Филологические науки / 3.Теоретические и методологические проблемы  исследования языка

К.ф.н. Гайдученко Г.М.

Херсонський державний університет, Україна

Динамічні процеси в лексико-семантичній системі української мови

У сучасній лінгвістиці загальноприйнятним є твердження про динамічний характер мови. Специфічні особливості мови, що відрізняють її від інших суспільних явищ, полягають у тому, що вона як засіб спілкування обслуговує суспільство. Розвиток мови шляхом прогресу знаходиться в прямій залежності від розвитку мислення, від життєвої практики, що ускладнюється, від форм спілкування, від історичного розвитку носія мови — народу.

М. Кочерган зазначає, що «стійкість мови необхідна для того, щоб вона була зрозумілою мовцям, зберігала і передавала досвід від попередніх поколінь, а змінність - щоб фіксувати і позначати нові явища зовнішнього і внутрішнього світу людини, тобто виражати нові думки» [2, c. 186] .

Зовнішні і внутрішні фактори розвитку словникового складу української мови знаходяться в постійній взаємодії. Зовнішні умови нерідко створюють лише стимул для словникових змін, а сам механізм лексичного перетворення визначається дією внутрішньо-системних відношень між елементами словника. Зовнiшнi фактори розвитку словникового складу, безумовно, залежать вiд iсторичного, соцiально-економiчного розвитку суспiльства, змiн суспiльних поглядiв, розвитку матерiальної та духовної культури, вiд змiн мовних смакiв i звичок носiїв мови. Але при всiй залежностi мови вiд закономiрностей iсторичного руху «...мовi, як специфiчному мовному явищу, властивi власнi внутрiшнi закони розвитку. Внутрiшнi закони мови — це закони її динамiки, її кiлькiсних i якiсних змiн, переходу з однiєї якостi в iншу» [1, с. 255]

Незважаючи на різноманітні причини, які викликають мовні зміни, їм властива тенденція до збереження мови у стані комунікативної стабільності, всім процесам змін у мові протистоять процеси гальмування, завдяки яким закріплюються наявні мовні засоби, що перешкоджають різким змінам у лінгвістиці. Тому мова одночасно є і спадщиною минулого і сучасним результатом безперервного перетворення її людиною в процесі динаміки пізнання.

У кожний конкретний момент часу мовні зміни незначні, що і дозволяє вивчати систему мови як стабільну. Постійні зміни в мові, тобто поява нових слів і словосполучень, випадання застарілих елементів, не позбавляє словник відомої стійкості і стабільності. І не тільки тому, що при цьому завжди лишається коло елементів стійких, не схильних до змін, а й тому, що процес впровадження нових слів і виразів та процес випадання застарілих мовних одиниць — процеси різного ступеня інтенсивності. Процес випадання слів і виразів, безумовно, більш тривалий, ніж процес засвоєння нових мовних одиниць. Вихід мовних одиниць із вжитку підготовляється поступовим їх застарінням, звуженням вживання кола їх сполучуваності з іншими словами і змінами значень та стилістичної характеристики, поступовим переходом їх із розряду звичайних, активних елементів до розряду периферійних.

Застарілі слова, що є наслідком архаїзації певних лексичних категорій, не відразу випадають із мовного вжитку. Спочатку ці лексеми або їх окремі значення переходять зі складу активної лексики до пасивної і лише потім, через тривалий час, рідко вживаючись у спілкуванні, поступово забуваються носіями мови.

Цей процес не є прямолінійним: у ряді випадків застарілі слова повертаються до активного запасу лексики мови. Прикладом може бути лексема гривня. Це слово у праслов’янську добу було назвою нашийної прикраси у вигляді обруча. Таку семантику успадкували й деякі слов’янські мови. Гривня (у письмових джерелах – гривна) була одиницею грошової системи Київської Русі, яка мала певну вагу і форму. Найбільш поширеними з ХІ століття до 40-х років ХІІІ століття були київські гривні, які мали шестикутну форму і вагу приблизно 140 - 150 грамів. Від середини ХІІІ до кінця ХІV століття вони були замінені новгородськими гривнями— довгими брусками, що важили 200 грамів.

Номен гривня з’являється в українській мові у 1918 році, коли основною валютною одиницею УНР стає гривня. З початку 1919 року названа цим словом реалія перестає існувати. У 1996 році відбулася реабілітація лексеми гривня з введенням у грошовий обіг України нової валютної одиниці.

Пасивний словник живої мови — відкрита система, кількість її одиниць необмежена. Кордон активного і пасивного словника рухомий. Така рухомість мови і її здатність змінюватись дають їй можливість виконувати складні і різноманітні функції, сприяючи більш удосконаленому відображенню явищ дійсності, і перебудовуватись поступово, разом з перебудовою того суспільства, яке обслуговує мова.

Застарілі слова становлять складну й багатошарову підсистему. Вони неоднорідні і різноманітні з погляду причин архаїзації, ступеня їх застарілості, можливості і характеру їх використання.

За ступенем застарілості виділяються дві великі групи слів. Перша група включає лексеми, що зовсім вийшли з активного лексичного складу мови і можуть вживатися лише зрідка у вигляді особливих словесних інкрустацій. Друга група охоплює такі лексичні одиниці, які сучасним носіям мови частково відомі, але знаходяться у складі пасивного словника і вживаються з певною стилістичною метою.

Нерідко слова, що давно вийшли з активного вжитку, все ж не забуті мовцями, хоч і зустрічаються в їх мові спорадично, і, навпаки, спостерігаються випадки, коли забувається і випадає слово, що перемістилось у пасивний словниковий запас порівняно недавно. Окрім того, що застарілі слова відмінні за ступенем своєї архаїчності, вони відрізняються ще й тим, що привело їх до складу застарілої лексики, тобто за причинами архаїзації. Основними причинами архаїзації слів є наявність синонімічного зв’язку зі словами активного вжитку, тобто тенденція до усунення лексичної дублетності; послаблення зв’язків з однокореневими словами (швидше стають застарілими слова, що не підтримуються однокореневими словами). До випадання слів з активного вжитку можуть привести зміни в експресивному забарвленні слів. Досить часто слова стилістично нейтральні замінюються какофемізмами. Наприклад, слово уста перетворюється в архаїзм, замінившись на лексеми рот, губи, давньоруське рътъ від рить, те, чим риють).

Іноді оновлення лексики літературної мови може пояснюватись «зрушеннями в контингенті його носіїв, змінами його діалектної і соціальної бази» [3, с. 255].

Соціальним фактором вважають вплив нових явищ, речей і вплив нових поглядів на ті чи інші явища. Часто з’являється потреба замінити назви, пов’язані зі старою ідеологією, методами, організаціями, посадовими особами колишнього політичного ладу, новими словами, що відображають нову ідеологію, новий політичний лад. Наприклад, РКП(б) — Російська Комуністична партія більшовиків — у зв’язку зі створенням у 1922 році СРСР перестала існувати у тій ролі, яку відігравала, і була перейменована у ВКП(б) — Всесоюзну Комуністичну партію більшовиків. У 1952 році назва ВКП(б) була замінена на КПРС — Комуністичну партію Радянського Союзу.

Однак слiд зазначити, що досить складно встановити причини архаїзації i визначати їх треба для кожного окремого слова або для групи слiв. Аналiзуючи хронологiчно маркованi слова з точки зору тих причин, через якi вони перетворились у застарiлi, бiльшiсть мовознавцiв називають першу категорiю слiв iсторизмами, другу — архаїзмами (М. Жовтобрюх, Б. Кулик, М. Шанський, М. Фомiна).

Будучи виразниками вiдповiдних понять, лексеми-iсторизми виступають, головним чином, у номінативній функцiї слова. Звертаючись до iсторiї, доводиться давати громiздкi i не завжди точнi описи зниклих реалiй або називати їх ,,своїми iменами” — iсторизмами.

Визначальною властивiстю iсторизмiв є їх спiввiднесенiсть з двома часовими планами iсторiї носiїв мови — сучасним i попереднiм сучасному.

Iсторизми — застарілі слова, що належать до пасивного словникового запасу мови через зникнення позначених ними понять і реалій [4, с. 198]

Спостереження над семантичною структурою iсторизмів показало, що ним може бути слово, яке вийшло з активного вжитку повнiстю як лексична одиниця (царизм, земський), i окреме значення деяких багатозначних слiв, актуальних в iнших своїх значеннях, наприклад, кабала — одна iз форм феодальної експлуатацiї — iсторизм; повна, майже рабська залежнiсть — актуальне значення.

Перша група iсторизмiв — iсторизми лексичні. Це слова, які означають предмети, явища рiзних історичних епох, не використані сучасною мовою для номiнацiї нових реалiй. Застарiлими стають частiше слова однозначнi, що характеризуються семантичною одноплановiстю Наприклад: древляни, галера. Моносемантичнi iсторизми — це переважно термiни iсторiї та етнографiї: вiзир; термiни економiчних та юридичних наук: подать, вира; вiйськовi термiни: шолом, кольчуга.

Багатозначних лексичних iсторизмiв, у яких застарiли всi значения, небагато: жупан — одяг, жупан — начальник жупи (жупа — область, округ); вiйт — сільський староста, голова самоврядування в мiстi з нiмецьким правом, голова мiського суду.

Друга група iсторизмiв семантичнi. Для них характерне те, що одне зі значень активного в даний час слова втрачене внаслiдок зникнення вiдображуваної ним реалії. Наприклад, ревізія — у ХVIII ст. i на початку ХIХ ст. — перепис сiльського та мiського населения для нарахування податкiв; у сучаснiй мовi — це обстеження чиєї-небудь дiяльностi для встановлення правильностi i законності дій.

Архаїзми перебувають у актуальнiшiй стилiстичнiй позицiї, нiж iсторизми, тому що на фонi своїх нейтральних синонімів їх незвичайнiсть, експресивнiсть здаються бiльш випуклими, i стилістичний вибiр падає переважно на архаїзми. Архаїзмами називають «застарілі слова, що належать до пасивного словникового запасу мови, позначають наявні реалії й у сучасній мові замінені синонімічними словами активного запасу» [4, с. 39].

Ці слова характеризуються iзольованiстю фонетично-графiчної, морфологiчної, словотвiрної чи лексико-семантичної форми на тлi сучасної мовної системи: внаслiдок чого в їх семантичній структурi вирiзняється сема «архаїчний», що вiдносить їх на периферiю лексичного складу мови, з одного боку, та на периферiю вiдповiдного синонiмiчного гнізда, з другого, надає йому експресивної конотації в мовi та виразної стилістичної функцiї в текстi. Як елементи пасивного словника, архаїзми та історизми виявляються маркованою категорією завдяки своїй часовій відокремленості.

Особлива стрімкість змін у складі українського лексикону спричинена появою величезної кількості нових номінацій, різних за походженням, формально-семантичною будовою, стилістичним потенціалом, комунікативним спрямуванням. Найінтенсивніше освоюються і входять до української літературної мови нові іншомовні слова європейського та інтернаціонального характеру, які поповнюють термінологічні підсистеми, зокрема політологічну, соціально-економічну, науково-технічну, спортивну. Будь-яке слово поступово втрачає статус неологізму в процесі соціалізації, функціонального закріплення в лексико-семантичній системі мови. Неологізм починає засвоюватися мовним колективом і актуальність позначуваного денотата призводить до активного використання слова або словосполучення та позбавляє його ознаки новизни.

Змінність, рухливість мови підтримується периферійними (переважно інноваційними питомими і новозапозиченими, рідше – застарілими відновленими) елементами, що фіксують нові явища, реалії навколишньої дійсності та внутрішнього світу людей, позначають нові поняття. Зрозуміло, що процес перегрупування ядерних і периферійних елементів триває в мові безперервно: нові та відроджені слова поступово стають ядерними, а певна кількість останніх пересувається на периферію лінгвальної системи [5, с. 10 -11].

Отже, еволюція в мові тісно пов'язана з трансформаційними процесами в її лексичній системі, спричиненими як зовнішніми умовами функціонування мови так і внутрішніми механізмами. Динамічні процеси перегрупування лексичних елементів тривають у мові безперервно.

Література:

1. Виноградов В. Избранные труды. Лексикология и лексикография. — М., 1977. — 312 с.

2. Кочерган М. Загальне мовознавство. — Київ : Видавничий дім «Академія», 1999. — 288 с.

3. Маслов Ю. Введение в языкознание. — М., 1975.—338 с.

4. Селіванова О. Сучасна лінгвістика: термінологічна енциклопедія. – Полтава: Довкілля-К, 2006. – 716 с.

5. Стишов О. Українська лексика кінця ХХ століття: (На матеріалі мови засобів масової інформації). – 2-ге вид., переобл. – К.: Пугач, 2005. – 388 с.