Київський Національний університет ім. Т.Г. Шевченка
Використання європейського досвіду оцінки рівня колективного домінування на
олігопольних ринках України
В практиці антимонопольних органів Європейського Союзу визначена та діє
достатньо розвинута система критеріїв, яка характеризує ознаки домінування на
олігопольному ринку.
Відповідно до європейського законодавства, визначення колективного
домінування достатньо просте: колективне домінування – це така ситуація, в якій
декілька господарюючих суб'єктів виступають на ринку, в економічному розумінні,
як єдиний суб'єкт. При цьому ж немає ніяких порогових значень щодо займаної
частки ринку кожним з таких суб'єктів. У ряді випадків використовується і
застосовується на практиці таке поняття, як концентрація ринку. Юридичне
визначення колективного домінування надає можливість для економічного аналізу
будь-якої ситуації на визначеному ринку.
Наприклад, в тих ситуаціях, коли між господарюючими суб'єктами відсутні
які-небудь угоди або структурні зв'язки, європейське право визнає, що наявність
економічних, об'єктивно існуючих зв'язків між учасниками ринку може служити
підставою до виникнення колективного домінування на ринку.
Внаслідок різноманіття проявів конкурентної поведінки олігополістів виникла
певна проблема визнання колективного домінування. І прецедентне право
Європейського Союзу, а саме судова практика, з часом виробило ряд критеріїв,
які дозволили здійснювати економічний аналіз на предмет того, чи існує
колективне домінування на ринку.
Перший з таких критеріїв – це прозорість ринку, що
передбачає поінформованість учасників ринку щодо конкурентної поведінки кожного
з них.
Другий критерій визначає стабільність, а саме, наявність системи, яка
забезпечує приховане, або негласне, координування дій між господарюючими
суб'єктами.
Третій критерій обмежує вплив на найбільших гравців, для яких встає питання
про встановлення колективного домінування, решти учасників та споживачів ринку.
В Україні на початок 2008 року
мав місце ряд чинників, що скоротили можливості домінування на вітчизняних
ринках та створили позитивні передумови для функціонування та розвитку
конкуренції, а в подальшому її
загострення в умовах кризи. До них, зокрема, слід віднести певне зменшення сукупного
рівня концентрації виробництва у промисловості – найбільш помітним воно є для
групи 50 найбільших промислових підприємств, чия частка, як в обсязі
реалізованої продукції, так і у валових капітальних інвестиціях, значно
скоротилася.
Умови
домінування виникають на базі концентрації значної або переважаючої частини
виробництва і капіталу галузі у обмеженого числа крупних виробників. При цьому
слід зауважити, що відповідно до статті 25 Закону України «Про захист
економічної конкуренції» Антимонопольний комітет чи адміністративна колегія Антимонопольного
комітету України надають дозвіл на концентрацію тільки у разі, якщо вона не
призводить до монополізації чи суттєвого обмеження конкуренції на всьому
визначеному ринку або в значній його частині [1].
Для дослідження структури ринку
на предмет наявності на ньому ознак індивідуального або групового домінування
зазвичай використовують прості для розрахунку та зрозумілі показники
концентрації (CR), але необхідно пам’ятати, що рівні концентрації є приблизними
показниками влади домінуючих суб’єктів господарювання [2]. Так, в рамках
олігополії можуть опинитися і відносно невеликі – як по частці ринку, так і по
обороту й капіталу – підприємства, які, проте, відіграватимуть в рамках
спеціалізованих виробництв або регіональних ринків роль провідних виробників.
Рівень концентрації служить
важливим інструментом антимонопольної політики держави. Українським
законодавством встановлений простий кількісний критерій для віднесення того або
іншого підприємства до категорії тих, що займають домінуюче положення на ринку,
– перевищення порогової частки на даному товарному ринку. У відповідності до
норм статті 12 Закону України «Про захист економічної конкуренції» ситуація,
коли ринкова частка одного суб’єкта господарювання перебільшує 35% (CR1>35),
трьох – перевищує 50% (CR3>50), і п’яти – перевищує 70% (CR5>70), є
однією з умов, при наявності якої положення суб’єкта господарювання може бути
визначене як домінуюче.
В сучасних умовах нестабільності національної
економіки та політичної невизначеності лише дуже скромний відсоток підприємств
бере участь у активній конкурентній боротьбі з домінуючими підприємствами за
збільшення частки на ринку, розширення виробництва і збуту своєї продукції.
Водночас підприємства-домінанти не завжди бувають в змозі скористатися своїми
перевагами із-за низької платоспроможності споживачів їх продукції.
Формуванню основи для індивідуального та
групового домінування на ринках України сприяє така відмітна особливість
національної економіки, як регіональна замкнутість багатьох ринків.
Потребують подальшого законодавчого вирішення
питання щодо розвитку ринкової інфраструктури, формування та правового
забезпечення діяльності фахових
інформаційних систем, обмеження впливу
місцевих адміністрацій на розвиток конкурентного середовища, вдосконалення регуляторної політики держави.
Література
1.
Закон України «Про захист економічної конкуренції» // http://iprgroup.info/docs.php?p=1323
2.
Шерер Ф., Росс Д. Структура отраслевых рынков: Пер. с англ. – М.:
Инфра-М, 1997. – 697 с.