Підгорна О. М.

Харківський торговельно-економічний інститут

Київського національного торговельно-економічного університету, Україна

Науковий керівник: к.е.н., доц. Буднік М. М.

ПИТАННЯ РОЗРОБКИ СТРАТЕГІЇ УПРАВЛІННЯ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ ТОРГОВЕЛЬНОГО ПІДПРИЄМСТВА

Одна з найважливих задач розвитку підприємства і країни в цілому, нерозривно пов`язана з ефективністю виробництва, забезпеченням випуску необхідної кількості сучасних виробів та покращення їх якості, досягнення конкурентоспроможності продукції на світовому ринку.

Загострення конкурентної боротьби (за збут своєї продукції, за місце на ринку) поміж підприємствами-виробниками змушує шукати їх нові засоби впливу на рішення покупців. Одним з таких шляхів є створення товарів покращеного рівня якості.

Метою дослідження є розробка стратегії управління конкурентоспроможності підприємства.

Предметом дослідження є конкурентоспроможність підприємства.

Важливим фактором, що впливає на конкурентоспроможність підприємства є вибір стратегії розвитку. Один із підходів до формулювання стратегії – це погляд на позиції на ринку. Тоді підприємство може досягти своїх цілей, не загрожуючи конкурентам. Якщо цілі конкурента добре зрозумілі, на ринку може існувати таке місце, де кожен є відносно задоволеним. Природно, такі позиції існують рідко, особливо тоді, коли враховується той факт, що до галузі, в якій вкоріненим підприємствам живеться добре, можуть спробувати увійти нові, молоді підприємства. У більшості випадків підприємство має схилити конкурентів до компромісу, щоб досягти своїх цілей. Для цього потрібно розробити стратегію захисту від існуючих конкурентів та новачків, завдяки деяким істотним перевагам.

Центральним моментом стратегічного планування є вибір стратегії яку підприємство вибирає з декількох можливих варіантів. Якщо підприємство хоче збільшити свою частку на ринку, воно може досягнути своєї мети декількома шляхами:

1. Знизити ціни на продукцію.

2. Продавати товар через більшу кількість торгових представників.

3. Подати на ринок нову модель.

4. Через рекламу представити більш привабливий образ товару та інше.

Кожний шлях відрізняється від іншого й має різні можливості, тому підприємство може зіткнутися з великим числом альтернативних стратегій:

1. Стратегія обмеженого зростання – вона застосовується більшістю підприємств в галузях зі стабільною технологією. Коли підприємство застосовує стратегію обмеженого зростання цілі розвитку встановлюються від “досягнутого" і коректуються на умови, що змінюються.

2. Стратегія зростання. Ця стратегія частіше за все застосовується у технологічних галузях, що швидко розвиваються. Для стратегії характерне встановлення значного перевищення рівня розвитку над рівнем розвитку минулого року.

3. Стратегія скорочення застосовується підприємствами дуже рідко. Для неї характерно встановлення цілей нижче за рівень, досягнутий в минулому, що не буде сприяти розвитку. До стратегії скорочення вдаються тоді, коли показники діяльності організації приймають стійку тенденцію до погіршення й майже не можливо змінити даний показник.

4. Комбінована стратегія – являє собою будь-яке поєднання розглянутих стратегій: обмеженого зростання, зростання і скорочення. Комбінованої стратегії дотримуються частіше за все великі підприємства, які активно функціонують в декількох галузях.

Кожна з вищезазначених стратегій являє собою базову стратегію, яка, в свою чергу, має безліч альтернативних варіантів, комбінація яких може бути дуже корисною для підприємства.

Стратегія мінімуму витрат накладає суворі випробування на підприємство, що прагне утримати свої позиції, а це означає реінвестування в сучасне устаткування, рішучу заміну застарілих активів, уникання розширення товарного асортименту та готовність до вдосконалення технології [4]. Зменшення витрат із сукупним обсягом виробництва ніколи не відбувається автоматично, як без постійної уваги ніколи не можна досягти всієї можливої економії за рахунок масштабів.

Диференціація є надійною стратегією для досягнення віддачі вище середнього рівня в галузі, оскільки вона дає реальну можливість упоратися з чинниками конкуренції (постачальниками, покупцями, замінниками, потенційними конкурентами, конкурентами в галузі), хоча і в інший спосіб, ніж стратегія найменших витрат. Диференціація гарантує захист від конкуренції завдяки прихильності покупців до певної марки товару та, як наслідок, меншої їх чутливості до ціни.

Стратегія зосередження є важливою для використання на конкретній групі покупців, сегменті чи товарній номенклатури, або ж на географічному ринку. Як і диференціація, зосередження може набувати багатьох форм.

Таким чином, проаналізувавши представлені альтернативи, враховуючи специфіку підприємства, умови, що склалися на ринку, стратегічну поведінку конкурентів, для торговельних підприємств можна запропонувати комбінацію стратегій “обмеженого зростання” та “диференціації”.

Однією з умов підвищення конкурентоспроможності підприємства є розробка стратегії управління конкурентоспроможностю підприємства.

Розглянувши поняття «управління підвищенням конкурентоспроможності підприємства», ми бачимо, що таке управління спирається на потенціал високомотивованих співробітників як основу підприємства; прагне до всебічного розвитку відносин із споживачами з метою задоволення їх потреб за рахунок виробництва продукції та надання послуг, близьких до ідеалу; здійснює гнучке регулювання і своєчасні зміни на підприємстві, відповідає викликам з боку оточення і дозволяє домагатися конкурентних переваг, що в сукупності дозволяє підприємству виживати і досягати своєї мети в довгостроковій перспективі.

Оскільки оцінка перспективності продуктів, ринків і конкурентних позицій підприємства здійснюється в ході аналітичного процесу, з урахуванням даної оцінки, визначається найбільш прийнятна стратегія управління підвищенням конкурентоспроможності підприємства.

Варто відзначити стратегії, які можуть стати корисними для використання на торговельному підприємстві:

1. Розвиток ринку – це коли вся галузь розвивається досить швидко, виявляються нові ринки з недорогими та надійними каналами збуту, є ресурси і можливості розширити свої комерційні операції, мається запас виробничих потужностей, то можлива реалізація стратегії «розвиток ринку». Вона припускає виведення традиційної продукції на нові ринки [2].

2. Розвиток продукту – це коли основні конкуренти підприємства пропонують продукцію кращої якості за порівнянною ціною, а галузь характеризується високими темпами розвитку і швидкими технологічними змінами, необхідною стає реалізація стратегії «розвиток продукту». Ця стратегія передбачає збільшення обсягів продажів через поліпшення (модифікацію) своєї продукції.

3. Стратегії «негативного» зростання: «стратегія скорочення», «стратегія відторгнення», «стратегія ліквідації». Ці стратегії використовуються у крайньому випадку, частіше коли підприємство знаходиться у кризовому стані. Але надалі потрібно почати новий бізнес з використанням двох попередніх стратегій.

На сьогоднішній день, на базі проведеного аналізу, можна зробити висновок, що підприємства дотримуються стратегії «розвитку продукту». Однією з умов підвищення конкурентоспроможності підприємства є розробка стратегії його розвитку, яка є однією з основних функцій менеджменту, при цьому під стратегією розуміється образ організаційних дій і керуючих підходів, що використовуються для досягнення організаційних завдань і цілей з підвищення конкурентоспроможності підприємства.

Стратегічне управляння проявляється завжди по різному й це сприяє підвищенню рівня конкурентоспроможності підприємства. Загалом можна виділити декілька напрямів роботи підприємства, які зможуть сприяти підвищенню рівня конкурентоспроможності підприємства. Надалі зазначимо виділені напрямки у порядку зменшення важливості для підвищення його конкурентоспроможності на підприємстві.

Одним із таких напрямків управління конкурентоспроможністю підприємства можна назвати – творчість, тобто діяльність компетентної і мотивованої групи керівників і їх підлеглих працівників підприємства.

Коли сукупність процедур, які забезпечують функціонування системи стратегічного управління підприємства працюють у 100% взаємодії, ми можемо побачити, що процедура здійснення процесу планування та порядок дій при плануванні та графік і зміст нарад з планування підпорядковуються системі контролю підприємства, яка повинна, в свою чергу, містити систему звітності та структуру нарад. В такому випадку один з напрямків підвищення конкурентоспроможності можна буде назвати координацією сукупних и запланованих функцій.

Також під час швидкої зміни підвалин економічної системи, пануючої довгий час на теренах нашої країни, одним з найважливіших напрямків й можливостей підняти рівень конкурентоспроможності є висококваліфікована робота маркетингового відділу підприємства.

Звертаючи увагу на те, що планування й антикризове управління на підприємстві є основою його успішної роботи, треба виділити довгострокове планування, як один із підходів в роботі підприємства. Даний напрямок є важливим для підприємств будь яких масштабів й повинен бути застосованим лише у комбінації з іншими напрямами розвитку підприємства задля підвищення конкурентоспроможності й також для збереження унікальності випускаємого продукту або послуги.

Розвиток такої системи, як корпоративне планування, природно пов'язано з підвищенням рівня конкурентоспроможності підприємства – це важливий крок для кожного підприємства, що має в своїх цілях завоювання долі ринку й управління своєю конкурентоспроможністю.

Важливість наступного напрямку буде завжди актуальною, бо самоорганізація керівників є дуже важливим етапом для розвитку корпоративної культури. Головним в такій роботі є досягнення ефекту синергії. Синергетичний ефект можна зазначити, як додатковий результат, отриманий від тісної злагодженої взаємодії окремих елементів системи. Необхідно зауважити, що даний ефект може бути як позитивним, так і негативним. Даний напрямок дуже важливий для підприємства, так як синергетичний ефект допомагає підвищити конкурентоспроможність підприємства і також отримувати більший прибуток.

Характеристика управління, щодо підвищення конкурентоспроможності підприємства на базі системи інтегрованого планування, може забезпечити рівновагу між стратегічною і поточною діяльністю підприємства на основі координації стратегічних, середньострокових і тактичних планів.

Таким чином, управління підвищенням конкурентоспроможності підприємства – це таке управління підприємством, що повинно спиратися на потенціал високомотивованих співробітників, як основу підприємства, що прагне до всебічного розвитку відносин із споживачами.

Список використаних джерел:

1. Захарченко В. И. Оценка и анализ конкурентоспособности предприятий. / В. И. Захарченко. – М.: Центр экономики и маркетинга, 2006. – 127 с.

2. Иванова Е. А. Оценка конкурентоспособности предприятия./ Е.А. Иванова. – Ростов на Д.: Феникс, 2008. – 298 с.

3. Азоев Г. Л. Конкуренция: анализ, стратегия, практика./ Г.Л. Азоев. – М.: Центр экономики и маркетинга, 2008. – 239 с.

4. Баумгартен Л. В. Анализ методов определения конкурентоспособности организации и продукции // Маркетинг в России и за рубежом./ Л.В.Баумгартен. – 2012. – № 4, – С. 21-29.