплив не тільки на того, кого хвалять, а й на оточуючих його колег, тому що викликає у них бажання теж заробити похвалу і вдячність керуючого.

Саме тяжке враження на колег та інших присутніх виробляє завжди порушення етичних правил і норм як з боку того, хто критикує, так і з боку критикованого. До подібного роду порушень відносяться озлоблення, бажання «звести рахунки», зміщення акцентів, пересмикування фактів, пряма брехня, ігнорування окремих фактів, яке може перешкодити змозі зробити правильні висновки. І навпаки, чесність, щирість, точне проходження фактам, достовірна і повна інформація, ввічливість. Доброзичливість, прагнення зауваженнями, як і відповідями на них, можуть сприяти поліпшенню справи, досягненню загальних цілей - ось ті етичні властивості процесу критики, які можна побажати для реалізації будь-якому колективу, керівнику та співробітникові.

Література:

1. Смірнов Г.Н. Етика ділових відносин / Г.Н. Смірнов. – М.: Проспект, 2014. – 240 с.

2. Карнеги Д. Як завоювати друзів та оказувати вплив на людей / Карнеги Д. – К.: Литур, 2003. – 608 с.

3. Дусенко С.В. Професійна етика та етикет: учебник / М.: Асаdemia, 2013. – 224 с.

4. Коноваленко М.Ю. Ділові комунікації / Коноваленко М.Ю., В.А. Коноваленко. – М.: Юрайт, 2012. – 286 с.

5. Е. Лерман Корпоративна етика й ціннісний менеджмент / Е.Лерман, К.Костюк. – М.: Директ - Медіа, 2014. – 231 с.