академік УАСГН ПШЕНИЧНИЙ П.Д. (1903−1985) - Видатний учений у галузі тваринництва

Павло Дмитрович Пшеничний народився 12 листопада 1903 р. в слободі Савиці Ізюмського повіту Харківської губернії у робітничій сім’ї. У 1920 р. закінчив Савинське вище початкове училище, у 1923 р. – Харківську зоотехнічну профшколу і в 1926 р. − Харківський зоотехнічний інститут (нині – Харківська державна зооветеринарна академія). За фахом агроном-зоотехнік, упродовж 4-х років працював зоотехніком: експедиції Народного комісаріату земельних справ УРСР по обстеженню сірої української худоби, Кобиляцької агробази Полтавського ОкрЗУ, Златопільського райземвідділу Шевченківського округу, племзаводу «Гірняк 2» (м. Гришине Артемівського округу), Укррадгоспоб'єднання, радгоспу «Пролетар Харківщини», науково-технічного сектору Наркомзему УРСР.

З 1931 р. розпочав наукову діяльність на посаді завідувача відділу годівлі сільськогосподарських тварин Київської зоотехнічної дослідної станції «Терезине», вивчав хімічний склад, перетравність і поживність 67 кормів Правобережжя Лісостепу Київської області, а також виконав низку робіт з питань силосування кормів, пасовищного утримання молочної худоби, вирощування телят. Розроблені вченим у цей період принципи і методи спрямованого вирощування молодняку великої рогатої худоби одержали загальне визнання.

Згодом переведений на посаду заступника директора з наукової роботи Західної зоотехнічної дослідної станції м. Сичівка Смоленської області. За рішенням Президії Всесоюзної академії сільськогосподарських наук ім. В.І. Леніна працював завідувачем відділу годівлі сільськогосподарських тварин, заступником директора з наукової роботи і науковим консультантом Оренбурзького науково-дослідного інституту м'ясо-молочного скотарства. Наукові пошуки у ці роки продовжив у напрямі дослідження перетравності й обміну речовин у телят різного віку, вирощування й нагулу м’ясної худоби та ін. Проведені експериментальні роботи дозволи отримати випробувані на практиці результати у вигляді системи вирощування і нагулу м’ясної худоби в південно-східних засушливих і сухих степах Заволжя і Казахстану. За ці роботи його було нагороджено малою срібною медаллю ВДНГ.

Із 1937 р. працює у Всесоюзному інституті гібридизації і акліматизації тварин «Асканія-Нова» на посаді старшого наукового співробітника. Проводить низку дослідів щодо поживності, способів силосування, систем годівлі й утримування молочних корів, вирощування молодняку, а також з питань етіології, діагностики і профілактики А-гіповітамінозів у телят південних степових районів України. У 1939 р. без захисту дисертації присвоєно науковий ступінь кандидата сільськогосподарських наук.

У 1938−1943 рр. обіймав посаду завідувача кафедри годівлі сільськогосподарських тварин і був деканом зоотехнічного факультету, проректором і ректором Башкирського сільськогосподарського інституту (м. Уфа). Проводив поглиблені дослідження з проблеми вирощування свійських тварин. Нагороджений Почесною грамотою Президії Верховної Ради Башкирської АРСР.

У 1943–1953 рр. – доцент, професор і завідувач кафедри годівлі сільськогосподарських тварин Харківського зоотехнічного інституту. На основі розроблених принципів і методів спрямованого вирощування молодняку свійських тварин у 1948 р. в Москві захистив докторську дисертацію на тему «Матеріали до вивчення виховання молодняку сільськогосподарських тварин». У червні 1949 р. йому присвоєно науковий ступінь доктора сільськогосподарських наук і вчене звання професора за спеціальністю «Годівля сільськогосподарських тварин».

У 1953 р. переїхав до Києва й очолив кафедру загальної зоотехнії Київського сільськогосподарського інституту, а впродовж 1954−1974 рр. – кафедру годівлі сільськогосподарських тварин і технології кормів Української сільськогосподарської академії. Водночас з 1954 р. по березень 1957 р. обіймав посаду ректора Української сільськогосподарської академії. Активно продовжив наукові пошуки, вивчав особливості індивідуального розвитку сільськогосподарських тварин, зокрема, закономірності росту осьового та периферичного скелета. Довів, що в ембріональний період та у перші 5−6 міс. після народження в тілі молодих тварин швидко підвищується вміст мінеральних речовин, а вміст води знижується. Із 3−6-місячного віку частка їх залишається майже незмінною. При задовільній годівлі у 5-6 міс. настає «хімічна зрілість» організму – одна із найважливіших стадій розвитку тварини, за якої завершується інтенсифікація всіх його основних функцій. Результати досліджень довели суттєве значення типів конституції тварин для перетравності та використання корму, а з підвищенням широкотілості тварин збільшується рівень перетравності та використання поживних речовин корму.

У 1956 р. обраний дійсним членом Української академії сільськогосподарських наук (1956−1962), де до 1962 р. перебував на посаді віце-президента і з 1959 р. – академіка-секретаря Відділення тваринництва. Високий професійний рівень, відповідальність та організаційні здібності дозволили йому налагодити ефективну діяльність Відділення, яке координувало роботу науково-дослідних зональних і галузевих інститутів, дослідних станцій і відділів тваринництва обласних дослідних станцій, а також зоотехнічного і ветеринарного факультетів навчальної частини УАСГН, Харківського та Львівського зооветеринарних інститутів, зоотехнічних і ветеринарних факультетів та кафедр сільськогосподарських інститутів, підвідомчих Міністерству сільського господарства УРСР.

Працюючи в Українській академії сільськогосподарських наук, виконував й інші функції: за сумісництвом доцент Всесоюзних вищих зоотехнічних курсів у м. Біла Церква, доцент кафедри годівлі сільськогосподарських тварин Оренбурзького сільгоспінституту і кафедри тваринництва Оренбурзької ВКСГІП, завідувач відділів годівлі сільськогосподарських тварин Башкирської республіканської дослідної станції тваринництва (м. Уфа) та Українського науково-дослідного інституту тваринництва (м. Харків), завідувач сектору тваринництва АН УРСР (м. Київ).

Наукова спадщина професора П.Д. Пшеничного представлена такими розробками: оригінальний напрям опрацювання принципів і методів спрямованого виховання та стимулювання функцій живлення та обміну речовин молодняку сільськогосподарських тварин, способи підвищення коефіцієнта корисної дії корму, питання вікової мінливості видових і господарських корисних ознак у тварин під впливом різного рівня годівлі та формування продуктивності сільськогосподарських тварин в онтогенезі.

До наукової школи професора П.Д. Пшеничного належать академік НААН І.І. Ібатуллін, кандидати сільськогосподарських наук, доценти В.О. Столюк, В.К. Кононенко, Ю.О. Панасенко та ін. У 2001 р. кафедрі годівлі тварин та технології кормів Національного університету біоресурсів і природокористування України (заснованій у 1898 р. при сільськогосподарському відділенні Київського політехнічного інституту, завідувач М.П. Чирвинський) присвоєно ім’я професора П.Д. Пшеничного. За 45 років педагогічної діяльності підготував близько 5000 учених агрономів, зоотехніків, ветеринарних лікарів, 22 доктори і 132 кандидати наук, з яких – 19 для зарубіжних країн. Результати його наукових досліджень опубліковано у понад 240 наукових працях. Учений займав активну громадську позицію, був популяризатором нових знань, організовував з’їзди та конференції з питань тваринництва, виступав з доповідями й лекціями на всесоюзних, республіканських, обласних і районних семінарах і нарадах. Обирався депутатом Київської обласної ради депутатів трудящих 5 скликання, членом правління Республіканського Товариства «Знання», Українського правління радянсько-чехословацької дружби, Ради техніко-економічної експертизи Держплану та колегії Міністерства сільського господарства УРСР, був членом редколегії журналів «Вісник сільськогосподарської науки», «Тваринництво України», збірника наукових праць «Корми і годівля сільськогосподарських тварин», Української сільськогосподарської енциклопедії.

За великі заслуги у підготовці висококваліфікованих спеціалістів сільськогосподарського виробництва і спеціалістів вищої кваліфікації, науково-виробничу діяльність, громадську роботу нагороджений орденами Леніна, «Знаком пошани», численними медалями, грамотами, чотирма срібними медалями ВДНГ. У 1969 р. йому присвоєно почесне звання «Заслужений діяч науки УРСР».

Помер 1 травня 1985 р. Похований на Байковому кладовищі.

Література:

1. Вергунов В. А. Історія Української академії сільськогосподарських наук (1956–1962). До 110-річчя створення Нац. аграр. ун-ту / В. А. Вергунов, Н. Б. Щебетюк ; УААН, ДНСГБ ; за заг. ред. В. А. Вергунова. – К. : Аграр. наука, 2008. – 304 с. – (Кн. 26).

2. О воспитании сельскохозяйственных животных / П.Д. Пшеничный. – К. : АН УССР, 1955. – 148 с.

3. Центральний державний архів вищих органів влади (ЦДАВО) України. – ф. р-4861, оп. 1, од. зб. 2302 [Краткие итоги научно-исследовательской работы за 1961 г. отделения животноводства], 140 арк.