К.пед.н. Сліпчук В.Л.

Національний медичний університет імені О.О. Богомольця

Становлення та розвиток фармацевтичної освіти

з другої половини XIX ст. до XX ст.

У другій половині ХІХ ст. необхідність змін у системі фармацевтичної освіти ставала дедалі актуальнішою. Але інституалізація вищої фармацевтичної освіти відбувалася надто складно й суперечливо. Обговорення різних варіантів реформування фармацевтичної освіти розпочалось на І фармацевтичному з’їзді у 1864 році, що відбувся у Москві. Його делегати висловилися на користь збільшення загальноосвітнього цензу фармацевтів і за розширення програми спеціалізованого викладання [4, с. 4].

Дана проблема намагалась знайти свого вирішення також на ІІ та ІІІ фармацевтичних з’їздах (1889 та 1899 року) [1, с. 261]. Наприклад, у рамках ІІ фармацевтичного з’їзду, що відбувся у столиці імперії, доповідачі неодноразово торкалися різних аспектів розвитку та вдосконалення фармацевтичної освіти. Зокрема було представлено низку доповідей і думок щодо цієї проблеми багатьох фармацевтичних товариств, вчених й окремих фахівців-фармацевтів. Не можна залишити поза увагою той факт, що серед доповідачів був і вихованець харківської школи фармації – доктор медицини М.Ф. Ментін (на той час він обіймав посаду професора Варшавського університету, але у 1884 році стояв на чолі кафедри фармації та фармакогнозії Харківського університету) [6, с. 33 - 36].

З приводу фармацевтичної освіти на засіданнях III Всеросійського фармацевтичного з’їзду, який відбувся у Москві було оприлюднено окрему постанову: «Ходатайствовать об учреждении при медицинских факультетах университетов самостоятельного фармацевтического отделения с трехлетним курсом, со значительно расширенной программой и собственными лабораториями по типу естественных отделений при физико-математических факультетах» [3, c. 71–75].

У 1875 році видатний знавець аптечної справи Філіп Фебус підкреслював

необхідність удосконалення фармацевтичної освіти, підйому значущості фармації у суспільстві [ 5, c. 129 - 131 ]. Ті правила, за якими здійснювалася підготовка фахівців фармацевтичної галузі, вже давно застаріли (положення про фармацевтичну освіту діяло ще з 1845 року) та не відповідали новим історичним реаліям. За великим рахунком, тогочасна система фармацевтичної освіти являла собою справжній пережиток середньовічного цехового укладу, тоді як країна жила вже у індустріальній епосі. Дискусія з цього приводу знайшла своє відображення на сторінках спеціалізованої періодичної преси того часу. Безнадійно застарілі методи професійної підготовки фахівців фармацевтичної галузі, де наголос робився на здобуття досвіду безпосередньо під час роботи в аптеці, тоді як при університетах лише закріплювалася теоретична підготовка і складалися іспити, піддавалися справедливій критиці.

Незважаючи на те, що проблема реформування фармацевтичної освіти розглядалася не лише на фармацевтичних з’їздах, про що йшлося вище, на практиці все залишалося без змін, оскільки існуюча система освіти відповідала інтересам приватних власників аптек, давала їм змогу користуватися дешевою працею учнів-помічників.

Цікавим є той факт, що у ХIХ ст. у світі з’явилась експериментальна фармакологія, яка на основі фізіологічних методів встановлювала дозовану дію препаратів рослинного та синтетичного походження. Завдяки мікробіології, лікувальний арсенал почав поповнюватися ліками біологічного походження (вакцини, сироватки) [2].

Наприкінці ХІХ століття актуальною проблемою було питання щодо здобуття фармацевтичної освіти жінками, яке не було вирішено аж до 20-х років ХХ ст.

Окрім цього, всі інші розділи фармацевтичної галузі (промисловість, культура лікарських рослин тощо) не мали достатнього розвитку з причин гальмування реформи освіти. Саме нестача фахівців фармацевтичної галузі та не налагоджена система їх професійної підготовки були основними причинами відставання аптечної справи у дореволюційній Росії. У країні не було жодного спеціалізованого навчального закладу.

У загальному, історичний аналіз розвитку фармацевтичної освіти з другої половини XIX ст. до XX ст. свідчить про те, що підготовка фахівців фармацевтичної галузі якнайтісніше пов’язана з медичною освітою. На першому етапі проведення реформи вищої медичної освіти в Україні було визнано недоцільним професійну підготовку фахівців фармацевтичної галузі при медичних факультетах університетів. Вже на початку ХХ ст. розпочалося створення фахових інститутів у Харкові, Одесі та Катеринославі. Основними центрами професійної підготовки фахівців фармацевтичної галузі того часу можна виділити – міста Харків, Одеса, Катеринослав, які зробили вагомий внесок у розвиток фармацевтичної науки та освіти в інших містах України.

Література:

1. Історія фармації України / Р.В. Богатирьова, Ю.П. Спіженко, В.П. Черних та ін. — Х.: Прапор, 1999. – 799 с.

2. Історія медицини: [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://intranet.tdmu.edu.ua/data/kafedra/internal/distance/lectures_stud/Українська/1%20курс/Історія%20медицини%20та%20медсестринства/Тема%207.Медицина%20ХІХ-ХХ%20століття.htm

3. Постановления III Всероссийского фармацевтического съезда // Фармацевт. - 1900. - № 3. - С. 71 - 75.

4. Салтыков Б.Н. К вопросу о фармацевтическом образовании / Б.Н. Салтыков. - М., 1915. - 71 с.

5. Филипп Фебус. Къ вопросу о современномъ положеніи фармаціи. Для государственныхъ людей, врачей и аптекарей. - Типографія Э. А. Вильде, 1875. - 216 с.

6. Якуба А.О. Становлення фармацевтичної освіти на Харківщині у другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. / А.О. Якуба // Гілея: науковий вісник. - 2013. - № 77. - С. 33 - 36.