Історія України
Коротяєв
С.І. (м. Черкаси)
До визначення феномену
інтелігенції
У сучасних соціально-політичних
дослідженнях ще сильні позиції механістичного підходу до феномену інтелігенції.
При обґрунтуванні, як правило, використовуються традиційні соціологічні методи,
розроблені ще на початку епохи модерну. Тривають спроби сформулювати
«об'єктивно» наукові визначення. Проте «екстенсивний» шлях все більш заводить
дослідників у глухий кут. Сьогодні можна нарахувати більше трьох сотень
визначень інтелігенції. Зробимо спробу узагальнити їх по ряду ознак.
До першої групи можна віднести
визначення, де дається уявлення про інтелігенцію як особливу соціальну групу,
головне заняття якої полягає в продуктивній розумовій діяльності. Можна
відзначити, що такий підхід виходить з дослідницьких практик радянського
періоду і несе на собі відбиток теорії класової боротьби, в якій інтелігенція
розглядається як прошарок між класами, а інтелектуальна праця оцінюється як вторинна
порівняно з фізичною, продуктивною працею. Так, М.М. Руткевич визначав
інтелігенцію як соціальну групу, яка поєднана внутрішньою єдністю та об'єднують
осіб розумової праці, які базують свою працю на суспільній власності на засоби виробництва.
Друга група пов'язана з протиставленням
інтелігенції та влади, твердженнями про її природну опозиційність політичній
владі та потенційній революціонності.
Третя група визначень позиціонує
інтелігенцію як еталон моральності, будівничу і берегиню вищих духовних
цінностей. Інтелігентність тут визначається як головна якість особистості,
пов'язана з особливим ладом внутрішнього життя людини, повної невтомної духовної
жаги, прагнення до невпинного духовно-морального зростання, а також активного і
відповідального ставленням до життя, людей і самої себе.
Окреслені вище узагальнення
визначень інтелігенція не вичерпують всієї повноти спроб дати «об'єктивно»
наукові визначення, але вони достатні, щоб зробити висновок про те, що погляд
на інтелігенцію як на соціальну групу сковує дослідників, вони не в силах однозначно
дати визначення, яке могло б задовільно окреслити її межі.
Література:
1. Бессонов
Б.Н. Интеллигенция и власть // Интеллигенция и власть. - М., 1992.
2. Карапетян Р.О.
Интеллигенция в социальной структуре общества. - М., 1974.
3. Лейкина-Свирская
В.Р. Интеллигенция в России во второй половине XIX века. - М., 1971.
4. Лейкина-Свирская В.Р. Русская интеллигенция в
1900-1917 годах. - М., 1981.
5. Наумова Т.Н.
Интеллигенция и пути развития российского общества // Социс. - 1995. - №3.
6. Олейник
О.Ю. Советская интеллигенция в 30-е годы (теоретико-методологический и историографический
аспекты). - Иваново, 1997.