Рассказова Єлизавета

Харківський торговельно-економічний інститут

Київського національного торговельно-економічного університету, Україна

Науковий керівник: к.е.н., доц. Буднік М. М.

ПРОБЛЕМИ СТРАТЕГІЧНОГО ПЛАНУВАННЯ ПІДПРИЄМСТВ

У складній системі світової глобалізації та масштабного виробництва вже мало бездоганної роботи окремих її ланок, а важливе злагоджене функціонування усієї системи в цілому. Саме таке завдання і вирішує стратегічне планування, а саме вплив на всі елементи виробництва в умовах переходу економіки на ринкові відносини і досягнення високої економічної ефективності.

Підприємства не тільки виробляють продукцію в потрібній кількості, різноманітності і якості, що відповідають запитам споживачів, але й забезпечують реалізацію готової продукції.

Мета роботи – вирішення проблем щодо стратегічного планування підприємств.

Предмет дослідження – процес стратегічного планування на підприємстві.

Стратегічне планування – це одна з функцій управління, яка являє собою процес вибору цілей підприємства та шляхів їх досягнення на конкурентних ринках [2]. Стратегічне планування забезпечує основу для подальшого прийняття всіх управлінських рішень. Функції організації, мотивації і контролю – усе це орієнтовано на розробку стратегічних планів.

Система стратегічного планування дає можливість підприємству визначитися з напрямком і темпом розвитку бізнесу, виділити тенденції ринку, з’ясувати які слід провести організаційні і структурні зміни на підприємстві, щоб воно стала конкурентоспроможним і рентабельним.

Актуальність даної роботи полягає у тому, що якісне стратегічне планування забезпечує основу для ефективного управління будь-яким підприємством. Саме тому все більше підприємств орієнтуються на вироблення стратегічних планів розвитку.

Стратегічне планування – це вироблення стратегії за допомогою встановленої процедури, розписаної по етапах, методикам, техніці виконання і спрямованої на побудову моделі майбутнього, а також програми переходу до цієї моделі.

Розробка стратегічного плану – один з найбільш високоінтелектуальних і дорогих інструментів в менеджменті взагалі. Розробка стратегічного плану включає наступні етапи [3]:

1. Формування цілей довгострокового розвитку підприємства та їх розукрупнення до комплексу завдань.

2. Обґрунтування концепції довгострокового розвитку підприємства, що забезпечує досягнення поставленої мети.

3. Визначення довгострокових прогнозів розвитку підприємства при різних варіантах зміни зовнішнього середовища і можливостей зміни внутрішнього потенціалу.

4. Обґрунтування напрямів і показників стратегічного плану розвитку підприємства, включаючи бізнес-плани інвестиційного або підприємницького проекту.

На підприємстві при розробці стратегічного плану задіяні фахівці різних підрозділів. Сам план – це документ, де майбутнє для підприємства розписано по заздалегідь визначеному шляху з відповідним ступенем деталізації та конкретизації.

Найважливіше значення має розмір підприємства. Для середніх і малих підприємств скористатися таким планом на практиці складно. Тому багато хто йде по шляху аутсорсингу. Аутсорсинг (від англ. outsourcing: (outer-source-using) використання зовнішнього джерела) – передача організацією на підставі договору певних бізнес-процесів або виробничих функцій на обслуговування іншій компаній, що спеціалізується у відповідній області. На відміну від послуг сервісу і підтримки, що мають разовий, епізодичний, випадковий характер і обмежені початком і кінцем, на аутсорсинг передаються зазвичай функції по професійній підтримці безперебійної працездатності окремих систем і інфраструктури на основі тривалого контракту. Наявність бізнес-процесу є відмінною рисою аутсорсинга від різних інших форм надання послуг і абонентського обслуговування.

В цьому плані вони стикаються з багатьма проблемами нерозуміння специфіки і внутрішніх резервів свого підприємства з боку консалтингових компаній.

Стратегічний план задає головні орієнтири в розвитку підприємства, які дозволяють краще і адекватніше оцінити внутрішні ресурси і ринкові можливості його перспективного розвитку.

Маркетинговий аналіз як основа розробки стратегічного плану демонструє важливість застосування процедур оцінки самого підприємства, споживачів, конкурентів і шансів досягти бажаного результату.

Стратегічні плани повинні бути розроблені таким чином, щоб залишалися цілісними протягом тривалого часу та зберігали гнучкість. Загальний стратегічний план слід розглядати як програму, яка направляє діяльність підприємства протягом тривалого часу, з урахуванням постійних коригувань у зв'язку з мінливою діловою і соціальною обстановкою.

Стратегічне планування саме по собі не гарантує успіху, і підприємство, що створює стратегічні плани, може потерпіти невдачу через помилки в підприємстві, мотивації і контролі. Проте, формальне планування може створити ряд істотних сприятливих чинників для організації діяльності середніх і малих підприємств.

Стратегічне планування підприємства та концепція стратегічного управління підприємством розглядаються як органічне поєднання прогнозованих цілей та організації ресурсів для їх досягнення. Прогноз виступає як найважча і найменш надійна частина планування. Роль статистичних методів у процесах планування велика, але її значимість цілком визначена надійністю і повнотою статистики [1].

При виборі стратегії підприємству доводиться рахуватися з суспільними цінностями та пріоритетами, враховувати законодавство і регулюючі норми, а також висновки, які дає аналіз поля діяльності підприємства.

Існує безліч типів стратегій, застосовуваних підприємством в плануванні. Вибір типу визначається всією системою сформованих факторів підприємництва. Причому не існує чітко визначеної, єдиної схеми обґрунтування стратегії. Її конкретна структура будується підприємством самостійно, як правило, на основі традиційно сформованого підходу, що відображає досвід інших підприємств, але з урахуванням реалій середовища господарювання конкретного об'єкта.

Вимоги зі сторони попиту диктують зрушення інших факторів зовнішнього середовища: технологій, комунікацій, соціальних відносин тощо. Показники ринку являються вихідними для складання плану підприємства. Тому при прийнятті рішень потрібно опиратись на постійне поновлення даних про зовнішнє середовище, їх аналіз, пошук нових стратегій і підходів. Оскільки прийняття рішень може здійснюватися за невизначеності умов, тобто враховувати декілька гіпотез зміни навколишнього середовища, коли може бути задана ймовірність тієї чи іншої ситуації, то рішення можуть бути прийняті з ризиком.

Політична і економічна нестабільність в Україні роблять неможливим створення довгострокових стратегічних планів. Кожний день щось змінюється и потрібно підлаштовуватись під це усім підприємствам. Нові законопроекти, постійні реформи, зріст курсу іноземної валюти – усе це ускладнює нормальну роботу підприємств. Підприємствам потрібно розробляти стратегічні плани виходячи з економічних і соціальних обставин в Україні. Але слід також ураховувати и нестабільність і високий ризик того чи іншого плану. Потрібно розробляти додаткові плани, у випадку виникнення тої чи іншої ситуації. Звичайно вгадати та передбачити усе вкрай складно, а іноді і взагалі неможливо. Але потрібно бути готовим до усього. Навіть до припинення роботи підприємства.

Також у зв’язку з складним становищем в Україні, пов’язаним з антитерористичною операцією, підприємства змушені припинити дію усіх своїх контрактів, договорів, взаємовідносин з російськими підприємствами-партнерами. Це означає, що сьогодні проблемою українських підприємств є неможливість реалізації товару на території Російської Федерації, так як більшість підприємств працювало на ринок Росії. Виходячи з цього підприємства змушені розробляти нові стратегічні плани по збуту продукції та пошуку нових клієнтів.

Українським підприємствам потрібно розробити стратегічні плани з чіткою орієнтацією на певний інтервал часу, конкретизувати цілі, розробити план пошуку ресурсів для вирішення виробничих питань, контролювати виробничі та інші процеси на усіх стадіях діяльності підприємства.

Щоб підвищити результативність стратегічного планування потрібно спрямувати усі зусилля в наступних напрямках:

1. Розширити число використовуваних аналітичних інструментів (наприклад, побудова матриць БКГ, розрахунок індексів географічної концентрації – EG, GC, тощо).

2. Використати принципи сталого розвитку в стратегічному плануванні.

3. Впровадити прогнозні моделі в практику стратегічного планування (наприклад, побудова регресійних моделей, теорії графів, тощо).

4. Сформувати системи моніторингу реалізації стратегічних документів.

5. Розробити методичні рекомендацій щодо актуалізації стратегічних документів муніципального рівня.

6. Сформувати консультаційні центри стратегічного планування на базі наукових установ і органів влади.

7. Створити комісії, що складаються з представників різного рівня влади, щодо реалізації стратегічних документів і контролю за ходом реалізації.

8. Розробити механізми управління реалізацією планів.

9. Організовувати і проводити регіональні конкурси щодо фінансування програм і проектів, включених в стратегічні плани громад.

10. Прийняти нормативно-правові акти, що визначають принципи формування вертикалі стратегічного планування.

11. Прийняти документи, що регламентують процес планування території.

12. Встановити стратегічне планування як елемент системи територіального менеджменту.

Як висновок відзначимо, що стратегічне планування – складна комплексна задача, що вимагає тривалого часу, а також ресурсів і організаційних заходів. Реалізація запропонованих напрямків підвищення результативності стратегічного планування дозволить вивести на новий якісний рівень стратегічне планування в Україні, підвищити інвестиційну привабливість, створити умови для розвитку бізнесу.

Список використаних джерел

1. Басовский Л. Е. Стратегический менеджмент: Учебник / Л. Е. Басовский. – М. : НИЦ ИНФРА-М, 2013. – 365 c.

2. Большой экономический словарь / Под ред. А. Н. Азрилияна. 7-е изд., доп. – М. : Институт новой экономики, 2007. – 1472 с.

3. Грант Р. Современный стратегический анализ. 7-е изд. – СПб. : Питер, 2012. – 544 с.