Дьяченко Ю.В., Крупська
Н.Є..
Криворізький
економічний інститут Криворізького національного університету, Україна
ПОРІВНЯННЯ ІНТЕГРАЛЬНИХ МЕТОДИК
ОЦІНКИ КРЕДИТОСПРОМОЖНОСТІ
В будь-якій країні з ринковою економікою кредитні
відносини стають активним фактором підвищення ефективності функціонування
суб’єктів підприємницької діяльності. Завдяки кредитним відносинам немає потреб
обов’язкового накопичення власних коштів і відбувається більш швидке залучення
ресурсів у господарський оборот за рахунок економії часу при закупівлі
сировини, матеріалів тощо. Тому, однією із найважливіших проблем організації
кредитних відносин є оцінку банком в основному, або іншими суб’єктами
економіки, контрагентами, кредитоспроможності підприємств, зокрема їх
фінансового стану.
На сучасному етапі розвитку ринкових відносин при організації кредитних
відносин існує значна кількість методів та підходів до оцінки
кредитоспроможності позичальника.
Більшість методик оцінки кредитоспроможності спираються, головним
чином, на аналіз його діяльності в попередньому періоді і орієнтовані, в
основному, на рішення розрахункових задач. При всьому значенні таких оцінок,
вони не можуть вичерпно характеризувати кредитоспроможність потенційного
позичальника в прогнозі.
Існують різні способи та методи оцінки
кредитоспроможності, кожен із них взаємно доповнює один одного, зокрема:
¾
оцінка на основі системи фінансових коефіцієнтів, які
визначаються по балансових формах;
¾
оцінки позичальника на основі розрахунку фінансових
коефіцієнтів по інсайдерській інформації на підставі аналітичних та синтетичних
регістрів обліку;
¾
оцінки на основі аналізу
грошових потоків;
¾
оцінки на основі аналізу ділового ризику;
¾
прогнозні методи оцінки
кредитоспроможності.
Всі методи і моделі з вітчизняної та зарубіжної практик можна поділити на:
¾
класифікаційні (статистичні) методи
оцінки, до яких належать бально-рейтингові системи оцінки та моделі
прогнозування банкрутства;
¾
моделі комплексного аналізу (на
основі “напівемпіричних” методологій, тобто які базуються на експертних оцінках
аналізу, економічної доцільності надання кредиту): Правило “6С”,
PARSER, CAMPARI, PARTS, МEMO
RISK, Система 4FC та інші[1].
Сучасні підходи до методології оцінки кредитоспроможності позичальників базуються
на комплексному застосуванні кількісних і якісних показників.
Кількісні критерії пов’язані з оцінкою поточного та перспективного
фінансового стану позичальника, а якісні виявляються на основі оцінки
менеджменту підприємства та його ситуації на ринку факторів виробництва і збуту
продукції. У теорії і практиці немає єдності щодо пріоритетності того чи іншого
елемента кредитоспроможності. Переважає думка, що кількісні та якісні чинники
складають єдине ціле при оцінці потенційної здатності позичальника погасити
заборгованість за кредитом.
Якісні чинники досить важко оцінити
і систематизувати: на це слід витратити більше часу і затрат, ніж на оцінку
фінансового стану. Зазначені чинники досліджуються за двома напрямами: якість
менеджменту та ситуація на ринку факторів виробництва і збуту продукції
(товарів)[2].
Класифікаційні
моделі дають можливість диференціювати позичальників за їх відповідними
ознаками, а саме:
¾
залежно від їх категорії, що встановлюється за допомогою
розрахунку фінансових коефіцієнтів та визначення їх рангів на базі рейтингових
моделей;
¾
залежно від ймовірності настання банкрутства на основі
прогнозованих моделей
[1].
Дослідивши всі існуючі методики, ми дійшли висновку, що найефективнішими
методиками оцінки кредитоспроможності є рейтингові (бальні), оскільки вони
враховує більше коло критеріїв оцінки кредитоспроможності.
Перевагою рейтингових (бальних) моделей є простота їх
інтерпретації та зрозумілість, яка проявляється в тому, що на основі розрахунку
фінансових коефіцієнтів та використання вагових показників у загальному
інтегральному показнику швидко визначається клас позичальника.
Література:
1. Єпіфанов О.А., Дехтяр Н.А. Оцінка кредитоспроможності та інвестиційної
привабливості суб’єктів господарювання/навчальний посібник – Суми: УАБС НБУ,2007-
286 с
2. Елементи оцінки кредитоспроможності у взаємозв’язку
(За: Volkart R. Finanzmanagement: Beiträge zu Theorie und Praxis. — Zürich: Versus. Bd 2. — 1998. — S. 91