Филологические науки / 6.Актуальные проблемы перевода

К.п.н.Єгорова О.В., к.п.н. Маріна О.В.

Харківський педагогічний університет імені Г.С. Сковороди

Стратегії перекладу в сучасній лінгвістиці

Поняття перекладацької стратегії виникло задовго до того, як перекладознавство сформувалось як наукова дисципліна. Основні принципи перекладацької стратегії були закладені у працях І. Гете, Ф. Гюттингера, Дж. Драйдена, А. Тайтлера та ін [1; 2; 3]. Однак, упродовж довгого часу поняття перекладацької стратегії не було поширеним серед теоретиків перекладу. Замість нього широко вживалося поняття методу перекладу, зокрема у відомій доповіді Ф. Шлейхермана «Про різні методи перекладу» [4].

Дослідниця О. Бурукіна пропонує розглядати перекладацьку стратегію як «загальний план дій перекладача, спрямований на переклад конкретного тексту, обумовлений конкретною метою перекладу, розроблений з урахуванням лінгвістичних й екстралінгвістичних характеристик конкретної перекладацької ситуації» [5]. У зв’язку з цим перекладацька стратегія є загальним планом дій перекладача, що обумовлений комплексом його принципових установок, спрямованих на досягнення цілей, які свідомо або несвідомо ставить перед собою перекладач [6; 7].

Аналіз літератури з питання, що вивчається, свідчить про те, що на практиці спостерігається використання двох базових стратегій лінгво-культурної адаптації тексту перекладу: доместикації і форенізації. Данні поняття увів у вживання американський теоретик перекладу Л. Венути [8]. На його думку, доместикація являє собою адаптацію іноземного тексту до культурних цінностей цільової мови, а форенизація, навпаки, полягає в етнодевіантном тиску на культурні цінності з метою підкреслення лінгвістичних і культурних відмінностей іноземного тексту.

Так, метою доместікації (англ. domestication, naturalisation) є заміна перекладачем елементів вихідного тексту, які є специфічними для культури оригіналу, елементами культури адресата; мова при цьому спрощується і стає близькою до цільової культури: назви речей та звичаїв, які є чужими, замінюються на місцеві еквіваленти; «натуралізація, стираючи культурні грані, продукує дози іноземного, які легше вбираються, та з комерційної точки зору краще споживаються» при цьому створюється світ, який значно відрізняється від того, який зображено в оригіналі) [9].

Друга стратегія – форенізація (англ. foreignisation) орієнтована на культуру оригіналу; при цьому перекладач намагається передати специфічні культурні елементи тексту оригіналу як вони є. Такий метод перекладу, на відміну від доместикації, непрозорий, підкреслює відмінність іншомовного тексту, підриваючи культурні коди, що існують у мові перекладу.

Г. Ц. Фонг пропонує поставити між двома названими вище ще один вид стратегії – нейтралізацію (англ. neutralisation), у процесі якої перекладач намагається ліквідувати будь-який слід, який би характеризував ту або іншу культурну спільноту, адже у багатьох випадках перекладач не має іншого вибору, аніж використати нейтральний, немаркований стиль [9].

З огляду на вищезазначене, при виборі стратегії перекладу перекладач керується певними нормами. Переклад може відрізнятися залежно від жанру, домінантності місцевої культури, цензури, політичної ситуації, глядацької аудиторії та маркетингових стратегій.

На даний час у лінгвістиці є й інша класифікація стратегій лінгво-культурної адаптації тексту перекладу, що застосовується при перекладі як реалій, так і текстів у цілому в залежності від вибору перекладача. Їх також називають субстратегіями, що є засобами реалізації основний стратегій – форенізації, доместикації, нейтралізації:

1) транзитивна стратегія – орієнтована на максимально точне відтворення формальних характеристик ідиостилю оригіналу, що розглядається як необхідна умова адекватного перекладу даного тексту, і, як наслідок, на пряме нетрансформативне перенесення всіх засобів вираження специфіки в перекладі.

2) адаптивні стратегії орієнтовані на адаптацію тексту до іншокультурних й іншомовних умов, і передбачають комплекс трансформативних дій, які вживаються перекладачем. Параметри адекватності перекладу в рамках стратегії визначаються перекладачами досить довільно, вектор адаптації встановлюється суб'єктивно в результаті особистісного акту сприйняття і розуміння вихідного тексту, ініціюючи відповідні трансформації в перекладі. Мета адаптивних стратегій – створення перекладу, динамічно еквівалентному оригіналу. Специфіка адаптивних стратегій різна:

а) лінгвокультурна адаптація – найпоширеніший вид адаптації при перекладі [10]. Мета лінгвокультурної адаптації – створення тексту, зрозумілого носіям іншої мови й іншої культури. Трансформативні дії, спрямовані на заповнення можливих лакун: смисловий переклад значущих власних імен, пошук функціональних еквівалентів різних елементів тексту (фонем, морфем, слів, фразеологізмів, синтаксичних конструкцій тощо). Національно специфічні імплікати (пояснення, тлумачення) й імплікати або замінюються їх приблизними відповідниками в культурі перекладу, або коментуються додатково.

б) жанрова адаптація – в умовах відсутності відповідних форм і жанрів у вітчизняній літературній традиції, тексти адаптують, надавши їм знайомий жанровий характер [11]. Жанрова адаптація визначає сутність трансформативних дій перекладача – зазнає змін і сюжет творів, більшість потенційних лакун виключені з тексту перекладу.

в) вікова адаптація – полягає у тому, що тексти мають бути сприйняті перекладачами і призначені виключно для дитячої аудиторії. Мета адаптації – створення творів дитячої літератури, при чому текст практично повністю втрачає національну специфіку, з нього виключені всі лакуни і імплікати, дані оцінки багатьох дій і персонажів, використана лише загальновживана і розмовна лексика, значно спрощений синтаксис.

Отже, адаптивні стратегії орієнтовані переважно на отримання перекладеного тексту за заданими прагматичними параметрами. У ході реалізації стратегій цього типу завдання відтворення фольклорно-міфологічних термнів і авторського ідиостилю або вирішуються у дуже обмеженому масштабі, або взагалі знімаються.

3) альтернативні стратегії - перекладачі вважають за необхідне внести до перекладів текстів власні значення, самостійно розставити акценти, в деякій мірі, приписати свої ідеї.

Приклади таких стратегій:

- стратегія політизації– виявляється у тому, що перекладачі визнають можливим виразити власні політичні погляди і переконання. Реалізація стратегії вимагає специфічних трансформаційних дій: специфічного відбору імен, лексики (зниженої, вульгарно-розмовної), введення в текст політичних назв [3].

- стратегія християнізації – перекладач вирішує акцентувати увагу глядача/читача на християнській природі світогляду [10].

Литература:

1. Виноградов B.C. Введение в переводоведение: общие и лексические вопросы / B.C. Виноградов – М: ИОСО РАО, 2001. – 223 с.

2. Томахин Г.Д. Перевод как межкультурная коммуникация / Г.Д. Томахин / [под ред. А.Д. Швейцер] – М. : ИЯз РАН, 1996. – 198 c.

3. Третьякова Е.А. Фольклорно-мифологический импликационал художественного текста как проблема перевода (на материале произведений Дж. Толкина) Е.А. Третьякова. – Режим доступу: http://www.disserr.com/contents/213410.html

4. Фурсіна Г.А. Формування комунікативної компетенції студентів вузів в процесі мовної підготовки / Г.А. Фурсіна // Актуальні питання вузівської науки: зб.наук.статей. – Самара, 2005. – 53с.

5. Burukina O.A. Literature Translation: Problems and Solutions, XVth FIT World Congress “Translation – Transition.” 3–10 August, 1999, Mons, Belgium.

6. Федоров A.B. Основы общей теории перевода: Лингвистические проблемы / A.B. Федоров — 4-е изд.— М.: Высш. шк., 1983. — 303 с.

7. Федотова О.В. Формирование операциональной компетенции переводчиков в сфере профессиональной компетенции (англ.яз., эконом. специальность): автореф. дис. на соискание уч. степени канд. пед. наук: спец. 13.00.02 «Теория и методика обучения и воспитания» / О.В. Федотова. – Санкт-Петербург, 2014. – 231 с.

8. Гарбовский Н.К. Теория перевода/ Н.К. Гарбовский. – М. : Изд-во Московского ун-та, 2007. – 544 с.

9. Швейцер А.Д. Теория перевода: Статус, проблемы, аспекты / А.Д. Швейцер. – М.: Наука, 1988. – 255 с.

10. Топер П. Перевод и литература: творческая личность переводчика / П.Топер. – Режим доступа: http://magazins.russ.ru/voplit/1998/6/toper/htm.

11. Заиченко А.И. Синхронный перевод: выбранная стратегия или отражение когнитивных способностей человека? / А.И. Заиченко // Университетское переводоведение. Вып. 5: Материалы международной научной конференции по переводоведению «Федоровские чтения» 23-25 октября 2003 г. – СПб: Филологический ф-т СПбГУ, 2004. – С.107–117