Мельник Л.В.

ДЗ «Луганський національний університет імені Тараса Шевченка», Україна

СЕМАНТИКО-ФРАЗЕОЛОГІЧНЕ ПОЛЕ КОНЦЕПТУ ХЛІБ

В укРАЇНСЬКІЙ МОВНІЙ КАРТИНІ СВІТУ

Мовна картина світу кожного народу як характер віддзеркалення в мові концептуальної картини світу й мовні засоби вираження знань про неї [1, с.129] спирається на свою концептосферу. Демонструючи емоційно-інтелектуальне освоєння дійсності, українські фразеологічні одиниці (ФО) з концептом хліб створюють відчутну інформативну панораму образного кодування довкілля, розширюють наші знання про культуру, матеріальне життя, свідчать про своєрідність відтворення мовної картини світу.

Мета нашої розвідки – проаналізувати семантико-фразеологічне поле концепту хліб, зокрема, розкрити походження, значення й національно-культурну конотацію українських стійких образних виразів із цим концептом.

Народ України славиться своєю гостинністю, бо “веселий гість – дому радість” [3, с. 133]. Споконвіку на столі, застеленому вишитим рушником, лежав хліб, який завжди для українців був святинею. Цим і пояснюється той факт, що існує значна кількість українських ФО з концептом хліб. Академічний фразеологічний словник української мови подає біля 40 таких виразів. Ось лише один тематичний ряд ФО, у яких розкривається значення хліба як засобів для існування: лежаний (лежачий) хліб, легкий хліб “засоби для існування, здобуті без важкої праці, без великих, особливих зусиль”; свій хліб “засоби для існування, здобуті власними зусиллями; власні заробітки”; тяжкий хліб “заробіток, здобутий важкою працею, великими зусиллями”; хліб насущний 1) “засоби, необхідні для прожитку, існування”, 2) “щось найважливіше, найістотніше”; на хлібах (на хлібі) “за чийсь рахунок, на чийомусь утриманні” [5, с. 927].

Хліб – не лише найпопулярніший, найвиразніший атрибут слов’янського харчування, а й символ добробуту, гостинності, хлібосольства; культурних здобутків; місяця, сонця, Господа; людського життя; святості; радості, щастя; здоров’я та багатства [3, с.133].

Про велику повагу до хліба свідчать етнографічні записи А.Терещенка й І.Франка: “Хліб завжди лежить на столі до покуті (у кутку під образами)”; “Батьки благословляють сина хлібом... “ («Быт русского народа», 1848); “Хліб уважають святим і заки зачнуть його краяти, хрестять вістрям ножа спідню шкірку, а верхню цілують”; “Кришки з хліба не годиться кидати на землю; що не з'їси, то дай псу або кинь у вогонь” («Людові вірування на Підгір'ю», 1898).

Хліб – це також один з найдавніших символів української обрядовості, особливо весільної. В ареальній фразеології Донбасу побутують такі вирази: відкусити хліб (хліба) – “символічно поріднитися, згодитися вийти заміж” // Частина весільного обряду, коли батьки молодих міняються хлібом і надкушують його. Часом хліб надкушують і молоді; іти хліба одвідать – “частувати в домі молодої ранком після першої шлюбної ночі”; хліб ламати – “погоджуватися вийти заміж”; хліб різати – “сватати”; хліб перерізати – “дати згоду на одруження” // Час, особливості й символічний смисл цього весільного обряду пояснюють у різних місцях по-різному (“Це буває ще й тоді, коли молодий забирає молоду додому” (Старобільськ); “Хліб перерізати означає посватати” (Лисичанськ); “Дівчина пригощає свекра й свекруху й називає їх мамою і татом. Так же робить і хлопець” (Єнакієве); “Батьки молодих міняються хлібом і надкушують його” (Макіївка); “У кого з молодих більший шматок, той і буде главою в сім'ї” (Петрівка Станично-Луганського р-ну); “Це означає поділити щастя на двох” (Луганськ) та ін., розрізати хліб на дві частини – те саме [4, с. 242–243], див. також пекти паляниці – “готуватися до весілля”, пиріжки од΄їдать – “частувати сватів та молоде подружжя першого післявесільного тижня” (Луганськ).

У діалектному мовленні Луганщини поряд з численними назвами хліба, який приносили посланці жениха на сватання, уживається тавтологічний вираз хлібина хліба. Розміром, якістю хліба, наявністю чи відсутністю на ньому прикрас, назвою ритуального предмета, що з ним сполучається, мотивовані ареальні ФО хлібина величенька, хлібина гожа, хлібина мережана, хлібина хороша, хлібина на рушнику [2, с. 79]. Різновидом весільного хліба виступає коровай. У говірках Донбасу зафіксовано два етнографічні вирази з цим номеном: продавати коровай – “вносити гроші і продукти для продовження гуляння після власне весілля” і різати коровай – обрядова дія, що символізувала завершення частування на весіллі” [4, с. 134] .

Спеціальною назвою весільного печива періоду сватання (і не тільки) є усталене поєднання хліб-сіль. Здавна хліб-сіль виступає символом привітності, щирого ставлення того, хто вручає хліб, до того, кому вручають (під час весілля – старостів до господарів). Виразно маркована назва такого хліба сватівська хлібина (Куземівка Сватівського району) мотивується найменуванням обряду. На думку дослідників, хліб є побажанням багатства й достатку, а сіль захищає від зловорожих сил.

Отже, аналіз фразеологічного матеріалу свідчить, що навколо виразно культурно-національно конотованого концепту хліб утворилися багаточисленні гнізда стійких образних народних виразів різної семантики й структури. Спостереження над семантико-фразеологічним полем концепту хліб свідчать про глибоке вкорінення його в українську етнокультуру. Він є виявом ментальності, способу світобачення, еталоном "найближчого середовища".

Література:

1. Лисиченко Л. Мовна картина світу та її рівні / Лідія Лисиченко // Зб. Харк. істор.-філол. товариства: Нова серія. – Х., 1998. – Т.6. – С. 129-144.

2. Магрицька І. Назви весільного печива в українських східнослобожанських говірках / І. Магрицька // Вісн. Луганськ. держ. пед. ун-ту імені Тараса Шевченка: наук. журнал.: Філол. науки. Мовознавство. – 1999. – № 5 (15). – С. 78–89.

3. Потапенко О.І. Словник символів / Потапенко О.І. та ін. – К., 1997.

4. Ужченко В.Д. Фразеологічний словник східнослобожанських і степових говірок Донбасу / В.Д. Ужченко, Д.В. Ужченко. – Луганськ, 2002.

5. Фразеологічний словник української мови: У 2 кн. – К., 1993.