Золотарьова М.К.

Правове регулювання повноважень державних податкових інспекцій у сфері публічного підприємницького права

Спеціалізована державна податкова інспекція по роботі з підприємствами гірничо-металургійного комплексу у м.Кривому Розi

Питання про взаємовідносини між державними податковими інспекціями та суб’єктами підприємницької діяльності – платниками податків є дискусійним.

Податкові органи – це владні органи, повноваження яких здійснюються в межах регламентованих правових процедур. Державні податкові інспекції (далі – ДПІ) в районах, районах у містах, містах без районного поділу, міжрайонні, спеціалізовані та об’єднані ДПІ становлять нижчий рівень організаційно-самостійної системи державної податкової служби України, на якому реалізуються правовідносини з приводу сплати податків, зборів, обов’язкових платежів та окремих неподаткових доходів між державою та платником податків.

Проблема визначення повноважень місцевих органів податкової служби, їх складових елементів досить широко розглядається у сучасній правовій літературі. Зазвичай, повноваження ДПІ, визначають як сукупність прав та обов’язків у компетенції органу державної виконавчої влади.

Правова регламентація повноважень ДПІ, головним чином, викладена у Законах України № 509-ХІІ від 04.12.1990 р. «Про державну податкову службу в Україні» та № 2181-ХІІ від 20.12.2000 року «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».

Законом України «Про державну податкову службу в Україні» передбачено права органів державної податкової служби та окремо зазначено функції ДПІ. На наш погляд, визначення прав органів державної податкової служби в цілому без зосередження на конкретному рівні податкової служби України дозволяє забезпечити цілеспрямовану діяльність податкової служби щодо виконання нормативно визначених завдань, разом з тим окреслення функцій, притаманних саме ДПІ, передбачає визначення існуючих напрямків та видів діяльності ДПІ з детальним відображенням її змісту та призначення. Права органів державної податкової служби передбачені законом як комплекс заходів для ефективної реалізації зазначених функцій.

Враховуючи межі нашого дослідження, можна визначити основні функції ДПІ:

1) здійсненння контролю за своєчасністю, достовірністю, повнотою нарахування та сплати податків, зборів (обов’язкових платежів);

2) забезпечення обліку платників податків, інших платежів, правильності обчислення і своєчасності надходження цих податків, платежів, а також здійснення реєстрації фізичних осіб – платників податків та інших обов’язкових платежів;

3) контроль за своєчасністю подання та перевірка достовірності поданих платниками податків різного роду документів, пов’язаних з обчисленням податків, інших платежів;

4) здійснення у межах своїх повноважень контролю за законністю валютних операцій, додержанням порядку проведення готівкових розрахунків за товари (послуги) у встановленому законом порядку, за наявністю свідоцтв про державну реєстрацію суб’єктів підприємницької діяльності, ліцензій на провадження видів господарської діяльності;

5) забезпечення застосування та своєчасне стягнення сум фінансових санкцій за порушення податкового законодавства, а також стягнення адміністративних штрафів за порушення податкового законодавства, допущені посадовими особами підприємств, установ, організацій та громадянами;

6) здійснення перевірок фактів приховування і заниження сум податків та зборів (обов’язкових платежів);

7) розгляд звернень громадян, підприємств, установ і організацій з питань оподаткування та, в межах своїх повноважень, з питань валютного контролю, а також скарги на дії посадових осіб ДПІ в порядку, встановленому законом, здійснення апеляційних процедур узгодження податкових зобов’язань;

З метою виконання зазначених функцій ДПІ надано певне коло прав, перелік яких визначений ст.11 Закону України “Про державну податкову службу в України”.

Зазначений перелік функцій та прав ДПІ не в повному обсязі відобразив ті суттєві зміни у правовому регулюванні податкових правовідносин і ті нові можливості, передбачені чинним законодавством, які відкриваються перед ДПІ у справі запобігання правопорушенням. Закон України від 12.01.2005 № 2322-ІV “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо посилення правового захисту громадян та запровадження механізмів реалізації конституційних прав громадян на підприємницьку діяльність, особисту недоторканість, безпеку, повагу до гідності особи, правову допомогу, захист) передбачив новий підхід до визначення прав ДПІ, механізм реалізації яких законодавчо не визначений. Дана обставина спричиняє порушення ДПІ конституційного обов’язку діяти у спосіб, передбачений законом.

Так, на ДПІ покладено повноваження по здійсненню контролю за виконанням, зокрема, положень законів України “Про зовнішньоекономічну діяльність”, “Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг” та ін., що передбачають наявність неподаткових платежів (неподаткових доходів). Однак, обгрунтовано можна визначити, що можливості для реалізації ДПІ зазначеного права та обов’язку відсутні. З огляду на це, доцільно внести зміни до Закону України “Про систему оподаткування”, сутність яких полягає у введенні нового поняття “неподаткового платежу” до бюджету та до державних цільових фондів, під яким слід розуміти обов'язковий внесок до бюджету відповідного рівня або державного цільового фонду, здійснюваний платниками у порядку і на умовах, що визначаються законами України. Доповнити положення Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” відповідними положеннями із метою додаткового розширення компетенції ДПІ як контролюючого органу стосовно неподаткових платежів з застосуванням відповідних процедур, передбачених цим Законом.

Наступним прикладом недоліків у правовій регламентації повноважень ДПІ є відсутність у переліку прав, передбачених Законом України “Про державну податкову службу в Україні” для органів державної податкової служби, права на застосування податкової застави та адміністративного арешту активів платника податків, хоч механізм їх реалізації визначений Законом України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”. Необхідність внесення змін випливає з преамбул вищезазначених законів.

Інший приклад неузгодженості у законодавстві, що регулює діяльність ДПІ, стосується права ДПІ на вимогу до суб’єкта підприємницької діяльності щодо інвентаризації основних фондів та товарно-матеріальних цінностей, а у разі відмови у її проведенні – на звернення до суду за відповідним рішенням. Зрозуміло, встановлення такого повноваження є досить важливим під час регулювання контрольно-перевірочної роботи з метою виявлення податкових правопорушень. Однак, на наш погляд, на теперішній час реалізація права ДПІ на вимогу щодо проведення платником інвентаризації в разі його відмови за рішенням суду є неможливою за умови встановлення ст.11¹ Закону України “Про державну податкову службу в Україні” строку проведення, зокрема, планової виїзної перевірки – 30 робочих днів (враховуючи подовження терміну перевірки). Тотожня ситуація склалась і в частині реалізації права ДПІ на звернення до суду за рішенням про зобов’язання фінансово-кредитних установ надати інформацію про рух коштів на рахунках платника податків.

Додатково, з метою забезпечення виконання покладених на ДПІ функцій по здійсненню податкового контролю, підлягають відновленню повноваження працівників ДПІ по обстеженню виробничих, складських та торговельних приміщень.

За результатами проведеного аналізу недоліків у правововому регулюванні повноважень ДПІ можна дійти до висновку про необхідність додаткової регламентації в межах одного законодавчого акта прав і обов’язків ДПІ та їх посадових осіб з метою побудови розумних партнерських відносин з платниками податків у процесі поповнення доходної частини бюджету. Відсутність такої регламентації є одним з суттєвих недоліків податкового законодавства, що потребує як найшвидшого усунення.