Гриценко Т.Б.
кандидат філологічних наук, доцент, завідувач кафедри культурології, Національний університет біоресурсів і
природокористування України, м. Київ
КУЛЬТУРА МОВЛЕННЯ СТУДЕНТІВ У ФОРМУВАННІ
СИСТЕМИ ЦІННОСТЕЙ
Особливої актуальності набуває проблема виховання у мовця
загальнолюдських ціннісних орієнтирів, оскільки культура мовлення всього
нашого суспільства і культура мовлення студентів зокрема – це чи не
найяскравіший показник стану їх моральності, духовності, культури взагалі.
Комунікація, мовний етикет, студентський сленг, ціннісні орієнтири.
Сьогодні
надзвичайно актуальним є вивчення проблем ціннісних орієнтирів української
молоді в європейському контексті з метою виявлення реальної картини всього, що
відбувається з сучасною молоддю. Адже не секрет, що пройшли внутрішні
трансформації українського суспільства, які спричинили суттєву зміну цінностей
і відповідно ціннісних орієнтацій (змінилися стосунки між людьми: відчутні
озлоблення, користолюбство, низька культура, байдужість, зневажання честі,
совісті, зростання корумпованості, злочинності). Ці процеси не оминули й
молодь, адже саме молодь є тим елементом, для якого найбільш складно у
невизначеності формувати свою власну систему цінностей. Для різних категорій
молоді існують свої уявлення про авторитети, норми поведінки, пріоритети.
Особливо це помітно у ставленні молоді до мови свого народу, яка є
універсальним засобом вираження внутрішнього світу індивіда, складовою
загальнолюдських цінностей. Адже сьогодні доведено, що чим досконаліше особа
володіє мовою, тим виразніше постає перед людьми як особистість [1]. Яким же є
мовлення сучасного середньостатистичного студента? Більша частина студентів
володіє навичками культури мовлення. Але все ж сьогодні під час занять можна почути від студентів: Повторіть ше раз! (або Шо–шо?)
замість: Повторіть, будь ласка, ще раз!
А як зауваження одногрупникові звучить: Куда
прьош? замість Зачекай, будь ласка, я
тебе зараз пропущу. Студенти часто використовують не лише сленгові слова, а
й жаргонну і, що взагалі неприпустимо для майбутнього випускника ВНЗ, –
обстенну (позанормативну) лексику, яку польські мовознавці називають бридкою. Мабуть, ніхто не буде
заперечувати, що через низьку культуру усного мовлення виявляються виразні
ознаки бездуховності. Мовна неграмотність, невміння написати елементарний
текст, перекласти його з української мови на російську чи навпаки чомусь
перестали сприйматись як недолік. Культура мовлення всього нашого суспільства і
культура мовлення студентів зокрема – це чи не найяскравіший показник стану їх
моральності, духовності, культури взагалі. Словесний бруд, що заполонив їхнє
мовлення, мовленнєвий примітивізм, вульгарщина – тривожні симптоми духовного
нездоров’я народу (молоді з майбутньою вищою освітою зокрема). Спливають часи,
а сленгова мовотворчість студентів не згасає. Вона лише дещо видозмінюється в
лексиці, семантиці, оновлюється разом з науково-технічним прогресом чи духовним
регресом. Мовлення деяких студентів у позааудиторному студентському, ширше –
молодіжному середовищі дещо відрізняється від їх же мовлення в аудиторіях.
Розмовляючи між собою, студенти часто використовують сленгізми, напр.: парнокопитні – ’студенти
зооінженерного факультету’; бензопила
– ’скальпель’;
соковижималка, тертушка, овощерезка – ’факультет
плодоовочівництва’;
гнать бєса – ’говорити
нісенітницю’;
рвати когті, набирати обороти – ’переходити
швидко з генетики на анатомію’; здати
на шару – ’легко
скласти іспит’;
роздавити сливу –’випити
горілки’;
рубати хвости – ’відмовити
в чомусь’;
ганяти понти – ’поводити
себе з викликом’;
запороть бочину – ’зіпсувати
якусь ситуацію’;
пробити на ушняк – ’задуматися’;
розслабить булки – ’відпочити’;
торба з анатомії – ’важка
незрозуміла тема’.
Поширення
сленгу серед молоді самі студенти пояснюють тим, що саме мова арго допомагає їм
яскравіше висловити свій емоційно-експресивний стан, напр.: про дівчину, яка
подобається, говорять: “Он пішла Анабель”;
про прихід нежданого гостя –прітопал,
нарісовался; про довгий шлях (від корпусу № 1 до корпусу № 12), який
потрібно подолати за перерву між парами (15 хвилин) – тернистий путь, дорога смерті; про помилку, допущену кимось – заліпуха, гонєво, брєд.
Лексика студентів
особливо в останні роки тяжіє до активізації “знижених” лексичних засобів, які
отримали можливість без обмежень сполучатися з усіма стилістичними опонентами:
молодіжним, злочинним жаргонами, жаргоном музикантів, жаргоном комерсантів,
комп’ютерним жаргоном (шухер, западло,
тусовка). Але чи завжди це можна пояснити тим, що жаргонізми виступають як
засіб експресивної номінації професійних денотатів? Взаємопроникнення сленгу
різних арготичних груп, особливо кримінальної, у студентську, мабуть, можна
пояснити і посиленням криміногенної ситуації, надмірною романтизацією деякими
студентами життя кримінального світу. Тому робота над культурою мовлення
сучасного студента – це і велика виховна робота з молодою людиною, якій
потрібно прийняти духовну істину – “культура мовлення – не інтелігентська
забаганка, а життєва необхідність для народу”. А майбутній випускник вищого
навчального закладу – людина, яка відповідатиме не лише за якісне виконання
роботи, а й за духовний мікроклімат колективу, який тримається на спілкуванні
за допомогою слова. Тому мова кожного має бути змістовною, правильною і чистою (літературною); точною,
логічною, багатою, доречною, виразною і
образною. Використовувати жаргонні, нецензурні, грубі слова майбутній керівник
не має права.
Студенти мають оволодіти
правилами поведінки, вивчити формули мовного етикету, пам’ятати, що необхідною й важливою складовою
частиною спілкування є ситуації “ввічливого контакту” між комунікантами,
зокрема, ситуації вітання, знайомства, прощання, подяки, вибачення,
поздоровлення, а ці ситуації найбільш частотні, що підтверджує укладений список
із 1200 слів, отриманих шляхом статистичного вивчення спонтанного мовлення
студентів, записаного на магнітофон.
Мовленнєвий етикет студентів, як
етикет взагалі, не існує поза часом і простором. Це етикет конкретного
суспільства чи його прошарку, зокрема студентів, на історичному етапі розвитку
цього суспільства.
Основи культури спілкування кожної
людини закладаються в сім'ї, школі. Але, очевидно, і в школі, а головне, у
сімейному оточенні діти часто не чули
від однолітків і батьків ввічливих слів. Мабуть, спілкування в деяких сім’ях
обмежувалося лише наказовими формами і у вигляді не лише літературних виразів. Це
підтверджують і результати анкетування студентів. Із опитаних 1500 студентів
написали, що: використовують постійно формули мовного етикету і не уявляють
собі спілкування без них лише 720; використовують зрідка – 236; вважають, що
можна обійтися без них – 544.
Навчаючи і виховуючи студентів, кожен викладач своїм прикладом має
стверджувати, що мовна культура кожної людини, і студентів зокрема, має стати
їх надійною опорою у вираженні незалежності думки, розвиненості людських
почуттів. Сьогодні перед викладачами ВНЗ стоїть завдання, щоб кожен студент оволодів
і засобами комунікативної професійної компетентності (комунікативна
компетентність – це, на думку дослідників [3], володіння засобами мовної
комунікації і професійна компетенція як інформаційна складова). Комунікативну
компетенцію визначають як творчу здатність людини послуговуватися інвентарем
мовних засобів (висловами, дискурсами тощо). Така здатність базується на
знаннях людини та її готовності до їх адекватного, доречного використання [4].
У програмах
«Українська мова за професійним спрямуванням» для ВНЗ зазначається, що головною
метою мовної освіти майбутніх спеціалістів-нефілологів є формування
комунікативної компетенції, високого рівня мовної культури професійного
спрямування шляхом ознайомлення з термінологічними та фразеологічними
особливостями мови обраного фаху, складання та оформлення професійних текстів і
документів, редагування і переклад текстів офіційно-ділового й професійного
спрямування, ознайомлення з
основними засадами ділової комунікації (особливостями, основами культури професійного мовлення,
етикету) тощо. Від цього
залежатиме формування всіх інших компетенцій, необхідних для
успішного функціонування майбутнього
спеціаліста у суспільному житті.
Заняття з професійної мовної підготовки, на думку дослідників [2], – це той терен, де молодь опановує способи оперування мовою як
знаряддям досягнення успіху в
професійній сфері, а це, безперечно, не залишить студентів байдужими до таких занять і до
такого предмета. На заняттях бажано використовувати різноманітні комунікативні
вправи і завдання, етюди, соціально-рольові ігри для парної, групової,
колективної взаємодії. Увесь навчальний матеріал потрібно поєднати
"наскрізним сюжетом": ділові взаємовідносини у виробничому колективі.
Кожне заняття – це один із етапів типізованих стосунків ("Прийом на
роботу", "Перший день у колективі", "Нарада",
"Доповідь", "Прийом відвідувачів"). Студенти на таких
заняттях-іграх будуть учасниками виробничого колективу, що викликатиме у них жвавий
інтерес, допомагатиме їм сформувати професійно важливі мовленнєві вміння, навчитися
добирати "потрібні" слова для налагодження доброзичливих стосунків у
колективі.
Підвищенню
рівня культури професійного мовлення студентів сприяє збагачення їх активного
ділового словника. Зазначимо, що найдоцільніше використовувати для цього тексти
офіційно-ділового стилю, вправи, завдання, побудовані на матеріалі професійного
спрямування (таким є навчальний посібник Гриценко Т.Б. Українська мова й культура мовлення, К.: Центр навчальної
літератури, 2005, написаний для студентів аграрних ВНЗ). Доцільним є використання ефективного прийому "периферійного
зору" (Н.В.Бондаренко) – дібраний лексичний матеріал активізується за
допомогою таблиць.
Розвиткові
мовної майстерності і виробленню ціннісних орієнтирів сучасної молоді (людська
культура, людяність, почуття власної гідності, уміння вільно і грамотно
висловлюватись тощо) сприяє висвітлення взаємозв’язку вербальних і невербальних
засобів спілкування (з цією метою можна використати евристичні бесіди, розповіді, прийом зосередження
уваги на зовнішній поведінці учасників діалогу). Під час таких занять студентів
потрібно розсадити у вигляді
"підкови" (С.М.Зорін), щоб вони могли спостерігати за мімікою, жестами, поставою. Потім бажано проаналізувати
зі студентами зовнішні прояви комунікантів, наголосити на тому, які саме
невербальні засоби сприяли забезпеченню ефективного спілкування. Після таких
занять поведінка студентів має змінитися: вони стануть уважнішими,
доброзичливішими один до одного, краще
формулюватимуть свої думки, по-іншому будуть ставитися до мови.
Виховання у
студентів мовної свідомості – усвідомлення мови свого народу, держави як
складової загальнолюдських цінностей можна забезпечити методами різнобічного
впливу на почуття (бесіда, дискусія, власний приклад викладача). Сьогодні досконале
володіння мовою стає важливим компонентом професіограми фахівців різного
профілю. Адже повний вияв професійних обдарувань індивіда
відбувається саме засобами мовлення. У такий спосіб особа може реалізувати себе
в різних життєвих ролях, скоригувати хід міжособистісного спілкування, що
забезпечує ефективну взаємодію у середовищі виробничого колективу. У зв’язку з цим особливої
актуальності набуває проблема виховання у мовця, що
усвідомлено творчо користується мовою як засобом самотворення, самоствердження
і самовираження, загальнолюдських ціннісних
орієнтирів, оскільки
сьогодні культура і мова виявилися об'єднаними в царині духовних вартостей
кожної людини і всього суспільства.
Список літератури
1. Актуальні
проблеми розбудови національної освіти: Збірник науково-методичних праць. – К.–
Херсон, – 1997/ – C. 34–37.
2. Непийвода Р. Як усе ж таки запровадити українську мову у наших вузах? //
Державність української мови і мовний досвід світу: Матеріали міжн. конф.
– К., 2000. – 444 с.
3. Сластенин В.А.,
Шубин, Э.П.: Языковая коммуникация и обучение иностранным языкам. – М., 1972. –
350 с.
4. Hymes, D: «In Communicative Competence» in J. B. Pride and Holmes (eds): Sociolinguistics Harmondsworth. Penguin. – 1972, s. 269–293.