Орябко В.Ю., Станчук С.П.

Уманський державний педагогічний університет

Роль інвестицій у процесі розширеного відтворення

Для забезпечення сталого розвитку економіки України необхідно стимулювати інвестиційну діяльність як на загальнодержавному, так і на регіональному рівнях. В працях деяких економістів [4] обґрунтовується необхідність децентралізації інвестиційного процесу.

Всі потенційні джерела інвестиційних ресурсів на регіональному рівні можна поділити на внутрішні і зовнішні. Серед внутрішніх джерел, перш за все, виділяють амортизаційні відрахування, які за своїм економічним змістом є неінфляційним джерелом для оновлення виробничих фондів підприємства. Але в сучасних умовах з фонду відтворення вони перетворилися у фонд споживання. Така практика є згубною і потребує відновлення використання амортизаційного фонду за своїм економічним призначенням.

Як показує аналіз, частка основних фондів із нормативними строками експлуатації обладнання невпинно зростає. У цілому по галузях матеріального виробництва знос машин і обладнання досяг 59,2 відсотка, у промисловості - 62,7 [1]. На підприємствах міста Умані зношеність основних фондів становить - 58% . Технічне переозброєння підприємств із зношеними основними фондами в сучасних умовах стає все більш проблематичним.

Наявність значної частини застарілих фондів змушує підприємства витрачати додаткові кошти для підтримання їх у робочому стані. Витрати на ремонт основних виробничих фондів складають половину обсягу капітальних вкладень у промисловості, а значна частина амортизаційних відрахувань підприємств перерозподіляється з фонду відтворення у фонд поточного і капітального ремонту.

Основним чинником погіршення стану відтворення основних фондів є відсутність зваженої амортизаційної політики, адекватної трансформаційним процесам в економіці. А відсутність належного контролю з боку держави за цільовим використанням амортизаційного фонду призвело до того, що він став значною мірою джерелом поповнення обігових коштів.

В цій ситуації тільки продумана амортизаційна політика зможе забезпечити створення достатнього фонду відшкодування для постійного оновлення основних виробничих фондів. Основними складовими такої політики мають стати:

·        стимулювання цільового використання коштів амортизаційного фонду економічними методами;

·        розширення масштабів застосування прискореної амортизації;

·        щомісячна індексація основних фондів.

Наступним джерелом інвестиційних ресурсів виступає прибуток. Однак висока питома вага збиткових підприємств в економіці України, недосконала податкова політика призводить до того, що прибуток частіше за все направляється не на реінвестування, а на вирішення поточних потреб.

Очевидно, що в такій ситуації податкова політика повинна стимулювати реінвестування прибутку на підприємствах, оскільки на цій основі можливий швидкий розвиток та модернізація виробництва. Важливо, щоб розподіл прибутку між державою й окремими суб’єктами економічної діяльності не тільки переслідував інтереси держави, але й забезпечував об’єктивні потреби розширеного відтворення кожного підприємства. На сьогоднішній день в цілому по Україні реінвестується лише незначна частина прибутку, одержуваному у народному господарстві. Фінансові та валютні спекуляції, операції на тіньовому ринку стали окремою індустрією української економіки. Прибуток від біржових операцій і маніпуляцій з банківськими ставками в декілька разів більший, ніж віддача від виробничих капіталовкладень. Саме тому необхідно змінити подібну ситуацію. У центр економічного процесу необхідно поставити реальну виробничу діяльність, спрямовану на підвищення ефективності виробничих інвестицій.

Незважаючи на зростання дефіциту фінансових ресурсів, проблема пошуку невикористаних резервів для розширення інвестиційної активності стає однією з тих, що потребують першочергового дослідження. До початку ринкових перетворень найбільшим джерелом фінансування інвестицій був державний бюджет. Але в кінці 1990-х років це джерело скоротилося до мінімуму і становить менше 10% валового внутрішнього продукту.

Розвиток ринкових відносин змінив порядок інвестування, особливо на регіональному рівні. При розширенні прав регіонів в управлінні господарською діяльністю зростає роль місцевих бюджетів у вирішенні завдань довготермінового розвитку.

На етапі стабілізації економіки України місцеві бюджети, які акумулюють значну частину фінансових ресурсів, повинні бути задіяні в регіональній інвестиційній політиці. Інвестиційні ресурси місцевих бюджетів необхідно спрямовувати на реалізацію обмеженого числа регіональних програм.

Підсумовуючи вищесказане, необхідно зазначити, що на сьогоднішній день інвестиційна політика, в першу чергу на регіональному рівні повинна бути спрямована на максимальне сприяння внутрішнім інвесторам, що повинно знаходити вираження у вдосконаленні правової бази, наданні пільг тощо. Підвищення внутрішньої інвестиційної активності, в свою чергу, створить сприятливі умови для залучення і використання іноземних інвестицій, що забезпечить прискорення економічного розвитку регіонів України.

Література:

1.     Данилишин Б. Техноресурс: що стримує модернізацію //Урядовий кур’єр. - 2002. - №2. - 4 січня. - с.6

Пилипенко Л.М. Фінансовий аналіз як інструмент оцінки рівня ризику інвестора //Фінанси України. - 1997. - №1. - с. 80-85