Історія / 1. Вітчизняна історія

К.і.н., доцент Соловйова Р.П.

Донецький національний університет економіки і торгівлі

імені Михайла Туган-Барановського

ГЕТЬМАН УКРАЇНИ ІВАН МАЗЕПА

На сучасному етапі українського державотворення актуальним питанням є визначення ролі видатних постатей в історії України, серед яких важливе місце займали: Володимир Великий, Ярослав Мудрий, Володимир Мономах, Богдан Хмельницький, Пилип Орлик, Іван Мазепа.

Діяльність гетьмана І. Мазепи досліджували різні науковці: Бажан О. Г., Бойко О.Д., Власов В. С., Мицик Ю. А. та інші, які висвітлювали сутність його зовнішньої і внутрішньої політики, розкривали риси характеру і ціннісні орієнтації особистості.

Мета роботи – показати особливості його гетьманського правління в Україні.

Іван Мазепа народився у 1639 р. в с. Мазепинці на Київщині і належав до української православної шляхти. Освіту здобував у Києво-Могилянській колегії, навчальних закладах Європи. Жив у Німеччині, Італії, Франції та Нідерландах. Вивчав військову справу, дипломатію, іноземні мови. Володів польською, латинською, російською, татарською, італійською, французькою мовами. У 1659-1663 рр. перебував на службі при дворі польського короля Яна Казиміра. Під час боротьби між претендентами на гетьманську булаву, підтримав П. Дорошенка. У 1669 р. очолив його особисту охорону, був ротмістром надвірної хоругви козаків. Завдяки особистим здібностям незабаром став генеральним писарем. У 1674 р. брав участь у переговорах між гетьманами Дорошенком та Самойловичем. Виконуючи дипломатичну місію до Криму і Туреччини, був захоплений кошовим отаманом Сірком і переданий І. Самойловичу. У 1682 р. посів посаду генерального осавула в його уряді. Як представник Гетьманщини, Мазепа був учасником переговорів з Москвою, Кримським ханством, Туреччиною, Річчю Посполитою. 25 липня 1687 р. був обраний гетьманом України.

Ставши гетьманом, Мазепа домагався стабілізації українського політичного та економічного життя. Визначальною рисою його внутрішньої політики було прагнення об'єднати землі Лівобережжя, Правобережжя, Запоріжжя та Слобожанщини в єдиній Україні, яка уявлялася новообраному гетьманові як держава західноєвропейського зразка зі збереженням традиційного козацького устрою. Саме тому Мазепа докладав чимало зусиль, аби піднести роль українського гетьмана, всіляко підтримував козацьку старшину, причому не тільки заохочував її даруванням земель, а й прагнув чітко розмежувати козацтво й селянство [2].

Своє правління гетьман розпочинав як політик чіткої промосковської орієнтації. Про це свідчить підписані ним у 1587 р. «Коломацькі статті», які регламентували російсько-українські відносини. У цьому документі традиційна формальна гарантія «прав і вольностей народу малоросійського» була доповнена пунктами, які значно розширювали російську присутність в Україні та обмежували козацьку автономію: гетьман не мав права без царського указу зміщувати з посад козацьку старшину, в Батурині при гетьмані розміщувався московський стрілецький полк, Війську Запорізькому заборонялись відносини з іноземними державами, козацька верхівка мала сприяти російсько-українським шлюбам [1, с. 177]; підтверджувались козацькі права та привілеї; козацький реєстр складав 30 тисяч чоловік; зберігалися компанійські полки; на південних кордонах будувались фортеці; російські війська не втручались в українські справи; заборонялось вести торгівлю з Кримом; універсали гетьмана мали підтверджуватися грамотами царя; заперечувався державний характер гетьманської влади; козацька старшина зобов'язана наглядати за гетьманом і доповідати про його діяльність царському уряду; обмежувалось право гетьмана розпоряджатися військовими землями; гетьману заборонялось підтримувати дипломатичні відносини з іншими державами; він повинен був дотримуватися Вічного миру і надсилати козацьке військо на війну з Кримським ханством і Туреччиною.

В економічній політиці Іван Мазепа акцентував увагу на підтримку великого старшинського і монастирського землеволодіння: ввів дводенну панщину; обмежив систему оренди; видав універсали, що регулювали відробітки; придушував протести селян; протидіяв переходу козаків у селянський стан; створив категорію козаків - бунчукові товариші; служив російському царю; мав напружені відносини із Запорізькою Січчю, хотів поставити її під контроль гетьмана.

Сприяв формуванню аристократичної верхівки українського суспільства, створенню власної генерації дворянства, яке б мало не тільки титули та спадкову владу, а й землі та залежних селян. Його соціальна політика породжувала соціальне напруження, негативно впливала на імідж гетьмана – народ називав Мазепу «вітчимом України» [1, с. 178].

Одним із найважливіших напрямів загальної державної політики Мазепи була культурно-просвітницька діяльність. У розвиток української освіти, науки, мистецтва, книгодрукування гетьман вкладав величезні кошти з державної скарбниці та власні, справедливо вважаючи, що лише в такий спосіб Україна зможе зрівнятися з європейськими державами. Щедрі пожертви гетьмана Мазепи змінили архітектурні обриси багатьох міст, зокрема Києва, Чернігова, Переяслава, Глухова, Лубен, Батурина, Бахмача та інших [2].

Велику увагу приділяв гетьман освіті. У 1700 р. відкрив Чернігівський колегіум. У 1701 р. домігся надання Києво-Могилянській колегії статусу академії, збільшив у ній кількість студентів до двох тисяч, призначив їй щорічну субсидію. Відкрив багато шкіл і друкарень. Виділяв кошти на будівництво, реставрацію і оздоблення церков і монастирів. Розбудував столицю Батурин за зразком Версалю, палацу французьких монархів. На кошти гетьмана було збудовано 12 церков, серед них - мурований Богоявленський собор Братського монастиря, величний Військово-Микільський собор з мурованою дзвіницею і трапезною палатою в Пустинно-Микільському монастирі, церква Всіх святих у Києво-Печерській лаврі. Розбудові Києво-Печерської лаври - головного осередку православ'я в Україні - Мазепа приділяв особливу увагу [2]. Також було реставровано 20 храмів: собор святої Софії, Михайлівський Золотоверхий монастир, Святий Успенський собор Києво-Печерської лаври, Троїцька церква над Святими воротами Лаври, церква в Переяславі, Глухові, Чернігові, Батурині та інші. За рахунок гетьмана також був надрукований арабський переклад Євангеліє, в Єрусалим надіслана золота чаша і келих, а обдаровані українці навчались за кордоном у західноєвропейських університетах.

У зовнішній політиці І. Мазепа підтримував дипломатичні відносини з багатьма європейськими країнами. Відмовився від орієнтації на Польщу. Негативно ставився до союзу з Кримом і Туреччиною. Виступав за співпрацю з Москвою. Мав дружні стосунки з царем Петром І. У 1708 р. уклав таємний союз зі Швецією. Проте, більшість українців не підтримала дії Івана Мазепи з різних причин: гетьман не мав широкої підтримки населення через свою соціальну політику і тривалу лояльність до Москви; договір зі Швецією був незрозумілим і неочікуваним: Мазепа не встиг провести агітацію, тому шведів сприймали як окупантів; гетьман був ізольований через дії Петра І; український народ боявся розправи з боку російського війська.

27 червня 1709 р. відбулася битва під Полтавою, яка завершилась поразкою Мазепи і шведів внаслідок різних причин: кількісної переваги росіян; Карл ХІІ не зміг особисто очолити армію через поранення ноги, а між генералами панувала незгода; відсутність єдиного тактичного плану битви. У результаті відступу і капітуляції шведської армії, Мазепа тікає до Бендер. Його супроводжують 50 козацьких старшин, 500 козаків Гетьманщини і понад 4 тис. запорожців, - “мазепинці”, які стали українськими політичними емігрантами. Вражений провалом своїх планів, гетьман помирає 22 серпня 1709 р. у Бендерах.

Оцінки діяльності Івана Мазепи різними вченими є діаметрально протилежними: один з найвидатніших діячів України, який прагнув перетворити її на незалежну державу західноєвропейського типу; зрадник російського царя; гетьман, який прискорив процес ліквідації української автономії. На думку Бойко О.Д. [1, с. 179-180], необхідно приймати до уваги, що стрижнем політики російського царату на українських землях завжди було прагнення максимально обмежити гетьманську владу, а в перспективі взагалі скасувати автономію України. Російська сторона, відстоюючи власні інтереси на міжнародній арені, ніколи чітко не дотримувалась московських угод 1654 р. Мазепа ж ніколи не зраджував союз з Росією. Не зраджував він і українській державності. Об’єктивно його дії були спрямовані на пошуки способу збереження української автономії в умовах кризової ситуації. Внутрішньо політичні прорахунки (про старшинська соціальна політка, постійне протистояння із Запорізькою Січчю та інші) не дали йому змоги консолідувати українське суспільство, а жорстка протидія зовнішніх сил остаточно унеможливлювала плани гетьмана зберегти свободу, незалежність та соборність усіх земель Української держави.

Таким чином, важливе місце в історії українського народу займає Іван Мазепа – гетьман України, високо освічена особистість, видатний державний діяч, який зробив вагомий внесок у розбудову української держави. Своєю політикою він зміцнював владу гетьмана, формував українську еліту, сприяв економічному і культурному розвитку країни.

Література:

1. Бойко О.Д. Історія України. Видання 3-тє, виправлене, доповнене. – К.: Академвидав. – 2005. – 688 с.

2. Мицик Ю.А., Бажан О.Г., Власов В.С.. Історія України Навчальний посібник. – Київ: Видавничий дім «Києво-Могилянська академія». – 2008