Економічні науки/Облік і аудит

Павлєнова К.О.

Буковинська державна фінансова академія, Україна

АНАЛІЗ МЕТОДІВ ОЦІНКИ СПИСАННЯ ВИРОБНИЧИХ ЗАПАСІВ ТА ШЛЯХИ ЇХ ПОКРАЩЕННЯ

На сьогоднішній день в умовах забезпечення ефективного функціонування суб’єктів господарювання, досягнення ними найточніших і найкращих фінансових результатів вибір методів оцінки списання виробничих запасів є важливою передумовою організації обліку даних об’єктів. Довкола цього питання протягом тривалого часу велося багато дискусій, тому на сьогодні необхідно визначити не просто найкращий, універсальний (хоча такого і не існує), а з’ясувати, який з існуючих методів є найкращим в конкретній ситуації.

Актуальність даної теми підтверджується ще й наявністю цілої низки наукових праць у галузі організації та ведення бухгалтерського обліку виробничих запасів таких вітчизняних вчених як М.Т. Білуха, Ф.Ф. Бутинець, Б.І. Валуєв, А.М. Герасимович, В.П. Завгородній, М.В. Кужельний, А.М. Кузтминський, Г.Г. Кирейцев, П.П. Німчинов, Ю.І. Осадчий та інші, а також вчених – економістів Росії таких як Я.В. Соколов, В.Ф. Палій, І.І. Поклад та інші.

Важливість правильного вибору одного з методів оцінки списання виробничих запасів зумовлюється ще й тим, що безпосередньо пов’язано з визначенням собівартості продукції. Отже, фактично оцінювання виробничих запасів є основою для визначення собівартості та ціни виробленої продукції.

Необхідно також зазначити, що одні правила, методи, способи, які є найкращими для управління одного підприємства, можуть досить негативно відобразитися на результатах діяльності іншого.

Згідно з положенням (стандартом) бухгалтерського обліку ( П(С)БО) №9 на сьогоднішній день можуть використовуватися п’ять методів оцінки списання виробничих запасів:

- ідентифікованої собівартості відповідної одиниці запасів;

- середньозваженої собівартості;

- собівартості перших за часом надходження запасів (ФІФО);

- нормативних затрат;

- ціна продажу.

Аналізуючи будь-який об’єкт фінансового обліку, необхідно зважати на низку внутрішніх та зовнішніх факторів, які як позитивно так і негативно можуть впливати на результати фінансово-господарської діяльності підприємства. Отже, до зовнішніх факторів можна віднести: рівень інфляції у країні, податкове законодавство, ступінь розвитку ринкових відносин, рівень конкуренції у галузі, в якій функціонує підприємство та інші. Внутрішні фактори включають специфіку діяльності підприємства, його організаційні особливості та специфічність використовуваної технології виробництва. Тому враховуючи вищесказане, розглянемо окремо існуючі методи оцінки списання виробничих запасів та визначимо особливості їх застосування.

Так, якщо на підприємстві використовуються запаси великої вартості чи не можуть заміняти один одного, у такому випадку метод ідентифікованої собівартості є найбільш оптимальним, навіть єдино можливим.

Що стосується методу середньозваженої собівартості, то цей метод є найпростішим та найменш ризикованим. Проте недоцільно застосовувати метод середньозваженої собівартості, якщо підприємство використовує постійну систему обліку запасів чи якщо особливості технологічного процесу зв’язані з щоденним надходженням і витратою запасів. У цьому випадку використання даного методу є неефективним та трудомістким.

Метод ФІФО доцільно застосовувати тим підприємствам, які використовують виробничі запаси, що швидко псуються або втрачають свої властивості.

Якщо спостерігається постійне зростання цін на виробничі запаси, то найкраще використовувати метод ЛІФО, адже це дозволить підприємству заощадити кошти, отримані у результаті реалізації продукції. Проте якщо ціни на виробничі запаси зменшуються, то краще застосовувати метод ФІФО. Так, в умовах постійного зростання цін (що і відбувається у більшості країн світу) при використання методу ФІФО маємо завищений показник валового прибутку.

Метод ЛІФО за будь-яких цінових коливань передбачає, що собівартість реалізованої продукції буде відповідати рівню цін на момент продажу, він показує менший валовий прибуток у періоди інфляції та більший – у періоди дефляції. Загалом найкраще використовувати метод ЛІФО при наявності на підприємстві проблем з вільними оборотними коштами. Однак на сьогоднішній день на законодавчому рівні заборонено використовувати даний метод, тому характеризуємо його лише для порівняння з іншими, застосовуваними методами, виявлення переваг та недоліків цього та інших методів оцінки вибуття запасів.

Порівняння різних методів оцінювання виробничих запасів при їх вибутті дає підстави обґрунтувати такі аспекти:

- найменш ризикованим і найпростішим для використання є середньозважений метод оцінки запасів, але при цьому ускладнюється система розрахунків і послаблюється контроль за правильністю списання матеріалів на витрати виробництва;

- самим логічним і обґрунтованим вважаємо оцінку матеріалів за методом FIFO. вибір методу суттєво впливає при змінах цін на матеріальні цінності, у всіх випадках, чим швидше виробничі запаси, що надійшли, відпускаються у виробництво, тим меншою буде різниця в їх оцінці при застосуванні того чи іншого способу;

- підприємство повинно будувати свою господарську і облікову політику таким чином, щоб запаси матеріалів на складах підприємства були обґрунтовано мінімальними, у цих умовах можна уникнути особливих складностей, пов’язаних з оцінкою вибуття запасів.

Не дивлячись на існування достатньої кількості методів оцінки вибуття запасів, науковець Лишиленко О.В. запропонував ще два методи. Розглянемо суть кожного з них, їх переваги та недоліки.

Оцінка вибуття запасів за методом ЧІФО (cheapest – in – first - out) тобто “найдешевший в – перший із” базується на припущені, що з початку вибувають найдешевші запаси, які першими відпускаються у виробництво (продажу та іншому вибутті). Отже, даний метод є ефективний при формуванні собівартості продукції, на які існує жорстка конкуренція на ринку, або є потреба в визначенні мінімально допустимої ціни її реалізації.

Тому недоліком попередніх методів списання виробничих запасів у порівнянні із методом ЧІФО є те, що ті методи не враховували конкурентноздатності тієї чи іншої продукції на ринку.

Отже, метод ЧІФО надає нам можливість вкрай мінімізувати вартість використаних виробничих запасів у собівартості окремої продукції за рахунок віднесення виробничих запасів із більшою закупівельною ціною до собівартості продукції, яка має більш вигідне становище із реалізацією на ринку.

Досить ефективним зазначене може бути реалізоване за умов, коли одні і ті ж виробничі запаси використовуються на підприємстві для виробництва декількох видів продукції, які мають різні потенційні можливості реалізації на ринку. Так, за умови коли один вид продукції забезпечує значні грошові надходження на підприємство, собівартість іншої продукції (яка виготовлена із тієї ж сировини) може бути обрахована шляхом включення до її складу лише дешевих запасів, що дасть можливість мінімізувати ціну її реалізації і зберегти конкурентноздатність підприємства на ринку.

В основу другого методу ЕІФО (expensive – in – first - out), тобто “найдорожчий в – перший із” закладено принцип прямо протилежний тому, який використовується при методі ЧІФО. Оцінка вибуття запасів за методом ЕІФО базується на припущені, що з початку вибувають найдорожчі запаси, які першими відпускаються у виробництво (продажу та іншому вибутті). Поряд із зазначеними перевагами даних запропонованих методів можна виділити й такі недоліки: трудомісткість, відсутня універсальність, далеко не на всіх українських ринках панує досконала конкуренція.

Таким чином, в умовах нинішньої економічної ситуації, що постійно змінюється необхідно враховувати позитивні і негативні наслідки використання кожного конкретного методу оцінки вибуття виробничих запасів, що є важливим показником обґрунтування собівартості продукції та розрахунку виробничих витрат. Аналіз застосування різних методів оцінки запасів показує, що при кожному з них можна одержати різні результати, як позитивні, так і негативні. Усе залежить від необмеженої кількості зовнішніх та внутрішніх факторів, які впливають на результати діяльності підприємства. Звичайно найголовнішим фактором є різновид та характер діяльності господарюючого суб’єкта.

Список використаних джерел

1. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 9 “Запаси”: Затверджено наказом Міністерства фінансів України від 31 березня 1999 р. № 87 // Все про бухгалтерський облік. – 2003.- № 14.

2. http://www.rusnauka.com/ - Лишиленко О.В. Напрямки покращення методів оцінки списання виробничих запасів в системі аналізу беззбитковості виробництва продукції аграрних підприємств.

3. http://www.confcontact.com/ - к.е.н. Новодворська В.В.,Кузьомська І.Л. До питання обліку виробничих запасів.

4. http://intkonf/katrich-ap-zasto/ - Катрич А.П. Застосування методів оцінки запасів в обліку хлібопекарських виробництв.

5. http://www.red-diplom.org/ - Павлов П.В. Особливості використання різних методів оцінки запасів.