ЛІКУВАЛЬНА ФІЗКУЛЬТУРА ЯК ЛІКУВАЛЬНИЙ МЕТОД У РОБОТІ ЗІ СТУДЕНТАМИ СПЕЦІАЛЬНОЇ МЕДИЧНОЇ ГРУПИ В ВНЗ

Це лікувальний метод, який використовує засоби фізичної культури (фізичні вправи і фактори природи) з лікувально-профілактичною метою для більш швидкого і повноцінного відновлення здоров’я і працездатності студентів із вадами здоров’я .

Характерною рисою методу лікувальної фізкультури є використання активних фізичних вправ, їх використання ставить хворого в умови активної участі в лікувально-відновлювальному процесі, що відсутнє при використанні інших методів.

Крім лікувально-профілактичного впливу лікувальна фізкультура виконує і виховну мету: сприяє свідомому відношенню до використання фізичних вправ для покращення здоров’я, прищеплює гігієнічні навички, змушує виконувати режим, правила загартування тощо.

Лікувальна фізкультура - це метод в основі якого лежить використання основної біологічної функції організму - руху. Рух стимулює не тільки процеси росту, розвитку і формування організму, а підтримує і розвиває функцію основних систем організму і сприяє підвищенню загальної працездатності. У зв’язку з цим немає вікових протипоказань до використання ^:лікувальної фізкультури

Систематичне дозоване фізичне тренування пристосовує окремі системи і увесь організм до зростаючих фізичних вимог і в кінцевому підсумку призводить до розвитку функціональної адаптації. При різних внутрішніх захворюваннях регулярне використання фізичних вправ разом з процедурами загартування (повітряними, водяними) слід розглядати як потужну протидію ряду функціональних порушень. Однією з характерних особливостей лікувальної фізкультури є процес тренувань фізичними вправами. Застосовується дозоване тренування, яке є основою всього лікувально-відновлювального процесу. Заняття бувають загальної та спеціальної направленості.

Заняття загальної направленості переслідують мету оздоровлення, укріплення організму, тому використовуються різноманітні фізичні вправи. Заняття спеціальними вправами ставить за мету розвиток функцій порушених у зв’язку із захворюваннями. Тому при здійсненні спеціального (направленого) тренування підбирають і використовують такі вправи, які безпосередньо впливають на відновлення функцій системи (дихальні вправи при плевральних зрощуваннях, емфіземі, бронхіальній астмі, вправи для суглобів при поліартритах та ін.) спеціальне тренування відображає особливості особистої методики лікувальної фізкультури при тому чи іншому захворюванні.

З метою найбільш ефективного використання фізичних вправ для лікування певних захворювань необхідно дотримуватися таких правил :

Ø індивідуалізація в методиці використання фізичних вправ залежно від особливостей хвороби, віку і загального стану
хворого;

Ø системність використання фізичних вправ (вибір адекватних вправ, послідовність їх використання, сумісність із дихальними вправами, врахування вихідних положень, системність використання фізичних вправ);

Ø регулярність виконання вправ , а не випадкове або епізодичне використання фізичних вправ, забезпечує розвиток резервних можливостей організму, розширяючи функціональну адаптацію хворого до різнобічних фізичних навантажень;

Ø нарощування фізичного навантаження у процесі занять. Заняття тільки тоді приведе до успішного результату, коли процес тренування буде поступово зростати і ускладнюватись, будуть підвищуватися вимоги до хворого при виконанні фізичних вправ.

У зв’язку з цим у лікувальній фізкультурі фізичні вправи поділяються на:

v гімнастичні: їх систематизацію слід розглядати, виходячи із чотирьох ознак: анатомічного (м’язові групи), активності виконання (активні, пасивні), залежно від протидії або характеру вправ (підготовчі, коригуючі, дихальні) і використання предметів і снарядів (без снарядів, зі снарядами і на снарядах з включенням механотерапії);

v спортивно-прикладні циклічні: ходьба, біг, кидання і ловля м’яча, плавання, гребля, ходьба на лижах, катання на ковзанах та ін.;

v ігрові: ігри малорухомі, рухливі ігри, спортивні (кегельбан, городки, настільний теніс).

· Форми застосування лікувальної фізкультури.

Основними формами лікувальної фізкультури (ЛФК) є ранкова гігієнічна гімнастика, процедури лікувальної гімнастики, дозовані прогулянки. Ранкова гігієнічна гімнастика, як форма лікувальної фізкультури, має велике оздоровче значення і проводиться вона впродовж 5-30 хв. двома методами: індивідуальним і груповим. Необхідно мати на увазі також і третій метод - консультативний або самостійний. При проведенні процедур лікувальної гімнастики необхідно враховувати об’єм фізіологічного навантаження у вигляді фізіологічної кривої процедури - за пульсом, артеріальним тиском і частотою дихання .

Заняття спеціальних медичних груп складається з трьох частин:

І частина - вступна (12-15 % часу) - виконуються елементарні гімнастичні і дихальні вправи загального характеру.

Завдання: поступова адаптація організму до фізичного навантаження.

II частина - основна (50-70 % часу) - використовуються всі необхідні засоби лікувальної фізкультури.

Завдання: впровадження методики ЛФК шляхом сполучення елементів загального і спеціального тренувань.

III частина - заключна (15-17% часу) – використовуються елементарні гімнастичні вправи в чергуванні з дихальними.

Завдання: поступове зниження фізичного навантаження.

Велике практичне значення мають дихальні вправи, які широко використовуються при заняттях у спецмедгрупах. Дихальні вправи застосовуються: з метою виховання правильного дихання; рівномірної вентиляції легень під час фізичних зусиль; розвитку кістково-м’язового апарату грудної клітини; збільшення рухливості грудної клітини, вдосконалення постави і нормалізації пульсу; дихання після фізичних навантажень.

При впровадженні в заняттях спецгруп лікувальної фізкультури для одержання терапевтичного успіху необхідна регламентація режиму. Якщо із зовнішньої сторони спокій і рух є нібито протилежними факторами впливу на хворого, то в умовах практичної медицини спокій і рух не виключають, а доповнюють один одного. Активний режим сприяє оздоровчому впливу на психічну і соматичну сфери хворого у їх єдиному прояві, має велике гігієнічне і виховне значення.

При визначенні режиму і регламентації рухової активності хворого необхідно виходити із особливостей захворювання, враховувати ступінь функціональних відхилень, вік, стать, а також умови домашніх обставин і стан тренованості.

Список використаної літератури:

1. Готовцев П. И., Дубровский В. Л. Самоконтроль при занятиях физической культурой. - М., 2003. – 32 с.

2. Залесова, Е.Н. Энциклопедия лечебного массажа и гимнастики. – М.: Издательство: Траст Пресс, 1999. - 800 с.

3. Лещинский Л.А. Берегите здоровье, М.: Физкультура и спорт, 1995.

4. Лозинский В.С. Учитесь быть здоровыми, К: Центр здоровья, 1993

5. Шаталова П.Г. Философия здоровья, - М.: Физкультура и спорт, 1997