Хоронжук К.В.

студентка 4-го курсу

Долгов О.М.,

к.б.н. кафедри біології

Вінницький державний педагогічний університет

імені Михайла Коцюбинського, Україна

Фізичний стан як визначальний фактор функціональних можливостей серцево-судинної системи

Фізичний стан визначається сукупністю взаємопов’язаних ознак: у першу чергу фізичною працездатністю, функціональним станом органів і систем, фізичним розвитком, фізичною підготовленістю.

Визначення показників фізичного стану є важливим для з`ясування функціональних можливостей серцево-судинної системи.

Студенти у яких фізичне навантаження викликає менші фізіологічні затрати, характеризуються високим рівнем функціональних резервів, що дає їм змогу адаптуватися в навчальній діяльності. Після припинення навантаження серцево-судинна система функціонує в перехідному режимі.

Перш за все слід визначити, що адаптаційні можливості - це запас функціональних резервів, які постійно витрачаються на підтримку рівноваги між організмом і середовищем. Запас функціональних резервів - це інформаційні, енергетичні і метаболічні ресурси, витрачання яких супроводжується постійним заповненням.

Таким чином, в даний момент часу, існує деякий позитивний або негативний баланс функціональних ресурсів відносно їх деякого середнього рівня.

Головним в адаптації серцево-судинної системи до навантаження є економізація діяльності і збільшення функціонального резерву як відповідь на навантаження. Важливим фактором, який детермінує витривалість функціонального стану є адекватне надходження кисню у м’язи, яке визначається максимальним серцевим викидом.

Частота пульсу характеризує діяльність серцево-судинної системи. Цей показник у різних осіб коливається залежно від часу доби, фізичних навантажень, емоційних зрушень, температури тіла, прийому їжі.

Чим вища потужність роботи до певної межі, тим краще рівень функціонування кардіореспіраторного апарату (з фізіологічної точки зору, зона її адекватного функціонування обмежується діапазоном від 100-110 до 170-180 уд/хв). При вимірюванні фізичної працездатності встановлюють таку інтенсивність фізичного навантаження, яка «виводить» діяльність серцево-судинної системи і кардіореспіраторного апарату в область оптимального функціонування. Взаємозв’язок частоти серцевих скорочень і потужності фізичного навантаження оптимальний при 170 уд/хв.

Фізичний стан, за визначенням Міжнародного комітету по стандартизації тестів, характеризує особистість людини, стан її здоров’я, статури тіла, конституцію, функціональні можливості організму фізичну працездатність та підготовленість.

Фізична працездатність – це інтегральне виявлення функціональних можливостей людини.

З метою з’ясування фізичного стану було використано субмаксимальний тест для визначення фізичної працездатності PWC₁₇₀.

ВООЗ в 1968 р. для визначення фізичної працездатності людини рекомендовано пробу Physical Working Capaciti (PWC), розроблену в Каролінському університеті в Стокгольмі Шестрандом в 50-х роках XX ст. Ця проба позначається ВООЗ як PWC₁₇₀.

Фізична працездатність у пробі PWC₁₇₀ виражається у величинах такої потужності фізичного навантаження, при якій ЧСС досягає величини 170 уд/хв. Вибір саме цього значення ЧСС заснований на наступних двох положеннях.

Перше положення полягає в тім, що зона адекватного функціонування кардіореспіраторної системи з фізіологічної точки зору обмежується діапазоном зміни ЧСС від 100-110 до 170-180 уд/хв. Отже, за допомогою цієї проби можна встановити ту інтенсивність фізичного навантаження, що «виводить» діяльність серцево-судинної системи, а разом з нею й всієї кардіореспіраторної системи, в область оптимального функціонування.

Друге положення базується на тому, що взаємозв'язок між ЧСС і потужністю виконуваного фізичного навантаження має лінійний характер у більшості здорових людей аж до ЧСС, рівної 170 уд/хв. При більш високій ЧСС лінійний характер залежності між ЧСС і потужністю фізичного навантаження порушується.

Обстеженню були піддані 57 студентів 1-го курсу природничо-географічного факультету, з них дівчат – 33, а юнаків – 24 особи. Вік обстежених від 17 до 21 року.

В процесі дослідження студенти були розділені на групи залежно від статі з наступним підбором різного фізичного навантаження.

Досліджуваним пропонувалось протягом 5 хвилин крокувати на сходинку в темпі, при якому ЧСС досягає 120-130 уд/хв. Після 3 хвилин відпочинку досліджувані знову протягом 5 хвилин виконували навантаження, але в більшому темпі, при якому ЧСС досягає 160-170 уд/хв. Фіксувались маса тіла досліджуваних та ЧСС одразу після кожного навантаження.

Розрахунки проводились у 3 етапи. На першому визначалась величина виконаної роботи. Враховуючи, що величина виконаної за 1 хвилину роботи дорівнює потужності, на другому етапі визначали потужність фізичного навантаження, при якій ЧСС досягає 170 уд/хв. На третьому етапі визначали абсолютний, а потім відносний показники максимального споживання кисню, за яким здійснюється оцінка рівня фізичної працездатності.

Отримані результати показали, що з 24 юнаків 3 (12,5 %) мають посередній, 17 (70,8 %) – нижче посереднього, а 4 (16,7 %) – низький рівень фізичної працездатності.

З 33 дівчат у 25 (75,8 %) мають високий, 6 (18,2 %) – добрий, і лише 2 (6 %) – посередній рівень фізичної працездатності. (Рис. 1. )

0

Рис. 1. Показники фізичного стану студентів: А – юнаки, Б – дівчата.

Середні величини абсолютних і відносних показників максимального споживання кисню у представниць жіночої статі нижчі ніж у чоловіків, однак вони забезпечують вищий рівень аеробної продуктивності організму. Це і зумовлює вищий рівень фізичного здоров’я жінок порівняно із чоловіками. Так середня величина відносного показника максимального споживання кисню у більшості чоловіків знаходиться нижче «безпечного рівня здоров’я», а у жінок значно перевищує цей рівень, який за Апанасенком Г.Л. дорівнює 42 мл∙хв^-1∙кг^-1 у чоловіків і 35 мл∙хв^-1∙кг^-1 у жінок.

Функціональні можливості кардіореспіраторної системи у юнаків низькі порівняно з показниками отриманими у дівчат.