Филологические науки / 3.Теоретические и методологические проблемы исследования языка

Д.пед.н, к.філол.н. Мішеніна Т.М.

Криворізький педагогічний інститут

ДВНЗ «Криворізький національний університет», Україна»

Суржиковий художній анорматив як стилістичний прийом у жанровій композиції усмішок та гуморесок

Стилістичний потенціал в певних лінгвістичних умовах визначається не тільки зв’язком зі змістом, а й особливостями мовної системи, що уможливлює функціонування словесних і ситуаційно позначених засобів передавання інформації, що ґрунтується на невідповідності змісту і форми, норми й антинорми, чим досягається контраст. Контрасти складають групи, що розширюють уявлення про сміхову природу, явище реалізації категорії смішного в художньому мовленні.

На сучасному етапі розвитку естетичної науки привертають увагу розвідки, у яких розкрито сутність і форми естетичного (Ю. Борев, В. Кондратов, Л. Левчук, В. Мовчан, О. Оніщенко, О. Чичина та інші).

Мовні особливості художнього твору і творчої манери письменника досліджували такі науковці: В. Андреєв, В. Дроздовський, С. Єрмоленко, Є. Замятін, Л. Климкова, Ю. Ковбасенко, Є. Руднєва, В. Русанівський, В. Супрун, М. Тимченко, Л. Чернець та інші.

Особливості реалізації естетичних категорій у літературно-художньому творчості не були позначені посиленою увагою науковців. Зокрема, досліджувалися в межах ідіостилю письменників мовні прийоми відображення прекрасного, трагічного і комічного. У широкому комплексі семантико-стилістичних засобів мови, що виконують різноманітні виражально-зображальні функції, помітне місце займає явище гри слів (гри словами, словесної гри), під яким слід розуміють спеціальне використання звукової, лексичної або граматичної форми слів, а також частин слів, фразеологізмів, синтаксичних конструкцій задля створення певних фонетико- та семантико-стилістичних явищ, що ґрунтується на зіставленні й переосмисленні, обіграванні близькозвучних або однозвучних мовних одиниць з різними значеннями.

Механізми створення контрастів у творчості Остапа Вишні й П. Глазового було висвітлено у розвідках таких науковців, як: Ю. Бурляй, І. Дзеверін, В. Дорошенко, І. Дузь, П. Моренець, Т. Пересунько, Б. Пришва, В. Шуляр та інші.

Системний опис досягнення гумористичного ефекту через систему мовних засобів, мовленнєво-художньої організацію твору не знайшли ґрунтовного відображення у мовознавчій науці.

З огляду на сказане вище явище гри слів потребує поглибленого підходу – з урахуванням його функціонування на різних мовних рівнях, у вигляді різних структурних побудов і на матеріалі різних стилів і жанрів української мови.

Мета публікації – простежити функціонування суржикових художніх анормативів у художньому стилі української мови з особливою увагою до жанрового різновиду – усмішки й гуморески (на прикладі усмішок Остапа Вишні та гуморесок Павла Глазового).

В умовах постійного контактного білінгвізму виникають суржикові одиниці, на утворенні яких різною мірою позначається дія інтерференційних чинників. Відповідно такі мовні елементи підлягають різному ступеневі адаптації до законів української мови. Найбільшої адаптації до граматичних чи словотворчих особливостей зазнають кальки, що з’являються унаслідок запозичення внутрішнього плану нового слова та його моделі для реалізації на власному мовному ґрунті. Найменша адаптація до законів української мови характерна для суржикових утворень, якими є російські елементи, що вживаються в обрамленні української граматичної системи та на тлі українських фонетичних норм і становлять гібридні форми [3, с. 53]. Фактично гібридні одиниці повністю відтворюють російську вимову, тобто виникають у результаті транскрибування російської лексеми. Причому запозичений елемент може зазнавати лише мінімальних змін на фонетичному рівні.

Самий факт поширення суржику як розмовного варіанту, який поєднує в собі елементи і української, і російської мов, надає підстави говорити не лише про окремість мовної свідомості суржикомовного, а й про велетенську прірву між «тим, як пишуть (писали), і тим, як говорять». Правомірно, що у ситуації, коли наявний значний розрив між розмовним узусом і чинною кодифікацією літературної мови.

Суржик – один із засобів створення комічного в текстах українських сатириків. За допомогою цього стилістичного прийому переважно характеризуються негативні явища життя.

У сучасній науковій думці кваліфіковано вибір мовного коду як поведінковий, а настанови щодо мови використання як прагматичне орієнтування особистості, що стилізує в контексті художнього мовлення художній образ.

У художній мові суржик використовується здебільшого як стилістичний засіб типізації та індивідуалізації персонажів, створення комічного, іронічного ефекту; задля реалістичного передавання мовлення персонажів.

Інтенсивне вживання словесних засобів гумору із суб’єктивним / об’єктивним оцінним компонентом окреслює ознаки художнього мовлення майстра слова:

– емоційно-експресивна виразність допомагає не тільки створити певні картини, образи, але й викликає емоційний відгук адресата; образно-емоційний характер мовних засобів робить текст цікавішим, пробуджує уяву читача, його інтерес до повідомлення, що це полегшує сприймання складної інформації, зацікавлює реципієнта;

– здатність словесних і словесно-ситуаційних засобів надавати оцінку, виражати ставлення автора до зображуваних подій спонукає читача до вираження свого ставлення до зображуваного.

Спостереження над мовним матеріалом дозволило дійти висновку про те, що засоби гумору, використовувані в художньому мовленні Остапа Вишні, реалізують оцінні значення, що ґрунтується на опозиції «добре»/»погане» і кількісний її вияв, що також дозволяє розрізняти абсолютну й порівняльну оцінки.

Абсолютна оцінка словесних і ситуаційно-словесних засобів завжди передбачає оцінні стереотипи носіїв мови.

Порівняльна оцінка – спирається на порівняння, суть якого полягає в тому, що оцінювана ознака, властивість порівнюється із стандартом, зразком, що слугує за норму. Оцінна шкала при цьому виконує роль засобу створення емотивно-оцінних значень слів і виразів, містить не тільки вказівки на ступінь наростання / спаду якоїсь якості, а й відображає певну оцінну модифікацію цієї якості як стереотип чи стереотипи, характерні для мовної картини світу певної лінгвокультурної спільноти, що істотно відрізняє її від власне оцінної шкали.

Проаналізуємо особливості створення гумористичного ефекту засобом використання мовних засобів виокремлених груп.

Суржикові компоненти створюють гумористичний ефект шляхом поєднання наївності, щирості мовця із добором суржикових елементів: Але ви з цього не печалуєтесь, бо поблизу кожного лугового озера є чи ожеред чи копиці пахучого-пахучого сіна… [1, с. 3]; Охотник то я, конечно охотник, так тільки не встиг правов виправить (с. 8); Зібралися ми кумпанією й поїхали… [1, с. 12].

Уводячи в монологічний контекст суржикові компоненти, автор досягає ефекту стилізації мовлення дійових осіб, надає додаткових характеристик засобом відтворення мовлення: Жив … я ще тоді у Вовчанському в’єзді. А я стою на горбочку і все бачу [1, с. 27]; Йосип Явдокимович, пихкаючи цигаркою, совітує: – Пустимо з того боку, од груші, щоб проти вітру [1, с. 4]; Нічого вдивительного нема! Може бути! Старі вовки, розлючені, що нічого не бояться, іноді виходять і вдень понишкувати на поле. Нічого вдивительного нема, що вовк виходить і вдень вишукувати в поле [1, с. 9].

У діалогах влучно використовувані шляхом нанизування суржикові елементи створюють гумористичний ефект багатоголосся, що створюється шляхом накладання ідеальної і реальної (побутової) ситуації: Рятуйте! – крик з озера: / Перекинулось! Равненія потеряв! / Бреди, – кричу, – до берега! / Не вибреду – кричить – Мулько! (с. 16); – Вставайте! Вставайте! Час уже! / Г-г-г! М-м-м! / Вставайте! / М-м-м! / Б-б-бах! / З криком: «Бамбьожка» ви зриваєтесь і мчите [1, с. 3].

Суржикові елементи характеризуються вживанням понять або термінів на певній території і надають пояснення назвам, які вживаються.

Оригінальним авторським рішенням є використання суржикових компонентів у термінологічному значенні. Гумористичний ефект досягається шляхом невідповідності семантичного наповнення лексеми і його термінологічного інтерпретації: Горлушком», за мисливською термінологією, зветься та частина мисливського човна, що на морських суднах має назву «праворуля» [1, с. 2]; – Чому «ружжо», коли насправді - «рушниця»... А як не хочеться, щоб була «рушниця», то вже «ружье», але ж ні в якому разі не «ружжо». «Рушниця» – правильно. За всіма словниками – «рушниця». Згодний. І «ружье» – правильно. Згодний. Це по-російськи. А от мені хочеться, щоб було «ружжо», бо так називав цю річ той дід, що вчив мене колись з неї стріляти [1, с. 12].

Комічні неологізми створюють контраст авторських новотворів, які покликані дати іншу емоційно-експресивну назву поняттю, яке вже має словесне позначення в мові: Гагара думає, що ви пудритесь, чи взагалі туалетитесь. А ви, через дзеркальце прицілившись, – бабах! І єсть гагара! [1, с. 29].

Гуморески Павла Глазового презентують суржикові компоненти як елемент сатирично зображеного художнього образу. Лицемірство, намагання вивищитися над корінням народу, до якого належиш, призводить до знищення стратегічних орієнтирів, які забезпечують формування високої культури людини. Яскравим прикладом для доведення викладеної думки є гумореска «Двомовний бас», у якій розкрито образ людини «подвійної моралі»: Бас відомий у крамниці Каже продавщиці:/ – Дайте мнє бутилу водкі І п’ятсот сєльодкі. – / Продавщиця здивувалась: – Ви пєвєц ізвєстний. / Я буквально обожаю Голос ваш чудесний. / Так зачєм же вам по-русскі Говоріть со мною? / – Ви моглі би обратиться Мовою свойою. / – Я у цьому, – бас отвітив, – Дивного не бачу. / – По-вкраїнські заробляю, А по-руськи трачу [2, с. 128].

Сатиричний ефект посилено шляхом протиставлення представника елітного прошарку, проте, якому автор не надає номінації (власної назви), що дозволяє виокремити фонову інформацію про неможливість дібрати достойного імені людині, яка зрікається рідної культури.

Автор свідомо зіставляє образи продавщиці і басу (двомовного) як тих, що насправді мають один рівень мовної і загальної культури.

Автор у гуморесках, що містять ідею необхідності формування мовної і загальної культури представника етносу, створює образ головного героя, світогляд якого викривлено гібридною мовною картиною.

Сатиричний ефект підсилюється тим, що автор яскраво викриває намагання головної героїні показати свою шляхетність, статус (персона) в порівнянні з невмінням правильно висловитися, дібрати доцільні мовні засоби відповідно до ситуації, не володіння мовними системами (вороняча мова). Негативне враження від некультурної людини підсилюється також шляхом уведення мовних засобів з метою змалювання дій головної героїні (підхопилася, мов ошпарена).

Доведено ідею того, що офіціант і персона мають однаковий рівень мовної і загальної культури: У столичний ресторанчик Завітала пара. / Він – жвавенький, веселенький, А вона – як хмара. / Принесли питво і страви. Сердиться персона: / – Мнє протівно ето кушать, Ето же варона. – Остовпів офіціантик: – Вот тєбє так шутка! / Ви же утку заказалі, Ето єсть вам утка. – / Підхопилася персона З місця, мов ошпарена: / – Ви суйотє нам варону, А мнє нужна жарєна! [2, с. 131].

Оригінальним авторським рішенням є створення в тексті каламбуру на основі гри слів. Порушення логіки викладу зіставляється із мовною картиною світу, із сприйняттям навколишньої дійсності. Мовна культура відповідає культурі загальній. Гумореска «Пропажа (Міліцейський акт)» демонструє типову мовну ситуацію і відповідну загальну культуру того часу: «На базарє в гражданіна В.Г. Супруна / Неізвєсно куди счезла Голова свина. / Погодя вблизі базара Бил замєчен прос. / Дану голову свиную У зубах он ньос. / Гражданін Супрун немедля Ознакомлен з нєй / І ту голову свиную Он признал своєй. / В связі з чем конторой ринка Бил предупреждьон, / Что к директору претензій Не імєєт он» [2, с. 205].

У наведених рядках автор свідомо використовує образ свиної голови (І ту голову свиную Он признал своєй), яка порівнюється із образом некультурної людини.

Сатиричний образ створено в гуморесці «Ішак», де мовна культура відповідає низькій внутрішній культурі, що є причиною потворних вчинків людини. Автором уведено до діалогу репліку, яка повторюється «Ти дурнішу Пошукай, ішак!».

Героїнею висловлене доцільне висловлювання насправді є доведенням її нерозважливості, обмеженості, моральної ницості: До судді Іван ускочив Злющий, наче біс, / Про розлучення заяву Тикає під ніс. / – Розлучіть мене негайно, Бо не можна так… / Жінка каже: «Ти дурнішу Пошукай, ішак!» – / А суддя скривився гірко На його слова: / Це не зле. Таке у сім’ях Часто ще бува. / Ні! – кричить Іван сердито. – Це велике зло! / Ви ж послухайте , будь ласка, Як воно було. / Я з відрядження вернувся, Бачу: за столом / П’є коньяк моя дружина З хахалем Павлом. / Я – за патли та й питаю:»Значить, п’єм коньяк?» / А вона мені говорить: / «Пошол вон, ішак! / Ти весь в командировках, / Все нема й нема. Пошукай собі дурнішу, / Щоб жила сама!» [2, с. 64].

Отже, важливими засобами реалізації категорії смішного, загострення сюжетних ліній і надання яскравої експресії твору, а, найголовніше, створення ефекту смішного в мові усмішок Остапа Вишні й гуморесок Павла Глазового, є система образів, а також мовні прийоми, що реалізують категорію смішного, надаючи виразності, влучності, емоційності мовленнєвій тканині.

Створюваний авторами у межах текстового фрагменту семантичний бар’єр може не просто «затримати» незрозуміле, а й перебудувати його – замість одного смислу слова, незрозумілого з причини семантичного незбігу, уявляється інший смисл, замість однієї емоції бачиться інша. Розуміння опосередковується щоденним спілкуванням мовців, його глибина і швидкість впливають на взаєморозуміння (чи нерозуміння) через спільність усього комунікативного досвіду мовців.

Водночас словесні засоби в художньому мовленні Остапа Вишні й Павла Глазового ілюструють комічну ситуацію непорозуміння, зумовлену незнанням мовцем словникової лексики української мови, посилену монологічними чи діалогічними рядами, що сприяє досягненню гумористичного й сатиричного ефекту.

За нашим спостереженням, використовувані суржикові компоненти сприяють досягненню стилістичного ефекту, актуалізуючи різні значеннєві відтінки.

Література:

1. Остап Вишня. Мисливські усмішки / Остап Вишня. – К. : Прапор, 1981. – 304 с.

2. Глазовий П. П. Веселий світ і Чорна книга : Гумор, лірика, проза / Павло Прокопович Глазовий. – К. : Укр. Письменник, 1993. – 336 с.

3. Ижакевич Г. П. Сопоставительная стилистика русского и украинского языков. / Г. П. Ижакевич, В. И. Кононенко, Н. Н. Пилинский, В. А. Сиротина. – К.: Вища школа, 1980. – 208с.