Автор: Горошко Олена-Іванна Ігорівна,

учениця 9-А класу Полтавської загальноосвітньої школи № 38, Україна

Науковий керівник: Маценко Ніна Леонідівна

учитель-методист вищої кваліфікаційної категорії Полтавської зш №38, Україна

Вплив сучасної української поезії на громадськість

Українська література на сучасному етапі входить у важку для неї фазу. Ми не маємо нормального літературного процесу, оскільки живемо від періоду до періоду, а коли настає найвищий час, щоб творити справжню літературу, знову зчиняються суспільні катаклізми, знову треба йти від письмового столу на мітинги, в боротьбу, знову прокручуються в барабані історії ті ж самі проблеми, ті ж гасла, не вирішені, не викричані протягом багатьох століть. Сьогодні нам повертають дещицю тієї свободи, яку письменники інших країн мають уже давно, письменників, що були вбиті півстоліття тому. А коли ж літературі буде повернуте ненаписане сьогодні? Знову писати нема коли, знову треба іти в політику. Саме тому сучасна поезія займає чільне місце на сторінках періодичних видань із часів появи преси і до наших днів. Сьогоденна лірика має великий вплив на свою епоху та на суспільство, вона супроводжує націю у всіх важливих перетвореннях, відображає і спричиняє соціальні зміни. Поезія задовольняє потребу поета розкрити і висловити своє ставлення до політичних і суспільних перепитій, свої хвилювання і турботи. Лірика із трьох родів поезії є суб’єктивною, у ній найбільше присутні авторська позиція та оцінка, тут поєднуються елементи відчуттів, знання та волі. Водночас ліричний поет у своїй суб’єктивності залишається зрозумілим для інших. У почуттях і думках поета люди впізнають власні почуття і думки. Тож для ліричної поезії необхідний знак загальнолюдського і загальноважливого. Більшість сучасної лірики публікується у періодичних і в окремих виданнях. Літературознавець Я. Голобородько вважає, що наша поезія характеризується ,,надзвичайною енергетикою, домінантою експресій, актуалізацією емоцій найвищого ступеня...” і що вона спроможна виконувати функції ,,соціального художнього гіпнозу, масової душевної терапії, глобальної психологічної сугестії”. Як бачимо, сучасна поезія є сферою функціонування, характеристиками, властивостями та ознаками тісно пов’язана із публіцистикою. Для поезії і для публіцистики характерна мета, або, як її називає Франко, ,,публіцистична ціль” (,,громадсько-політична мета, яку ставить перед собою автор...”). Головною метою для лірики сьогодення є переконати, донести важливість теми та аргументів, вплинути на громадську думку, а через неї – на соціальний досвід. Саме тому поезія найчастіше публікується у періодичних виданнях, що дає їй змогу звертатися до широкої аудиторії. Цільова спрямованість поезії визначає її жанрові форми: відкритий лист, репортаж, щоденник, монолог, послання та інші. Публіцистичність у поезії вивчав Володимир Здоровега, який вказує на те, що, в ліриці, зокрема в політичній ліриці, є жанри, які майже повністю збігаються з аналогічними публіцистичними жанрами. Досліджуючи публіцистичність у літературі, Володимир Здоровега пише, що публіцистичність з’являється тоді, коли автор хоче домогтися негайної реакції читача, зворушити його, вплинути на його свідомість, змінити його уявлення про щось. Сучасні автори поезії особливо багато пишуть про актуальну проблему забруднення довкілля, звертаючи особливу увагу на ситуацію в Україні. Степан Бабій звинувачує в забрудненні нашої землі чиновників і високопоставлених політиків, чиї дії і бездіяльність призводять до незворотного руйнування природи, і стверджує, що ,,Їм земля – полігон диких викидів і сміттєзвалищ, /Поріділих, збіднілих лісів і отруєної води ...” [3]. Борис Олійник у вірші ,,Спинись!” закликає руйнівників природи припинити свої безумні дії і подумати про майбутнє: ,,Спинися ж! Насади нового лісу, /Який за тебе, всупереч всьому, /Молитву к Богу вознесе німу”. Сучасна українська поезія звертається до трагедії на Чорнобильській АЕС, наслідки якої відчутні донині: ,,розчинений в чорнобильських лісах / хирлявий хутірець напівпритомний. / Повернеться до двору пес бездомний/ і вити перестане на очах ” – пише В. Гужва [5]. Проблема забруднення довкілля, а також політичні і соціальні проблеми, про які йшлося вище, є наслідками духовного занепаду і зневіри, які поширилися по всьому світу і стали ,,духом доби”. Про це пишуть: О. Яворська, П. Перебийніс, І. Перепеляк, А. Вихрущ, Б. Олійник, І. Андрусяк, І.Павлюк та інші. До проблеми розтерзаної людської душі у вірші ,,А що там на землі?” звертається П. Перебийніс. Любов Проць пише про марнотність, бездуховність і гріховність сучасного світу. Іван Андрусяк прирівнює сучасний світ до базару: ,,та це ж базар – ні совість, ані страх . / та ж тут ніхто не згадує про душу !” [1] і пояснює таку ситуацію втратою духовності: ,,я тебе не чую/ церкво з очерету / (...) / я не бачу де ти / я не знаю хто я” [1]. Поет переконаний, що духовність і віра дають людині можливість зберігати душевну рівновагу в нинішньому світі, допомагають боротися з гріхами, протистояти спокусам і негараздам. Сучасні українські автори бачать свою місію у збереженні національної пам’яті та єдності українського народу. Поети дбають про доброту людської душі, плекають віру і духовність, надихають народ на політичні, соціальні та історичні зміни. Як пише В. Гужва: ,,Час поетів – ось істинний час історичний, / засинають поети – змовкає народ” [6].

Висновки

Сучасна українська поезія розглядає низку актуальних проблем: збереження національної пам’яті та ідентичності, відновлення історичної справедливості, антиукраїнські настрої та утискання українців на рідній землі, фальшиві обіцянки політиків, маніпулювання високою національною риторикою, зубожіння населення, руйнування українського села, забруднення довкілля, бездуховність сучасного світу і тимчасовість його основних цінностей, плекання чистоти людської душі, віри та тощо.

Список літератури

1. Андрусяк І. Поезія //Літературна Україна. – 2008. – 14 серпня. – С. 7.

2. Бабій С. Путівка у яблуневий сад //Дзвін. – 2008. – Ч. 3. – С. 2–5.

3. Базилевський В. Сніги // Кур’єр Кривбасу. – 2008. – №7–8. – С. 137–146.

4. Борщевський С. Ціна на газ // Літературна Україна. – 2008. – 11 грудня. – С. 1.

5. Буденний В. Поезія // Літературний Чернігів. – 2007. – №2. – С. 3–9.

6. Герасимчук В. Азартні ігри на тлі голодомору або Комедія як привід для серйозної розмови // Літературна Україна. – 2008. – 20 листопада. – С. 7.

mediaeducation/default.asp?ob_no=30060.

4. Онкович Г.В. Засоби масової комунікації у термінологічному просторі медіа-освіти / Г.В. Онкович // Дивослово. – 2007. – № 5. – С. 29–31.

5. Стеценко Н.М. О соотношении понятий текст – медиатекст – медиадискурс / Н.М. Стеценко // Ученые записки Таврического нац. ун-та им. В.И. Вернадского.

Серия “Филология. Социальные коммуникации”. – 2011. – Т. 24 (63). – № 4. – Ч. 2. – С. 372–378.

- Федоров А.В. Медиаобразование в России и Украине: сравнительный анализ современного этапа развития (1992–2008) / А.В. Федоров // Медиаобраз

Наливайко Ю.Ю. Особливості співвідношення понять “текст” - “медіа-текст при вивченні української мови в засобах масової інформації / Ю.Ю. Наливайко // Соціальні комунікації. - 2013. - № 2. - С.93-96.