«Право» /8

Резнік Ганна Олегівна

Кафедра конституційного та адміністративного права

Київського національного економічного університету

Імені Вадима Гетьмана

 

 

Становище жінки в Українському суспільстві.

 

 

Сьогодні у світі одним з найактуальніших питань в сфері захисту прав людини є питання, щодо становища жінки в суспільстві. В Україні цьому питанню приділяється дуже багато уваги але не зважаючи на всі зусилля органів державної влади, ситуація і досі залишається повністю не вирішеною. Так вже історично склалося, що українська жінка в усі часи виконувала здебільшого роль господині дому та займалася вихованням дітей, а тому, звичайно ж, ніякого відношення до суспільної, громадської праці не мала. Це ж і стосується місця української жінки в політиці. Так, наприклад, одним з поло­жень комуністичної ідеології емансипації жінок було масове залучен­ня жінок в оплачувану трудову сферу поза домашньої працею. Протягом всього радянського періоду високий рівень зайнятості жінок в народному господарстві подавався як показник емансипації та досягнень соціалізму. Становище жінок  було дуже тяжким, на підтвердження цього можна навести той факт, що після народження дитини у дуже короткі строки жінки вимушені були виходити на роботу та працювати як всі. Щодо місця жінки в політиці, то безперечно панівне становище займали чоловіки і ні про яку гендерну рівність не йшлося . Перетворення, що відбуваються у соціальній сфері українського суспільства вже значно покращили становище жінки але необхідно вказати і на те, що всі ініціативи які спрямовані на поліпшення становища жінки в українському суспільстві натикаються на перепони минулого. На щастя, згодом ситуація почала дещо змінюватись і роль жінки в суспільстві вже не обмежувалась роллю, виключно, господині дому.

В сучасній Україні, правам жінок приділяється значно більше уваги але все одно, ще є певні питання які необхідно вирішити. Основний Закон держави – Конституція, містить норми, які дають певні  гарантії жінкам. Так, ст.24 Конституція України зазначає : громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками. Рівність прав жінки і чоловіка забезпечується : наданням жінкам рівних з чоловіками можливостей у громадсько-політичній і культурній діяльності, у здобутті освіти і професійній підготовці, у праці та винагороді за неї; спеціальними заходами, щодо охорони праці і здоров’я жінок, встановленням пенсійних пільг; створенням умов, які дають жінкам можливість поєднувати працю з материнством; правовим захистом, матеріальною та моральною підтримкою материнства і дитинства, включаючи надання оплачуваних відпусток та інших пільг вагітним жінкам та матерям.  Українське законодавство гарантує жінкам рівні права й умови праці, рівну її оплату, рівні можливості для самореалізації в усіх сферах громадського життя.  На практиці Україна робить надто уповільнені кроки до цієї задекларованої мети, так як на справді ці норми не завжди виконуються. Значна кількість законів, прийнятих Верховною Радою України, мають прогресивний зміст і спрямовані на створення такого правового середовища, яке сприятиме подоланню існуючих проблем та утвердженню гендерної рівності але  ці норми не завжди виконуються і цей факт дає можливість стверджувати, що жінка в Україні є однією з найменш захищених верств населення. Слід зазначити, що важливим кроком у регулюванні праці жінок є те, що  Україна ратифікувала Конвенцію ООН  “Про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок” .  Але фактично законодавство України обходить рекомендації  Конвенції ООН.

Економічна ситуація в Україні характеризується  негативними показниками. Причому понад усе в цій ситуації страждають саме жінки. Відомо, що в Україні безробіття має жіноче обличчя. І треба відзначити, що держава в сучасних умовах не приділяє достатньої уваги вирішенню головних проблем жіноцтва взагалі та молодого жіноцтва зокрема. На сьогодні, основними видами дискримінації жінок є зниження розміру заробітної плати в порівнянні з заробітною платнею, що надається чоловікам; невмотивована відмова  у прийнятті на роботу жінок віком від 45 – 55 років; незахищеність такої категорії жінок як  молоді мами і т. д. Ще однією скритою формою дискримінації жінок, що розповсюджується серед роботодавців, є дискримінація на основі сімейного стану жінок. В даній   ситуації мова йде про жінок які не перебувають у шлюбі або жінки, що тільки-но одружились. Як бачимо, невирішених проблем є багато. І залежно від того, наскільки буде вдосконалено законодавство України, щодо захисту прав жінок та на скільки ефективно буде реалізовано державну політику, щодо захисту цієї вразливої групи населення, настільки буде підвищено статус української жінки у суспільстві.

     Поруч з необхідністю законодавчого забезпечення рівних прав жінок та чоловіків не менш важливішим є рівень усвідомлення цієї проблеми як найширшим колом громадян у суспільстві.   Громадська думка та стереотипи пересічних громадян щодо соціальних ролей жінки у суспільстві певною мірою відображають ситуацію, що склалася.  Для того, щоб ситуація в Україні докорінно змінилась, поряд із заходами які застосовуються органами державної влади необхідно змінити традиційні уявлення та стереотипи, що існують у свідомості людей, особливо відносно прийнятих у суспільстві по­глядів стосовно соціальних ролей жінок та чоловіків.