Розга Р. А.
Одеський національний політехнічний
університет, Україна
Поняття, сутність та основні шляхи
збільшення конкурентоспроможності
Конкурентоспроможність – це багатоаспектне поняття, що
означає відповідність товару умовам ринку, конкретним вимогам споживачів не
тільки за своїми якісними,
економічними, технічними,
естетичними, ергономічними характеристиками, але й за комерційним та іншим
умовам його реалізації (терміни постачання, ціна, канали збуту, сервіс, реклама
).
Конкурентоспроможною вважається така продукція, яка
має не тільки високі споживчі властивості, але і відповідає вимогам міжнародних
стандартів якості та екологічної безпеки.
Поняття
конкурентоспроможності інтерпретується і аналізується в залежності від
економічного об’єкту, який розглядається. Найчастіше її розглядають у двох
аспектах:
Конкурентоспроможність товару – його ступінь
відповідності на певний момент вимогам цільових груп споживачів або обраного
ринку за найважливішими характеристиками: технічними, економічними,
екологічними і т.д.
Конкурентоспроможність фірми – рівень її статусу відносно
інших фірм-конкурентів у нагромадженні та використанні виробничого потенціалу
[2].
Щоб виявити сутність категорії
«конкурентоспроможність» продукції насамперед необхідно враховувати, що вона в
умовах ринкової економіки, повинна розглядатися з точки зору споживачів [5].
Основним принципом оцінки конкурентоспроможності товару є його зіставлення з
відповідними потребами покупця.
Підхід до оцінки товару з позиції виробника
традиційний і виражає, перш за все, стратегію продажів, досягнення їхньої
безумовної рентабельності. Рентабельність його власної діяльності - основна
умова комерційного успіху. Для забезпечення переваг товару, що постачається за
рівнем ціни, якості, умов постачання та сервісу, виробник змушений, як
правило, витрачати додаткові кошти, які виділяються їм з прибутку. Тому для
виробника умови конкурентоспроможності його товару в практичному плані
оцінюється як відношення загальної виручки від
реалізації та сукупними витратами на виготовлення, доставку товару і
його сервісне обслуговування. При цьому продавці неодмінно повинні
використовувати оцінку конкурентоспроможності їхніх товарів з позиції покупців,
як один з найважливіших орієнтирів у своїй роботі в умовах ринкової
конкуренції [ 4: 20 – 27].
Регулювання рівня
конкурентоспроможності продукції вимагає стратегічного та оперативного
управління [3].
Таким чином, конкурентоспроможність, з точки зору
споживача, - це більш високе, в порівнянні з аналогами-замінниками,
співвідношення сучасних якісних характеристик товару і витрати на його
придбання та споживання при їх відповідності вимогам певного сегмента. З точки зору
виробника конкурентоспроможність продукції - це досягнення безумовної
рентабельності у своїй діяльності і створення позитивного іміджу у своїх
споживачів.
Під управлінням конкурентоспроможністю продукції слід
розуміти процес ідентифікації, планування, формування, утримання та нарощування
(нагромадження) конкурентних переваг продукції на кожному етапі створення
доданої вартості з метою підвищення рівня конкурентоспроможності продукції або
втримання його на запланованому рівні [1: 209 – 213].
Процес ідентифікації – це
виявлення кола факторів, які у майбутньому можуть потенційно стати
конкурентними перевагами. Формування конкурентних переваг – це процес, що
дозволяє виділити та контролювати відповідно плану утворення конкурентних
переваг продукції на кожному етапі створення доданої вартості. Важливим є не тільки створення,
але й утримання та нарощування (збільшення) конкурентних переваг.
Утримання конкурентних переваг –
недопущення зменшення тих факторів та характеристик, що забезпечують конкурентоспроможність
продукту, через модернізацію продукції, крім випадку коли утвориться більш
сильна конкурентна перевага. Нарощування конкурентних переваг – кількісне та
якісне зростання конкурентних переваг продукту.
З метою
отримання споживачем продукції відповідної якості виробник зобов’язаний
здійснювати моніторинг потреб, а з боку підприємства-споживача має вестись
потужна пропаганда за критеріями якості сировини. Також не менш вагомим є той
факт, що висока якість має відповідати ціні, яка складається за певних ринкових
умов.
До
основних шляхів збільшення конкурентоспроможності продукції на стратегічному
рівні уналежнюють: здійснення довгострокових
договірних відносин; сумісні комерційні бізнес-проекти (спрямовані на
інноваційні продукти); організація або прийняття участі у заходах із відзнаки
якості; сертифікація
Оперативне управління конкурентоспроможністю продукції
складається з чотирьох рівноцінних
рівнів управління:
а)
управління якістю;
б)
управління асортиментом;
в)
управління собівартістю та ціною;
г)
управління збутом.
Виходячи
із вище зазначеного можна зробити висновок, що конкурентні переваги
підприємства формують конкурентні переваги продукції. До таких переваг слід
віднести: автоматизація процесів виробництва, впровадження та модернізація технологій виробництва, складування та збуту
продукції, впровадження безвідходного виробництва, отримання доступу до дешевих фінансових ресурсів,
державні замовлення. Усе вище зазначене в перспективі дає позитивний ефект в якісних та вартісних характеристиках.
Література:
1. Карпюк В.П. Управління конкурентоспроможністю продукції // Вісник ЖДТУ, 2009. – №4 (50). – С. 209-213.
2. Лозовик
Д.Б., Баранець С.О. Шляхи підвищення конкурентоспроможності продукції
[Електронний ресурс] /
Д.Б. Лозовик, С.О.
Баранець // Кременчуцький державний
політехнічний університет. – Режим доступу до документа: http://www.kdu.edu.ua/statti/2006-5-1(40)/140.pdf.
3. Маркетинг:
основы теории и практики: [учебник] / В.И. Беляев. – М.: КНОРУС, 2005. – 672 с.
4. Чубинский А.Н., Ракитова О.С.
Расчетная методика оценки конкурентоспособности продукции предприятий,
выпускающих деревянные музыкальные инструменты / А.Н. Чубинский, О.С. Ракитова
// Маркетинг и маркетинговые исследования: Межвуз. Сб. науч. тр.
Санкт-Петербург: СПбЛТА, 2002. – №4. – С. 20 – 27.
5. Экономика предприятия / под ред. проф. Н.А. Сафронова. –
М.: “Юристъ”, 2002 г. – 584с.