Моделювання та управління процесами оновлення основного капіталу підприємства

Зміна типу економічного господарювання в нашій країні в умовах ринкової трансформації спричиняє необхідність уточнень і розвитку всього спектра теоретичних і практичних питань, у тому числі пов’язаних з процесом відтворення основного капіталу. Від вирішення проблеми відтворення і підвищення ефективності використання основного капіталу залежить фінансовий стан підприємства та конкурентоспроможність його продукції на ринку. Тому в контексті сучасних економічних і політичних процесів провідне місце посідає активізація відтворення основного капіталу, зокрема забезпечення ефективної реновації – своєчасного й повноцінного відшкодування та оновлення елементів основного капіталу на новій техніко-технологічній основі. Трьома основними елементами джерел фінансування відтворення основного капіталу є: амортизаційні відрахування (власні), лізинг (позикові), іноземні інвестиції (залучені). Для нормального функціонування підприємства необхідно, щоб постійно відбувалося відтворення його основного капіталу, де відтворення – це процес безперервного відшкодування вартості основних засобів та нематеріальних активів за рахунок амортизаційного фонду, їх оновлення на новій технічній, технологічній та програмній основі, а також зростання вартості основного капіталу за рахунок частини створеного додаткового продукту. Під фінансовим забезпеченням відтворного процесу розуміється покриття витрат за рахунок фінансових ресурсів, акумульованих суб’єктами господарювання і державою. Визначено, що джерелами відтворення основного капіталу є власні, позичкові та залучені ресурси. Результати проведених досліджень доводять, що самофінансування відтворення основного капіталу промислових підприємств здійснюється, в основному, за рахунок амортизаційних відрахувань та чистого прибутку. Усі інші джерела відтворення основного капіталу є незначними. Для оцінки ефективності використання механізму відтворення основного капіталу промислового підприємства розглянемо наступні етапи. Першим етапом є дослідження можливості використання лізингу як одного із перспективних зовнішніх джерел фінансування інвестиційних потреб промислових підприємств. Для організації на практиці цілеспрямованого використання технологій лізингу необхідно визначити види, форми та способи їх реалізації. За результатами оцінки було визначено, що для промислових підприємств України в умовах високого рівня зношеності їх основного капіталу та обмеженості власних ресурсів для ефективного їх оновлення найбільш прийнятими є зворотній та міжнародний лізинг, які не потребують одночасного вкладення значних обсягів коштів в ці процеси. Ефективність лізингу оцінюється як лізингоотримувачем, так і лізингодавцем. Лізингоотримувачу слід визначити, чи є лізинг активу більш привабливим, ніж його покупка за власні або позикові кошти в умовах обмеженого доступу до них, а лізингодавцю необхідно розрахувати прийнятий розмір лізингових платежів, який здатен забезпечити необхідний обсяг прибутку. Визначення ефективності лізингу передбачає проведення аналізу за наступними показниками оцінки:

1) визначення чистого грошового відтоку, яким звичайно є ціна поставки обладнання, що надається у лізинг;

2) визначення періодичних грошових потоків, які складаються із лізингових платежів з вирахуванням податку на прибуток та витрат на технічне обслуговування, які повинен здійснювати лізингодавець;

3) розрахунок ліквідаційної вартості активу з відрахуванням податків по завершенню терміну лізингової угоди.

Другим етапом оцінки використання механізму відтворення основного капіталу промислових підприємств є аналіз та оцінка використання амортизації як одного з внутрішніх джерел фінансування процесів відтворення. Дослідження особливостей процесу використання амортизаційних коштів на підприємствах дозволяє зробити висновок про те, що реформування державної амортизаційної політики в Україні надало істотних змін системі зовнішнього управління відтворенням основних засобів: від простої прямолінійної системи амортизації до розмежування практики її нарахування відповідно на бухгалтерську та податкову складові. Керівникам підприємств також потрібно визначитися з вибором моделі розвитку своєї фінансової системи. В світі відомі дві моделі – американська, яка передбачає переважання в структурі джерел фінансування коштів приватних інвесторів, і німецької, яка передбачає використання коштів власних фінансових груп, – перша, більшою мірою орієнтована на залучення іноземних інвестицій, припускає лібералізацію фінансового ринку і диверсифікацію власності, а друга орієнтована на накопичення банківського капіталу і встановлення банківського контролю за виробництвом. В Україні є можливості для використання першої моделі, бо внутрішніх фінансових ресурсів недостатньо, а банківська система не може упоратися з обов'язками трансформування заощаджень населення в інвестиції. Розрахунок потреби в інвестиційних ресурсах треба здійснювати, використовуючи досвід, накопичений розвиненими країнами. Сутність амортизації, амортизаційних відрахувань та їх функцій проявляються через економічні категорії та важелі, взаємозв’язок яких становить зміст амортизаційної політики держави. Таким важелями є: норма амортизації та її структура, оцінка і переоцінка основного капіталу, методи нарахування амортизації та порядок використання амортизаційного фонду. Отже, амортизаційна політика – це складова частина інвестиційної політики, що являє собою дії держави по регулюванню процесу перенесення вартості засобів праці на створюваний продукт з наступним відновленням засобів праці. Проведення обґрунтованої амортизаційної політики сприяє зміцненню фінансової бази підприємств, їх інвестиційній орієнтації. Інвестиційна криза у трансформаційній економіці України значною мірою була обумовлена недооцінкою відтворювального потенціалу амортизаційної системи, яка ґрунтувалась на вимогах директивної економіки і не набула необхідних змін на початку ринкових реформ. Інвестиційна діяльність стала вирішальною ланкою всієї економічної політики держави, тому держава повинна застосовувати весь комплекс економічних, правових та адміністративних засобів для подолання негативної тенденції скорочення обсягів інвестицій та підвищення інвестиційної активності. Отже, проблема активізації амортизаційних чинників інвестування не тільки не знята з порядку денного, але й ще більш загострилася.

Використана література:

1. Бланк А.И. Управление активами и капиталом предприятия. – К.: Ника-Центр, 2003. – 448 с.

2. Марченко А.А. Аналіз джерел формування фінансових ресурсів // Фінанси України. – 2001. – № 9. – С. 102–107.

3. Афанасьєв М.А., Кравченко С.В. Управління структурою капіталу // Економіка, фінанси, право. – 2003. – № 1. – С. 25–27.

6. Лемішко О.О. Інвестиції в основний капітал та їх вплив на економіку України // Фінанси України. — 2007. — № 7. — С. 46-61.

10. Федоренко В.Г., Гойко А.Ф. Інвестознавство: Підручник / За наук. ред. В. Г. Федоренка. – К.: МАУП, 2000. – 408 с.