Економічні науки/9 Економіка промисловості

Шишо Т.Ю

Національний університет харчових технологій

Сучасний стан світового ринку трубної продукції

Індустрія виробництва сталі є двигуном, що забезпечує розвиток світової промисловості, а показники галузі відображають глобальну економічну ситуацію. Загалом можна відстежити тісний взаємозв’язок між світовим виробництвом сталі та ВВП. У середньому на кожні 100 дол. США приросту ВВП необхідно виготовити 2 кг сталі.

Починаючи із 1996 року Китай лідирує у виробництві сталі. В 2012 році частка країни становила 46% (708,8 млн.т) світового обсягу. Друге місце посіла Японія, третє – США. Україна за підсумками 2012 року зменшила виробництво сталі на 2,4 млн.т у порівнянні із 2011 роком та втратила дві позиції у рейтингу найбільших виробників, ставши 10-ю із показником 32,9 млн.т. Із топ-виробників сталі лише Китай та Індія змогли у 2009 році збільшити обсяг виробництва завдяки динамічно зростаючій економіці країн. Оскільки українська індустрія сталі є експортно-орієнтованою, динаміка виробництва корелює із глобальними показниками[3].

Технологічно процес виробництва сталі в Україні відстає від світових стандартів. 26% сталі в Україні виплавляється у мартенівській печі, в той час як у світі даний показник становить близько 1%. У структурі товарної продукції значну частину становлять сталеві злитки, які є сировиною для подальших виробничих переділів сталі. Таким чином, через відсутність технологій подальшої переробки сталі, Україна втрачає суттєву частину доданої вартості продукту.

Споживання сталі характеризує технологічний розвиток економіки. Аналіз динаміки ВВП на душу населення та споживання сталевого прокату таких країн як США та Японії дозволяє виділити три етапи розвитку економік:

1. Споживання сталі стрімко зростало випереджаючи зростання ВВП і досягло максимуму на рівні 700-800 кг/чол. в рік. Такий показник відповідає економічному розвитку з опорою на промисловість.

2. При переході від індустріального до постіндустріального устрою економіки споживання металу знижувалося, проте супроводжувалось подальшим зростанням ВВП.

3. В умовах постіндустріальної економіки споживання прокату стабілізувалося на рівні 400-600 кг/чол. із подальшим поступовим зменшенням при помірному зростанні ВВП.

Сьогодні країни БРІК (Бразилія, Росія, Індія, Китай) є найбільшими економіками, що знаходяться на етапі індустріального росту і саме вони найближчім часом будуть відігравати провідну роль у збереженні рівня споживання сталі у світі.

За підсумками 2011 року найбільшим експортером сталі була Японія –

35,1 млн.т; друге місце посів Китай – 31,6 млн.т; Україна стала третьою

– 24 млн.т.

Україна є найбільш експортно-орієнтованою країною в світі серед виробників сталі. Майже 70% виготовленої сталі продається за кордон. Даний показник Японії, який є другим після України становить лише 30%.

За 2011 рік загальна виручка від експорту української сталі становила 12,5 млрд. дол. США. Найкрупнішими покупцями були Європейський Союз – 2,66 млрд.дол.США (21% виручки); Росія – 1,99 млрд.дол.США; Ліван та Сирія – 1,41 млрд.дол.США; Туреччина – 1,25 млрд.дол.США.

У товарній номенклатурі українського експорту найбільшу питому вагу

займають напівфабрикати з вуглецевої сталi – приблизно 40%; прокат

плоский - 30%; прутки та бруски - 15%; спецiальнi профілі - 5%.

70% виготовленої в Україні сталі експортується за кордон, тому українські металургійні комбінати мають орієнтуватися на світові ціни на сталь. У 2012 році середня ціна експортованої української сталі становила 604 дол. США за одну тону (у 2011 році ціна становила 675 дол.США/т). Найбільшу частку виробленої в Україні сталі становлять напівфабрикати, які є продукцією нижчих рівнів виробничого переділу, в результаті чого українські підприємства втрачають значну частину доданої вартості. Наприклад, вартість тонни гарячеоцинкованої сталі приблизно в 1,6 разів перевищує вартість тонни сталі у формі слябу (рис.1).

Рис.1Ланцюжок доданої вартості на металургійну продукцію

В майбутньому сталь залишатиметься одним з найбільш важливих матеріалів для сучасного суспільства, однак, індустрія виробництва сталі стикатиметься з великою кількістю перешкод, таких як: надлишкові потужності, мінливість сировинних і енергетичних ринків, ризики протекціоністської політики[1].

Ціни на сталь значною мірою залежать від попиту з боку будівельного сектору, який споживає більше 50% продукції індустрії сталі, а також від темпів росту економіки Китаю. Основними компонентами сировини, вартість яких прямо впливає на ціну сталі є залізна руда та кокс. Однак, буває й так, що ціни на сталь падають через падіння попиту, а ціни на сировину зростають. У цьому випадку у металургійних компаній падає рентабельність.

Останнім часом запорукою стабільності на світовому ринку сталі є динамічне зростання економіки Китаю, який не тільки сам багато виробляє, але і активно закуповує метал і залізорудну сировину для свого внутрішнього ринку. У випадках зменшення попиту у металі китайської промисловості, надлишок виробленої в країні металопродукції надходить на світовий ринок за низькими цінами, що змушує інших виробників також зменшити ціну своєї сталі.

На сьогодні, внаслідок надлишку світових сталеплавильних потужностей, значно посилилася конкуренція між металовиробниками. З'явилося багато нових сучасних заводів із низькою собівартістю виробництва і високою якістю продукції.

В умовах загострення конкуренції, українські підприємства гостро відчувають основні проблеми, що накопичилися в галузі:

- суттєве відставання від розвинених країн за темпами модернізації;

- високі витрати енергетичних та матеріальних ресурсів порівняно з передовими закордонними підприємствами;

- недостатньо широкий сортамент металопродукції;

- незадовільні екологічні показники.

Фактори , що будуть уповільнювати зростання попиту на сталь:

- Сповільнення темпів росту економіки Китаю та більша орієнтація на розвиток сфери послуг;

- Зменшення попиту на сталь у країнах із розвиненою економікою;

- Скорочення потреб у сталі на одиницю продукції в ряді галузей промисловості .

Найближчими роками в світі очікується подальше зростання сталеплавильних потужностей, що збільшує ризики найбільших виробників сталі:

- надлишок пропозиції;

- торгові суперечки;

- низькі ціни та низька прибутковість.

Серед головних ризиків для глобальної сталеплавильної галузі експерти називають протекціоністські заходи урядів держав:

- Нетарифні бар'єри на імпорт сталі;

- Обмеження експорту сировини;

- Будівництво власних нових виробничих потужностей[2].

Не дивлячись на велику кількість ризиків сектору, за оцінками OECD у 2025 році попит на сталь збільшиться до 2,3 млрд. т на рік (середньорічне зростання у 2013-2025 складе 3,7%): 64% споживання припадатиме на будівельний сектор, 17% - автомобілебудування, 15% - виробництво технологічних машин та обладнання. 90% очікуваного збільшення споживання сталі в 2012-2025 забезпечать такі галузі:

- Житлові та інфраструктурні проекти у країнах з економікою, що розвивається (68% зростання);

- Технологічне машинобудування (13% зростання);

- Нафтогазопромислові та інші труби (9% зростання)т [66].

Інтенсивне введення сталеплавильних потужностей продовжувалось, незважаючи на кризу у 2008-2009 рр.. В результаті на поточний момент потужності в обсязі близько 475 млн. тонн залишаються незадіяними внаслідок відсутності ринків збуту (рис.2)

Рис.2 Порівняння світових максимальних та фактичних сталеплавильних потужностей, млн.тон

Література:

1. Єлісєєва О. К. Моделювання зовнішньоекономічної діяльності металургійної галузі України /О. К. Єлісєєва // Економічний форум.–2012.–№ 1.

2. Макогон Ю. В. Криза у світовій економіці : стратегічні пріоритети металургії України / Ю. В. Макогон, М. Г. Шпундра // Стратегічні пріоритети. – 2011. – № 1(19).

3. MyMetal.ru – [Електронний ресурс] – 2011 – Режим доступу:

http://mymetal.ru/?articles/read/80/print - назва з екрану