Економічні науки/1. Банки і банківська діяльність

К.е.н. Притула Н.І

Харківський національний економічний університет

Малікова К.Л.

Харківський національний економічний університет

Кредитно-рейтингова оцінка кредитоспроможності підприємств-позичальників

Майбутні позичальники знають про власну кредитоспроможність більше, ніж їх потенційні кредитори, і тому вони можуть вибірково відкривати інформацію про себе у такий спосіб, який певним чином впливатиме на думку сторонньої особи. Потенційні кредитори знають, що кожен позичальник має мотивацію до подання викривленої картини про свій реальний стан. Тому, навіть для позичальника з низьким рівнем кредитного ризику, може виникнути необхідність переконати кредиторів у тому, що його відмова від виконання зобов’язань малоймовірна. Якщо не вжити певних заходів для надійної передачі належної та відповідної інформації, може не відбутися фінансування тих інвестиційних проектів, що варті того.

Банки можуть пом’якшити цю інформаційну проблему за допомогою проведення ретельної перевірки фінансового стану позичальників, перш ніж вирішити, чи буде надано їм кредит і на яких умовах. Значні витрати на проведення оцінки та моніторинг можуть бути цілком виправданими для банку, який має намір повністю взяти на себе ризик того, що конкретний позичальник може виявитись неплатоспроможним.

Аналіз кредитоспроможності полягає у визначенні здатності й готовності позичальника повернути позику відповідно до умов кредитного договору.

Для позичальників, у процесі оцінки кредитоспроможності, особливо актуальним є виявлення можливостей ефективного використання позики та пошук резервів для своєчасного повернення позикових коштів.

Для кредиторів основним питанням оцінки кредитоспроможності є визначення гарантій повернення коштів позичальником, виявлення причин їх неповернення і запобігання їм. Мета оцінки кредитоспроможності у цьому випадку — мінімізація кредитних ризиків.

Проблема оцінки кредитоспроможності позичальника банком не відноситься до числа досить розроблених. Насамперед уточнення потребує сам термін “кредитоспроможність”. Так, Шеремет А.Д., Негашев Є.В. [9] розуміють під кредитоспроможністю позичальника його здатність повністю й у строк розрахуватися за своїми зобов'язаннями, що звужує термін “кредитоспроможність” до іншого терміна - “платоспроможність”.

Під кредитоспроможністю можна розуміти:

· з погляду позичальника - здатність до здійснення умов кредитної угоди, можливість своєчасного повернення отриманої позички;

· с позицій банку - правильне визначення розміру припустимого кредиту.

Платоспроможність — здатність позичальника (контрагента банку) своєчасно здійснювати розрахунки за всіма видами своїх зобов'язань [4]. У той же час кредитоспроможність характеризується лише можливістю підприємства погасити кредиторську заборгованість. Разом з тим характеристика кредитоспроможності повинна бути інший у порівнянні із платоспроможністю, оскільки погашення позичок можливо за рахунок виручки від реалізації майна, прийнятого банком у заставу при позичці або завдяки використанню гарантії своєчасного повернення коштів або навіть за рахунок страхування погашення позички.

Отже, кредитоспроможність позичальника повинна включати як наявність передумов для одержання позик позичальником, так і можливість погасити їх у встановлені строки.

У міжнародній практиці застосовують різні системи аналізу кредитоспроможності позичальників, що відрізняються, зокрема, складом та кількістю елементів: система 6С, CAMPARI, MEMO RISK, система 4FC, PARTS та ін. [2].

Широке практичне застосування при визначенні кредитоспроможності позичальників знайшли [8]:

1. метод «рекурсивної розбивки», запропонований М.Фрідменом, Е.І. Альтманом і Д. Као;

2. система фінансового аналізу «Дюпон» або «Дюпон-каскад», основним завданням якої є побудова системи взаємопов’язаних та взаємозалежних показників, що характеризують фінансовий стан підприємства та ефективність його діяльності;

3. модель «нагляду за позиками» (Модель Чесира), «Z-аналізу» та «Z-модель Альтмана», що побудовані на основі лінійних багатофакторних регресійних рівнянь і є орієнтиром для віднесення підприємства до групи потенційних банкрутів чи підприємств, що фукціонують успішно.

Світовий банк, розглядаючи кредитну заявку, керується так званим правило «5», що передбачає визначення [1]:

1. бажання позичальника погасити позику;

2. здатності позичальника погасити позику (на основі аналізу грошових потоків з урахуванням усіх джерел надходження та всієї заборгованності клієнта);

3. платоспроможності клієнта — достатності капіталу, ліквідності коштів;

4. наявності гарантій, застави (з укладанням переліку активів, які вільні від іншої застави);

5. економічних умов діяльності клієнта.

Проте, для вітчизняної практики перенесення зарубіжного досвіду — малоефективне, у ньому не враховуються національні особливості ведення господарської діяльності, зміни економічних умов та законодавчої бази.

При оцінці кредитоспроможності позичальників українські банки керуються Постановою Національного банку України №279 [4], згідною з якою банки оцінюють позичальників за власною методикою в кожному випадку укладення кредитної угоди з урахуванням мінімального переліку вимог Положення. Вибір таких показників оцінки залежить від особливостей виробничої діяльності позичальника, структури оборотних активів, тривалості виробничого процесу, умов постачання та реалізації продукції, галузевої специфіки та інших факторів.

Останнім часом набуло поширення визначення кредитно-рейтингової оцінки підприємств, яка представляє собою незалежну суб’єктивну якісну оцінку, якою можуть керуваться банківські установи при визначенні ступеня довіри до кредитора і який допомагає приймати рішення про видачу кредиту.

Позичальник, що пройшов процедуру рейтингування, може розраховувати на поліпшення умов доступу на фінансові ринки за рахунок підвищення довіри інвесторів і кредиторів до його боргових зобов'язань. Підприємства, що одержали кредитні рейтинги, мають можливість знизити витрати фінансування, тобто зменшити ціну, збільшити обсяги й подовжити строки позик.

Як засіб стандартизованої оцінки кредитних ризиків, притаманних позичальникам та їх борговим зобов’язанням, рейтинги досить широко використовуються регуляторними органами багатьох країн світу. Так, в Американській комісії з цінних паперів кредитні рейтинги використовують для визначення позицій брокерів [10]. Якщо у брокера відкрита позиція по цінному паперу з рейтингом ААА номіналом у 100 дол., то він продає за цю ж суму; якщо папір має рейтинг ВВВ, то ціна знижується до 75 дол., якщо ССС — спадає до 2 дол. Відповідно розраховується резервування з тими чи іншими відкритими позиціями.

Що ж до України, то значення кредитного рейтингу приймається до уваги при визначенні критеріїв прийняття забезпечення за кредитними операціями при розрахунку резервів банківських установ України [4]. Крім того, кредитний рейтинг банківської установи та кредитний рейтинг цінних паперів, емітованих в Україні, в які розміщені кошти страхових резервів, повинен відповідати інвестиційному рівню за національною шкалою, визначеною законодавством України [8].

Незважаючи на те, що в деяких випадках допускається визначення рейтингу за банківською внутрішньою методикою, значення рейтингів і рейтингової діяльності істотно зростає.

Термін «рейтинг» має в Україні саме широке застосування - регулярно публікуються різноманітні рейтинги: політиків, телепередач, ресторанів і т.п. Також поширені рейтинги українських банків, що будуються за принципом їхнього ранжирування по тому або іншому показнику - власному капіталу, активам, прибутковості.

Кредитні рейтинги займають особливе місце. Їхнє головне призначення - оцінка надійності позичальника. Фактично, кредитні рейтинги відповідають лише на одне питання - наскільки ймовірне невиконання позичальником своїх фінансових зобов'язань або, інакше кажучи, яка ймовірність дефолта такого позичальника. У розвинених країнах кредитні рейтинги сприймаються як необхідний інструмент інфраструктури фінансових ринків, що забезпечує право інвестора на одержання об'єктивної незалежної інформації про кредитоспроможність позичальника.

Кредитний рейтинг — це універсальний механізм оцінки надійності зобов'язань позичальника й установлення плати за відповідний кредитний ризик. Кредитний рейтинг дає можливість його власникові заявити потенційним інвесторам і партнерам про свій кредитоспроможності, показати готовність до роботи цивілізованими методами, відкрито та прозоро.

Згідно з Законом України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні» кредитний рейтинг — це умовний вираз кредитоспроможності об'єкта рейтингування в цілому та/або його окремого боргового зобов'язання за національною шкалою кредитних рейтингів [5].

Слід зазначити, що рейтинги - це не рекомендація, а всього лише інформація для вирішення питання інвестування. Проте кредитні рейтинги завоювали визнання серед інвесторів як зручний інструмент диференціації позичальників. Кредитний рейтинг - це ще й засіб комунікації між емітентом й інвестором. Завдяки йому емітент може надати інвестору оцінку свого фінансового стану, керуючись незалежним професійним висновком "третьої особи". При цьому емітент не має необхідності розкривати конфеденційну комерційну інформацію широкому колу громадськості.

Основними їхніми типами сьогодні є:

1. кредитні рейтинги емітентів;

2. кредитні рейтинги окремих цінних паперів емітентів;

3. спеціалізовані рейтинги (банківських кредитів, приватних розміщень, інвестиційних проектів та ін.).

Рейтингова оцінка емітента — характеризує рівень спроможності емітента цінних паперів своєчасно та в повному обсязі виплачувати відсотки і основну суму за борговими зобов'язаннями відносно боргових зобов'язань інших позичальників.

Рейтингова оцінка цінних паперів емітента — характеризує рівень спроможності позичальника (емітента) своєчасно та у повному обсязі обслуговувати зобов'язання за цінними паперами.

Визначення рейтингової оцінки, якщо інше не встановлено законом, потребують усі види емісійних цінних паперів, які не розподіляються між засновниками або серед заздалегідь визначеного кола осіб і можуть розповсюджуватися шляхом підписки, купуватися та продаватися на біржі або іншому організованому ринку, крім:

1) державних цінних паперів;

2) акцій;

3) цінних паперів недиверсифікованих інститутів спільного інвестування;

4) цінних паперів, емітованих Державною іпотечною установою.

Обов'язковість визначення рейтингової оцінки цінних паперів не залежить від емітента, способу їхньої емісії, порядку розміщення чи інших ознак.

Література:

1. Ізмайлова К.В. Фінансовий аналіз: Навч. посіб. — 2-е вид., стереотип. — К.: МАУП, 2001. — 152 с.

2. Панова Г.С. Кредитная политика коммерческого банка. — М.: ИКЦ «Дис», 1997. — 152 с.

3. Принципи діяльності рейтингових агентств // Фінансовий ринок України. – 2005. - №8. - С. 28-29.

4. Положення про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків: Постанова Національного банку України №279 від 06.07.2000 // http://www.rada.gov.ua

5. Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні: Закон Укураїни вiд 30.10.1996 № 448/96-ВР // http://www.rada.gov.ua

6. Про порядок інформування громадськості акціонерними товариствами та емітентами облігацій: Рішення ДКЦПФР від 03.06.03 р. № 221 // http://www.rada.gov.ua