Филологические науки / Теоретические и методологические проблемы исследования языка

Гайденко Ю.О.

Національний технічний університет України

«Київський Політехнічний Інститут»

Комунікативна спрямованість слова

Мова – це явище, яке формується протягом тривалого часу у певному соціумі та є притаманним групі індивідів, тому кожну мову вважають історично закріпленим соціальним явищем, що набуло системного характеру та виступає засобом передачі інформації і має комунікативний характер.

З іншого боку, мова постає як відносно самостійне явище, яке характеризується певними внутрішніми закономірностями своєї організації, функціонування і розвитку [5, с.102]. Мова є своєрідним каркасом, базою людської комунікації, бо включає історично відібрані та закріплені у її системі лексичні одиниці, котрі використовуються у мовленні для досягнення мети комунікації, а отже, є комунікативно зумовленими та спрямованими.

Згідно з Г.М Гасюк, мова, володіючи неабияким потенціалом, дає змогу досягати успіху в дискусіях, суперечках, чи навіть змінювати перебіг подій. Цей мовний потенціал реалізується через певні лексико-синтаксичні одиниці, які налічує мова. Ці одиниці повинні володіти високою комунікативною здатністю, щоб інформувати, переконувати, захопити ідею, досягати цілей комунікації [4, с.8].

На сучасному етапі розвитку лінгвістичної науки лінгвісти мають відмінні погляди стосовно комунікативності мовних одиниць. Наприклад, Г.В. Колшанський зазначає, що слово та словосполучення – це номінативні одиниці, які позначають ті чи інші предмети і явища; речення встановлює зв'язок між цими явищами завдяки певним формам сполучень номінативних одиниць у синтаксичній структурі [7, с.242].

Виділивши речення як основну синтаксичну одиницю, І.Р. Гальперін переміщає увагу із номінативного на комунікативний аспект речення, в якому, як він стверджує, більш різко проявляється сама суть і природа синтаксичних одиниць, оскільки в них втілюється, реалізується сама мова [7, с. 243].

А.Л. Арцишевська зазначає, що семантичним ядром речення є дієслово [4, с.8], підкреслюючи тим самим, що центрального комунікативного потенціалу в реченні набуває конкретне слово.

Однак навіть сьогодні питання комунікативного потенціалу слова та особливості його вираження викликає багато дискусій. За словами В.Л. Наєра слово одержує статус комунікативної одиниці тільки в мовленнєвому акті, коли воно виконує роль самостійного висловлювання [с.6]. На його думку, прикладом таких слів є вигуки, які в умовах певної комунікативної ситуації передають емоції мовця та набувають комунікативного значення. Дещо відмінний погляд на вираження комунікативного потенціалу слова має М.М. Бахтін. Згідно з ним, комунікативна спрямованість слова сповна проявляються лише під час функціонування мови (у мовленнєвому акті), адже саме у цьому випадку слова утворюють значимі висловлювання та набувають конкретного характеру [с.95].

Цілком очевидно, що слово володіє комунікативним потенціалом, адже в іншому випадку одиниці вищих рівнів, будівельним матеріалом яких воно виступає, не містили б у собі конкретної інформації про предмети та факти об’єктивної дійсності.

Комунікативна спрямованість слова та його здатність співвідноситися із іншими словами є результатом асоціативності; асоціативність варто вважати універсальною за своїм характером властивістю слова. Асоціативні зв’язки є чітким відображенням можливості слів вступати у відношення з іншими словами, котрі обмежують та конкретизують їх значення. Конкретизатором асоціативних зв’язків слова варто вважати план його вираження, що спрямований на відображення його змісту. Змістом слова є його лексичне значення, яке обумовлює його номінативну функцію.

Асоціативність та план вираження слова перебувають у тісному взаємозв’язку, формуючи асоціативну природу його номінативної функції. Так, І.І. Бабенко стверджує, що асоціативну природу також має номінативність слова, дозволяючи йому заміщати у свідомості людини певне явище навколишнього світу. Частотність кожного самостійного слова залежить, у кінцевому рахунку, від його розташування в асоціативно-вербальній мережі лексикону людини, так як вузлові ланки лексикону фіксують найбільш затребувані, ключові в його мові слова [2, с.7].

Рівень вживаності кожної лексичної одиниці залежить від асоціацій, які вона здатна утворювати. Оскільки лексичні одиниці несуть певну частину інформації незакінченого виду, а смислова закінченість окремих речень також відносна, вони є складовою частиною тексту. Таким чином, слово – мінімальна комунікативна одиниця тексту [3, с.153-154].

Отже, мова – це історично складена та закріплена система, котра слугує основою для комунікації. Слово як елемент мови використовується як засіб комунікації, оскільки воно слугує будівельним матеріалом для одиниць вищого рівня та володіє комунікативним потенціалом, адже в іншому випадку одиниці вищих рівнів не містили б у собі конкретної інформації про предмети та факти об’єктивної дійсності.

Література:

1. Бабенко И.И. Коммуникативный потенциал слова и его отражение в лирике М. И. Цветаевой: диссертация ... кандидата филологических наук: 10.02.01. – Томск, 2001. – 234 с.

2. Бахтин M.M. Эстетика словесного творчества / M.M. Бахтин. – М.: Искусств. – 1986. – 445с.

3. Варина В.Г. Коммуникативный статус слова / В.Г. Варина // Сб. науч. тр. МШИИЯ. – Вып. 252. Коммуникативные единицы языка. М.: Высш. шк. – 1985. – С.151-158.

4. Гасюк Г.М. Субстантивне словосполучення як комунікативна одиниця. Субстантивно-дієслівні кореляції / Г.М. Гасюк // Вісник львівського університету. Серія: іноземні мови. – Випуск 16. – 2009. – С.7-14.

5. Кассирер Э. Избранное. Опыт о человеке /  Эрнст Кассирер. — М.: Гардарика, 1998. – 784 с.

6. Наер В.Л. Единицы языковой коммуникации и коммуникативные потенции языковых единиц / В.Л. Наер // Сб. науч. тр. Моск. ин-та ин. яз. им. М. Тореза. Вып. 312. Коммуникативные единицы языка и принципы их описания. – 1988. – С. 6-24.

7. Островська Л.С. Атрибутивна конструкція в комунікативному аспекті / Л.С. Островська // Вісник Запорізького національного університету. Серія: філологічні науки. – Випуск 10. – 2010. – С.242-250.