Василюк В. М.

Дніпропетровський національний університет ім. Олеся Гончара

Україна – Франція: міжнародне співробітництво в контексті європейської інтеграції

Україна – молода незалежна держава, яка прагне зайняти провідне місце на міжнародній арені. Саме від вектора зовнішньої політики і залежить майбутнє нашої держави. Актуальною на сучасному етапі залишається інтеграція України до Європейського Союзу. У цьому контексті важливу роль відіграють держави-лідери ЄС, особливо Франція. Франція грає вирішальну роль в ЄС та в міжнародних відносинах сучасності, від неї багато залежить. Особливого значення Україна приділяє співробітництву з Французькою Республікою як межах ЄС, так і двосторонньому контакту. Важливим чинником співпраці обох держав є бажання інтенсифікувати політичний діалог, покращити співробітництво в економічній, наукові, військовій та освітній сферах. Сторони пройшли тривалий шлях розвитку відносин від тимчасових контактів до налагодженої співпраці, бажаючи стратегічного партнерства.

Україна як незалежна держава була визнана Республікою Франція 27 грудня 1991 р. Дипломатичні відносини між двома країнами були встановлені 24 січня 1992 р. В Парижі i Києві діють посольства України та Франції. Посольство України працює у Парижі з 1993 р. Першим українським  дипломатичним представником  у Франції був повірений у справах України О.С. Сліпченко (1991-1992 рр.),  потім послами України у Франції були Ю.М.Кочубей (1993-1997 рр.) та А.М. Зленко (1997-2000 рр.). Зараз обов'язки Надзвичайного і Повноважного посла  України у Французькій Республіці виконує Тимошенко Костянтин Володимирович. Надзвичайний і Повноважний Посол Французької Республіки в Україні Пан Жак Фор [5, c. 167].

Умовно розвиток та інтенсифікацію українсько-французького політичного діалогу можна поділити на 3 основних періоди:

·        1991-1996 рр. – формування взаємовідносин;

·        1997-2004 рр. – інтенсифікація політичного співробітництва;

·        2005-…. – новий рівень відносин.

         В 2005 р. розпочався новий етап політичної співпраці. В Україні в кінці 2004 р. перемогла Помаранчева революція, об’єднана коаліція політичних сил, яка почала будувати новий вектор зовнішньополітичного співробітництва. Пріоритетним напрямом зовнішньої політики стає інтеграція України до Європейського Союзу та більш тісна співпраця з державами-членами ЄС. Такий фактор не міг не вплинути позитивно на політику ЄС та країн-членів в цілому, особливо в цьому контексті можна виділити роль Франції, в якій також сталися певні політичні зміни. Під час  візиту  Президента України Віктора Андрійовича Ющенка до Франції 22 червня 2005 було вирішено активізувати розвиток відносин між двома країнами.   Сторони домовились,  що  основні  напрями двостороннього співробітництва буде викладено у "Дорожній карті", реалізація якої відбуватиметься під контролем Міністрів закордонних справ. Тісніше співробітництво між Україною і Францією матиме,  зокрема,  на меті
підтримку  Францією  реформ  в  Україні,  спрямованих на засвоєння
європейських стандартів у всіх сферах у рамках виконання Плану дій
Україна – ЄС. 6 травня 2007 р. Президентом Французької Республіки було обрано Ніколя Саркозі, політика нової генерації, який завжди виступав за європейську інтеграції, збереження демократичних цінностей, співробітництво зі США. Прихід до влади Н. Сар­козі знаменував певну тран­сформацію позиції Франції щодо України. Відбувається певна ревізія французької позиції щодо розширення ЄС та інтеграції України до Європейської спільноти [4, c. 9].

Політичні контакти укра­їнського уряду з новою французькою адміністраці­єю були встановлені в ході візиту В. Ющенка до Пари­жа 5 жовтня 2007 р., в рам­ках якого французьке керівництво виступило з ініціативою запровадження нового ста­тусу України - «асоційова­ного партнера» ЄС [3, c.34].

Французький уряд продовжував виявляти сер­йозну налаштованість на те, щоб домогтися помітного прогресу на українському напряму впродовж свого го­ловування в Європейській раді. Про це свідчить заява Ніколя Саркозі на спільній прес-конференції з Прези­дентом Польщі Лехом Качинським 28 травня 2008 р., що під час головуван­ня він матиме пагоду органі­зувати самміт Україна - ЄС, в ході якого планує «запропо­нувати амбітне партнерство нашим українським дру­зям». Однак хід внутрішніх європейських дискусій та динаміка переговорного процесу внесли свої корек­тиви в анонсовані плани Франції. Так, у своєму пос­ланні з нагоди 5-ї щорічної зустрічі Ялтинської євро­пейської стратегії від 11 липня 2008 р. Президент Саркозі висловив сподіван­ня на те, що в ході майбутнього саміту Україна та ЄС «зможуть підписати істо­ричні домовленості про принципи, цілі, обсяг та складові частини» парт­нерства на наступні роки, і що цей саміт надасть вирі­шального імпульсу перего­ворам щодо нової угоди, яка буде укладена на початку 2009 р. При цьому під­креслювалося, що нова уго­да запровадить зону вільної торгівлі між Україною та ЄС. Тобто Франція наполег­ливо вказувала на необхід­ність підписати нову угоду до виборів в Європарламент та формування нового скла­ду Єврокомісії, що має від­бутися в середині 2009 р. Безпосередня підготовка до саміту та вироблення тек­сту офіційних документів відбувалися в напруженій і не надто сприятливій атмос­фері на тлі негативних ре­зультатів референдуму з ра­тифікації Лісабонського до­говору в Ірландії, політич­ної кризи в Україні та вій­ськового конфлікту на Кав­казі. Тому найбільш склад­ним компонентом підготов­ки саміту видавалося досягнення консенсусу між державами-членами ЄС та Єврокомісією щодо прийнят­ного формулювання прин­ципів подальшого розвитку співробітництва з Україною на основі французьких про­позицій. Суперечності вик­ликала назва майбутньої угоди, положення про виз­нання європейської іден­тичності України та умови започаткування діалогу про безвізовий режим. І в цьому контексті слід визнати, що французька дипломатія доклала величезних зусиль для досягнення такого кон­сенсусу. Звісно, мотивацією цих зусиль виступало не тільки прихильне ставлення до України, а насамперед прагнення забезпечити практичне підкріплення власної позиції, анонсованої задовго до саміту, та утвер­дити лідерство Франції на східному напряму зовніш­ньої політики ЄС, який вва­жався пріоритетним полем діяльності інших держав, зокрема Німеччини та Польщі. Та хоч би якою мо­тивацією керувався би офі­ційний Париж, результати його діяльності можна оці­нити як доволі позитивні для Києва [3, c. 45].

Саміт 9 вересня, перенесе­ний в екстреному порядку з Евіану до Парижа, зафіксу­вав політичний компроміс між позиціями Франції та її партнерів по ЄС, з одного боку, і між позиціями ЄС та України, з іншого. У Спіль­ній заяві щодо Угоди про асоціацію ЄС - Україна сто­рони проголосили, що Укра­їна як європейська країна має спільну історію та спіль­ні цінності з країнами Євро­пейського Союзу, і що Євро­пейський Союз визнає євро­пейські прагнення України та вітає європейський вибір України. Було домовлено, що «нова угода між Євро­пейським Союзом і Украї­ною буде угодою про асоціа­цію, що залишає відкритим шлях до подальшого посту­пального розвитку відносин між Україною та ЄС». Вона посилить політичну асоціа­цію та економічну інтегра­цію між Україною та Євро­пейським Союзом за допо­могою взаємних прав і обов'язків та створить твер­ду основу для подальшого зближення між Україною та ЄС у питаннях зовнішньої політики та безпеки. Угода про асоціацію включатиме в ролі невід'ємної складової частини умови формування поглибленої зони вільної торгівлі, що сприятиме пос­туповій інтеграції України до внутрішнього ринку ЄС. У заяві стверджується, що Європейський Союз і Украї­на мають вчасно реагувати на виклики зовнішньої політики, що повинно відповідати принципам не­залежності, суверенітету, те­риторіальної цілісності та непорушності кордонів на усіх відповідних рівнях по­літичного діалогу, а також оголошується рішення про започаткування діалогу з ві­зових питань «для створен­ня відповідних умов зі стра­тегічною перспективою встановлення безвізового режиму між ЄС і Украї­ною» [5, c. 168].

Парижу також вдалось задати напрямки подальшого практичного співробітниц­тва між Україною та ЄС в енергетичній, екологічній, транспортній сферах, у сфе­рі безпеки і оборони та при­кордонної інфраструктури відповідно до пунктів своїх початкових пропозицій. Це прописано в заяві про по­годження. нового Плану дій у світлі підготовки до впроваджен­ня Угоди про асоціацію в березні 2009 р. Юридично асоціація яв­ляє собою особливу форму привілейованих відносин між Європейським Союзом та іншими державами або міжнародними організація­ми, яка передбачає «взаємні права і обов'язки, спільні дії та особливі процедури» (ст. 310 Договору про Європей­ський Союз). Створення асоціації означає включення даної держави або міжна­родної організації в інтегра­ційний простір ЄС, а тому має супроводжуватися ста­новленням відповідного інституційного механізму, на­діленням вищого органу співробітництва - Ради асо­ціації - правом прийняття рішень, які є обов'язковими для виконання, та форму­ванням преференційного режиму торгівлі, зони віль­ної торгівлі чи митного сою­зу. Співробітництво в рам­ках асоціації може поширю­ватись і на ряд інших прак­тичних сфер із налагоджен­ням оптимальних механіз­мів реалізації спільних рі­шень. Поряд з цим асоціація як форма співпраці фор­мально не пов'язана з підго­товкою до членства в Євросоюзі й не може розглядати­ся як однозначне визначен­ня кінцевої мети відносин даної держави з євроінтеграційною спільнотою [2, c. 14].

Отже, за підсумками саміту ЄС - Україна 9 вересня 2008 р у Парижі були закладені підвалини якісно нового механізму для нала­годження поглибленого й продуктивного співробіт­ництва України з Європей­ським Союзом та визначеня основних параметрів майбут­ньої Угоди про асоціацію. Надалі від України залежа­тиме те, наскільки їй вдас­ться завдяки більш збалан­сованому позиціонуванню в європейській системі між­народних відносин скорис­татися цим механізмом для подальшого наближення до членства в Європейському Союзі у політичному та практичному плані. Постійні політичні кризи, дебати стосовно Плану дій щодо членства в НАТО та наслідки російсько-грузинської кризи дещо охолодили пристрасті навколо Нової посиленої угоди [2, c. 11, 12].

Новим етапом політичної співпраці став візит Прем’єр-міністра України Юлії Тимошенко до Парижу 4 березня 2009 р. В ході візиту вона провела зустрічі з президентом Франції Ніколя Саркозі та прем'єр-міністром країни Франсуа Фійоном. Під час розмови з Президентом Франції Ніколя Саркозі обговорювалась можлива співпраця на базі підписаної програми між Міжнародним валютним фондом та Україною.

Мова також йшла про розширення партнерства на двосторонній основі між Францією і Україною щодо підтримки України під час кризи, зокрема щодо фінансування дефіциту бюджету. "Ми обмінялися досвідом, і я думаю, що для України ми маємо багато цікавих пропозицій, які по поверненню в Україну я обговорю з урядом, і ми будемо втілювати ці кроки", - наголосила прем’єр-міністр Ю. В. Тимошенко. Однією із тем переговорів було залучення французького капіталу до української економіки.

На переконання члена парламентського комітету у закордонних справах, А. Шкіля: «Україна відкрита до інвестиційних проектів Франції. Ми зацікавлені у приході відомих французьких брендів. Зокрема, це стосується будівництва залізниць». «Ми готові обговорювати, особливо на тлі Євро-2012, втілення проектів щодо будівництва швидкісних залізниць. Це важливий аспект входження України до європейського, хоча б економічного, простору» [1].

Під час свого візиту прем’єр-міністр прагнула максимально адекватно донести до французьких політичних кіл позицію української опозиції в нинішній ситуації, а також запобігти згортанню українсько-французьких проектів, розпочатих під час її діяльності на посту глави уряду.
Про це вона заявила після зустрічі з міністром у справах бюджету та адміністративної реформи, офіційним представником уряду Франції Жаном Франсуа Коппе. Голова українського уряду переконана, що під час зустрічі з речником уряду вона змогла правдиво показати всю складність нинішньої ситуації в Україні і довести, що лише дострокові парламентські вибори повернуть Україну до демократії. У своєму інтерв’ю Ю.Тимошенко також згадала про українсько-французькі проекти. "Ми започаткували перспективну співпрацю в енергетичній, транспортній та інших сферах, і сьогодні наші французькі партнери констатують, що з початку в 2006 р. ці проекти почали гальмуватися, а сьогодні, зрештою, йдеться про їх згортання", - сказала голова уряду. Ю. Тимошенко навела як приклад фактичну зупинку проекту по реконструкції об’єкту "Укриття" на ЧАЕС. «Ми попросили французьку сторону зібрати всі пропозиції, і невідкладно сформуємо своє бачення, як реалізувати їх на законодавчому рівні», - зазначила Юлія Тимошенко. У свою чергу, Жан Франсуа Коппе на спільному брифінгу з українським прем’єр-міністром заявив, що зустріч була плідною, містила "цікаві дискусії і відбулась у дружньому форматі".

Отже, співробітництво між двома країнами розвивається досить успішно. Однак, наразі виникають проблеми через Світову економічну кризу та постійну політичну конфронтацію в Україні. Франція бажає розвивати партнерські відносини за принципом чесності та прозорості. Україна у свою чергу проводить непослідовну зовнішню політику у відносинах з Францією, намагається окреслити пріоритетні вектори співпраці, займається розбудовою міжнародного співробітництва через неспроможність політичної еліти займатися питаннями керівництва країною.

Сутність процесів транс­формації французької зов­нішньої політики визначив сам Президент Франції Ніколя Саркозі, охарактеризу­вавши її як «певний розрив (з політикою попередньої адміністрації), який впису­ється у цілісне послідовне уявлення про місце і роль Франції у світі. Справді, у французь­кій дипломатії відбулася лише зміна тональності, яка вносить певні, іноді досить суттєві, корективи до тради­ційного зовнішньополітич­ного курсу Франції. Україна у цьому контексті залишається лише партнером, який прагне до нових форм співпраці та подальшого входження до ЄС.

Співробітництво хоч і покращилось після змін правлячої еліти як в Україні, так і у Франції, однак не змінилось досить суттєво. Франція сприймає Україну як члена ЄС, але у випадку готовності останньої до приєднання. Крім того, французька сторона не схвалює швидке приєднання України до ПДЧ, що яскраво проілюстрував Бухарестських самміт країн-членів НАТО. Зараз співпраця розвивається вже в контексті Світової економічної кризи, яка негативно впливає на конкурентоспроможність українських підприємств. Україна розглядає Францію не тільки як партнера, а шукає в неї фінансової допомоги для подолання кризових явищ в економічному секторі. На даному етапі можна стверджувати, що обидві країни більше приділяють уваги розвитку внутрідержавному, а не зовнішньому співробітництву. Політичні кризи України вже не дивують французького партнера, але і не заохочують до поглибленої співпраці, знижують міжнародний імідж нашої держави, формують думку про нестабільність життя та незрілість політичного керівництва.

Є всі підстави вважити, що співробітництво між нашими країнами і надалі буде плідним, корисним, взаємовигідним. З'явилися нові організаційні форми співробітництва -  Міжурядова постійна комісія в галузі економіки та Міжпарламентська група дружби Україна – Франція, що впливає на стан співпраці та перспектив на майбутнє. Франція, як і Польща, останнім часом відіграє роль адвоката України на її шляху до підписання угоди про асоціацію з ЄС. Саме тому, необхідно розробити нові механізми співпраці на рівні постійних зустрічей між керівниками обох держав. Поглибити співробітництво в політичній, економічній та гуманітарній сферах. Налагодити міжрегіональний чинник співпраці на рівні областей та департаментів.

 

Література:

1.     Дорожня карта співробітництва Україна – Франція – Режим доступу: <http:// rada. gov.ua>.

2.     Манжола В., Шаповалова О. Політична інновація французької дипломатії // Зовнішні справи. – К., 2008. – № 11. – С. 10-14.

3.     Табуї Г. Як я став комісаром Французької Республіки в Україні. Нотатки і спогади // Пам’ять століть. – К., 2007. –  № 2. – С. 32-58.

4.     Шевцов О. Люби меня по-французски: (Сеголен Руаяль) // Известия в Украине. – 2007. – № 40. –  С. 9.

5.      Kondratyuk L., Vasilyuk V. The political cooperation of Ukraine and France in the context of the European integration // Материалы Четвертой международной научно-практической конференции «Украина и мировое сообщество: теория и практика хозяйствования». – Симферополь: 2008. – С. 167-168.