Рябокінь С.І.

Красноградський коледж Комунального закладу „Харківська гуманітарно-педагогічна академія” Харківської обласної ради

СУТНІСТЬ ТА ЗНАЧЕННЯ МОНІТОРИНГУ У ПІДВИЩЕННІ ЯКОСТІ ВИХОВНОГО ПРОЦЕСУ В ПЕДАГОГІЧНОМУ ВНЗ

Серед механізмів, які сприяють забезпеченню якісного рівня освіти, визначається моніторинг. Він розглядається як один з найефективніших засобів отримання інформації про функціонування освітньої системи в усій її багатогранності.

Поняття моніторингу стало використовуватися у педагогічній науці порівняно недавно і часто визначається як процес неперервного науково-обґрунтованого діагностично-прогностичного слідкування за станом і розвитком педагогічного процесу з метою оптимального вибору освітніх завдань.

За сутністю моніторинг – це інформаційна система (збір, обробка, збереження та використання інформації про стан керованого об'єкта), яка постійно поповнюється і вказує на безперервність спостереження. За процесом моніторинг – це циклічний процес оцінювання порівняння, зіставляння існуючого стану об'єкта із запланованим та прийняття на цій основі управлінського рішення щодо поточного корегування. За технологією моніторинг – це технологія замірювання існуючого стану об'єкта.

Організація системи моніторингу підпорядковується таким принципам, як об'єктивність замірів, порівняння, прогностичність отриманих даних. У зв'язку з цим важливим етапом при його проведенні є процес оцінювання реального стану об'єкта та порівняння його з бажаним.

Аналіз наукових праць свідчить, що дослідники, які займались організацією педагогічного моніторингу, прагнуть дотримуватись певних педагогічних вимог. Встановлено, що моніторинг якості виховного процесу повинен відповідати: індивідуальному характеру процесу, який вимагає здійснення роботи кожного студента; систематичності, регулярності проведення на всіх етапах виховного процесу; різноманітності форм і методів моніторингу, які забезпечують виконання функцій моніторингу, підвищення інтересу у студентів щодо його проведення; всебічності; об’єктивності, яка виключає суб’єктивність, помилкові судження і висновки викладача, які базуються на недостатньому вивченні студентів або упередженості до деяких із них; диференційованому підходу, який враховує індивідуальні якості студентів.

Враховуючи, що сьогодні у педагогічній теорії та практиці домінує функціонально-цільовий підхід щодо діагностики якості розвитку виховних систем і акцент робиться у першу чергу на оцінку навчальних, розвивальних і виховних функцій, і пошуки резервних можливостей підвищення якості вищої освіти й інноваційні процеси, що тут розвиваються, вимагають принципово нового системного підходу до діагностики розвитку і саморозвитку навчально-виховних систем, можна визначити, що педагогічний моніторинг якості виховання – це системна діагностика якісних і кількісних характеристик ефективності функціонування і тенденцій саморозвитку виховної системи, враховуючи її мету, зміст, форми, методи, умови і результати виховання, розвитку і саморозвитку студентів.

Необхідно зазначити, що одним із завдань моніторингу є попередження про те чи інше неблагополуччя, небезпеку для ефективного функціонування об’єкта. Причому не просто констатація факту появи змін, що представляють небезпеку, а саме попередження про неї перш ніж ситуація може стати необоротною. Тим самим створюється можливість запобігти або мінімізувати можливий деструктивний розвиток подій.

Завдяки виконанню мети й завдань, моніторинг якості виховного процесу є універсальним за своїми дослідницькими і практичними можливостями, механізмом впливу й корекції діяльності суб’єктів.

Головною кінцевою метою системної діагностики або моніторингу якості виховання є прогнозування й управління якістю виховного процесу. Якщо розкрити мету, поділити її на більш конкретні, локальні складові, то можна сказати, що ними є: вивчення й оцінка мети та змісту виховання студентів; виявлення сильних та слабких сторін виховного процесу; розуміння того, як функціонує виховний процес чи вся виховна система вищого навчального закладу в цілому у взаємодії з іншими його системами та структурами; порівняння досліджуваної системи виховання з іншими аналогічними системами і моделями; оцінка ефективності традиційних та інноваційних форм і методів виховання й вироблення рекомендацій по розвитку чи модернізації виховного процесу; оцінка сучасних педагогічних технологій виховної роботи; розробка та ефективні зміни виховних стандартів; створення діагностичної (психологічної, валеологічної, соціологічної, педагогічної) служби отримання наукової, об’єктивної інформації про якість розвитку і саморозвитку виховного процесу.

Спираючись на методологію педагогічного дослідження, слід зауважити, що сама „сутність предмета“, який вивчається, вимагає безперервного спостереження і використання спеціальних методів вивчення особливостей студентів у процесі їх розвитку. У педагогічному моніторингу можуть брати участь викладач-предметник, керівник групи, практичний психолог, науковець-дослідник тощо.

Орієнтація вищих навчальних закладів на досягнення якісно нових освітніх результатів призводить до необхідності переходу від традиційного способу внутрішнього контролю до управління якістю виховного процесу.

Отже, основою управління якістю виховного процесу стає моніторинг, спрямований на отримання оперативної та достовірної інформації про якість результатів виховного процесу. Моніторинг дозволяє зібрати, зберегти, обробити, поширити інформацію про діяльність виховної системи, визначити її стан і спрогнозувати розвиток. Подальшої розробки потребують технологія й інструментарій внутрішньовузівського моніторингу якості виховного процесу з урахуванням критеріїв і показників, що дозволяють залучити до управління якістю всіх суб’єктів освітнього процесу й визначити місце й роль кожного з них у цій взаємодії.