К.е.н. Пелих І.В.

Державний вищий навчальний заклад «Херсонський державний аграрний університет», Україна

Аналіз інноваційної діяльності в економіці України

Сучасний етап розвитку світової економіки характеризується здатністю країн створювати та використовувати знання, зберігати та ефективно використовувати існуючий інноваційно-інвестиційний потенціал, що в свою чергу дозволяє отримувати конкурентні переваги та прискорювати соціально-економічний розвиток суспільства. У більшості країн за допомогою комплексу заходів здійснюється регулювання та стимулювання інноваційних процесів з метою створення та впровадження передових технологій для підвищення конкурентоспроможності національних економік. Саме тому, з огляду на актуальність питання нами проведено аналіз інноваційної діяльності в економіці України.

За даними Держкомстату, упродовж 2010-2012 років частка підприємств, які займались інноваційною діяльністю, за рекомендованими видами економічної діяльності становила 20,4 %, у тому числі здійснювали технологічні інновації – 10,0 % (відповідно 21,0 % і 9,8 % – протягом 2008–2010 років). Згідно з результатами пілотного статистичного спостереження інноваційної діяльності, проведеного Інститутом статистики ЮНЕСКО (ІСЮ) у 2011 році, найвища частка підприємств, які займались інноваціями, у Бразилії (75,0%), Ізраїлі (74,2 %) та Південній Африці (60,3 %); найменша частка таких підприємств у Росії (13,0 %) та Єгипті (12,8 %).

Із загальної кількості обстежених підприємств 5,0 % займалися лише технологічними інноваціями, 10,4 % – лише організаційними та маркетинговими інноваціями (нетехнологічними інноваціями), 5,0 % – технологічними і нетехнологічними інноваціями.

За даними обстеження 2010-2012 років, найвищий рівень інноваційної активності в Україні спостерігався на підприємствах, які ідентифікуються за видом економічної діяльності «Інформація та телекомунікації» – 26,6 %, з них мали технологічні інновації – 12,2%, а також серед підприємств переробної промисловості (відповідно 25,7% і 15,8%).

Досить нерівномірно розподілено підприємства з інноваційною діяльністю за регіонами, а саме: найвищий рівень інноваційності був у Івано-Франківській (28,8 %), Рівненській (28,7 %), Миколаївській (28,1 %), Київській (27,1 %) та Запорізькій (26,0 %) областях, при цьому найбільша частка підприємств із технологічними інноваціями спостерігалась у Миколаївській області (22,4 %); вищим за середній по Україні інноваційний рівень підприємств був також у Волинській, Вінницькій, Харківській, Хмельницькій, Чернівецькій, Львівській, Донецькій, Чернігівській областях (від 20,8 % до 24,8 %).

Щодо напрямів інноваційної діяльності підприємств України слід відзначити, що понад три чверті підприємств із технологічними інноваціями були задіяні у придбанні машин, обладнання та програмного забезпечення для виробництва нових або значно поліпшених продуктів та послуг. За результатами пілотного обстеження ІСЮ, схожа ситуація спостерігалась у Колумбії (85,8 %), Ізраїлі (85,1 %), Гані (80,7 %), Єгипті (74,3 %) та Південній Африці (71,2 %). Досить вагома частка підприємств України (21,1 %) виконувала науково-дослідні роботи (НДР) (найбільше їх було в Китаї та Південній Африці, відповідно 63,3 % і 54,1 %, найменше – у Бразилії, Уругваї та Росії, відповідно 4,7 % і 11,1 %, 18,9 %).

Навчання та підготовка персоналу для розроблення та впровадження нових або значно вдосконалених продуктів і процесів є однією з важливих складових інноваційної діяльності підприємств: нею займалося кожне п’яте підприємство України. Найвищою є частка таких підприємств у Гані (86,0 %), Китаї (71,5 %) та Південній Африці (69,6 %), найнижчою – в Росії (18,3 %) та Уругваї (15,1 %).

На відміну від інших видів інноваційної діяльності, підприємства менш схильні до придбання зовнішніх НДР (укладання договорів про придбання результатів виконання НДР в інших підприємств (уключаючи підприємства їхньої групи підприємств), державних або приватних науково-дослідних організацій): кожне десяте підприємство з технологічними інноваціями придбало зовнішні НДР. Найвища питома вага підприємств, які придбали зовнішні НДР, в Ізраїлі (32,2 %), Південній Африці (22,4 %), Китаї (22,1 %) та Росії (20,0 %). Також біля 11 % підприємств із технологічними інноваціями придбали інші зовнішні знання (придбання або ліцензування патентів і не патентованих винаходів, ноу-хау та інших типів знань в інших організацій).

У 2012 році в країні майже 70 % загального обсягу витрат на інновації підприємства спрямували на придбання машин, обладнання та програмного забезпечення, біля 20 % – на виконання внутрішніх НДР, 8,0 % – на придбання інших зовнішніх знань і лише 3,2 % коштів було використано для придбання зовнішніх НДР. Так, у 2012 році витрати на інновації в основному здійснювались за рахунок власних коштів (понад 70 % загального обсягу фінансування), кредитів (16,4 %) та бюджетних коштів (6,5 %).

В Україні протягом 2010–2012 років 22,6 % підприємств із технологічними інноваціями співпрацювали з іншими підприємствами та організаціями, у тому числі університетами, державними науково-дослідними інститутами тощо. Найвища частка інноваційних підприємств, що мають інноваційні проекти з партнерами по співпраці, в Колумбії (47,8 %), Росії (37,3 %), Ізраїлі (33,4 %) та Південній Африці (33,0 %), найнижча – в Єгипті (7,5 %) та Бразилії (9,7 %).

Хоча найважливішими партнерами інноваційних підприємств по співробітництву залишаються насамперед постачальники обладнання, матеріалів, компонентів або програмного забезпечення (17,8 %), а також клієнти або споживачі (10,7 %), порівняно з даними обстеження 2008–2010 років, частка підприємств, які співпрацювали з державними НДІ, університетами та іншими ВНЗ, зросла до 6,2 % і 4,2 % відповідно (за даними обстеження 2008–2010 років – 4,7 % і 3,4%), а зв’язки з іншими науковими організаціями (консультантами, комерційними лабораторіями або приватними НДІ) залишились на рівні 6 %. Хоча в цілому більшість підприємств не співпрацює широко з університетами та іншими ВНЗ, а також державними НДІ, у таких країнах, як Малайзія та Філіппіни, частка підприємств, що мали з ними співпрацю, становить 37–50 % (у Росії – 9,1 % і 15,6 %, Ізраїлі – 12,6 % і 8,2 % відповідно).

Згідно з статистичними даними, в Україні частка підприємств, які протягом 2010–2012 років упроваджували нову для ринку продукцію, становила 14,9 % загальної кількості підприємств, що впроваджували технологічні інновації, нову лише для підприємства – 48,3 %. Обсяг реалізованих у 2012 році інноваційних товарів і послуг склав 18,5 % (у тому числі нових для ринку – 5,5 %, нових лише для підприємства – 13,0 %) загального обсягу реалізованих товарів і послуг обстежених підприємств.

Стосовно географічних ринків реалізації товарів і послуг, то частка підприємств, які реалізовували продукти і послуги на національному ринку найвища як для інноваційних, так і для неінноваційних підприємств, що зумовлено як територіальною, так і законодавчою близькістю, а також схожими умовами здійснення економічної діяльності.

Крім упровадження технологічних інновацій, підприємства можуть бути активними в організаційних та маркетингових інноваціях. Важливо зазначити, що організаційні інновації є не тільки фактором підтримки для продуктових і процесових інновацій, вони можуть також мати важливий вплив на діяльність підприємств у цілому: підвищити якість і ефективність роботи, поліпшити обмін інформацією, а також поліпшити здатність підприємств учитися та використовувати нові знання й технології. Нові практики маркетингу можуть відігравати центральну роль у продуктивності фірми, а також у виході на нові ринки або сегменти ринку та розробленні нових способів просування продукції.

Здійснювати інновації підприємствам перешкоджали численні фактори. Було визначено чотири групи чинників для оцінки їх впливу: цінові, інформаційні, ринкові, а також домінування певних підприємств (сильні конкуренти) або невизначений попит на інноваційні товари або послуги.

Досить серйозною перешкодою для інновацій є відсутність коштів у рамках підприємства або групи підприємств, а також занадто високі витрати на інновації (зазначила найвища частка підприємств). Домінування на ринку певних підприємств і невизначеність попиту на інноваційні товари та послуги також оцінюється як значний стримуючий фактор (відповідно 7,7% і 4,6%).

Згідно з пілотним обстеженням ІСЮ, ступінь важливості факторів, що перешкоджають підприємствам здійснювати інновації, у різних країнах різний: для 32,4 % підприємств Уругваю і 28,7 % Малайзії – це відсутність кваліфікованого персоналу; для 42,3 % підприємств Колумбії – відсутність інформації про технології, 37,0 % підприємств Єгипту – відсутність інформації про ринки; для 36,0 % підприємств Індонезії та 17,5 % Гани – складнощі при пошуку партнерів для інновацій.

Проведений аналіз сучасного стану інноваційної діяльності підприємств відображає результати оцінені в цілому по країні і показує тенденції, що склалися. Ситуація може дещо відрізнятися на рівні виду діяльності і навіть на рівні підприємств, а також з огляду на те, що перелік і значущість перешкоджаючих факторів може залежати від віку, розміру, галузі та інноваційності підприємства.

ЛІТЕРАТУРА:

1. Ковальчук С. Сучасний стан інноваційного розвитку промислових підприємств України / С. Ковальчук // Економіст. – 2012. – №10. – С. 27-32.

2. Крикуненко Д.О. Проблеми впровадження інновацій на підприємствах / Д.О. Крикуненко // Маркетинг і менеджмент інновацій. – 2011. - №4, Т.І. – С. 45-49.

3. Матеріали Державного комітету статистики України. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу:http: // www.ukrstat.gov.ua/.

4. Маслак О.О. Чинники впливу на інноваційну діяльність промислових підприємств / О.О. Маслак, К.О. Дорошкевич // Науковий вісник НЛТУ України. – 2012. – Вип. 22.8. – С. 269-274.

5. Соловйов В.П. Інновації: як ми їх розуміємо, що від них чекаємо і чого не хочемо помічати [Текст] / В.П. Соловйов // Наука та інновації. – 2011. – Т.7, №5. – С.81-88.