Мальцева О.В., к.філос н., доцент

ВДНЗ «Приазовський державний технічний університет»

СМІХ ЯК СОЦІАЛЬНИЙ РЕГУЛЯТОР МОДНИХ ТЕНДЕНЦІЙ

Мода як соціальний феномен та невід’ємний атрибут повсякденного життя викликає досить протирічливі оцінки. На думку ряду вчених, вона належить до досить простих явищ із сфери суспільних настроїв. Підпадаючи під хвилю цих настроїв, люди, що сприятливі до «зчитування» певних тенденцій, утворюють нестійку соціальну спільність носіїв «модного». Інші дослідники вважають, що мода є значно впливовішим чинником соціального буття, оскільки сама отримує спонукальні сили й мотиви від широкого спектру соціальних реалій, нагальних потреб й умов конкретно-історичного періоду часу. Мода охоплює різноманітні сфери життя: від моди на дизайнерські рішення форм інтер’єру, одягу, харчових звичок до стилю поведінки, манер, характеру спілкування, мовленевих звичок, способу проведення дозвілля тощо. Отже проникнення в глибокі джерела моди робить останню явищем доволі складним і багаторівневим.

Саме тому мода вже давно потрапила в поле зору соціальних дослідників. Проте досі немає послідовних досліджень взаємозв’язку моди та сміху як важливих чинників суспільних настроїв та суспільної поведінки, котрі взаємно впливають одне на одне: як на характер функціонування моди, так і на стан сміхових проявів у соціумі. Хоча, на сьогодні вже закладені перші підстави задля руху в цьому напрямку. Так, роботи К. Леві-Строса, Б. Маліновського, П. Радіна, Е.Б. Тайлора, В. Тернера та ін. розкривають дієвість публічного осміяння як форми соціальної санкції в ритуалах ще з архаїчних часів. Спираючись на ці дані, Е. Дюркгейм довів, що, оскільки мода представляє собою специфічну форму нормування людської поведінки в суспільстві, сміх виконує по відношенню до носіїв «модного» санкціонуючу функцію, тим самим регулюючи актуальний для певної історичної доби порядок.

Дійсно, сміх – це неконтрольована емоційна реакція, яка є абсолютно стихійним проявом почуттів щодо зіткнення з протиріччями різноманітних явищ соціальної реальності, світу повсякденності, міжособистісної комунікації. Мода (від лат. modus – норма, правило, міра) – форма стандартизованої масової поведінки людей, що також виникає стихійно в результаті пануючих у суспільстві настроїв, смаків, захоплень, котра специфічно вчиняє вплив на цілу низку соціальних факторів. Однак мода та сміх не тільки регулюють певні соціальні процеси як самостійні соціальні чинники, але й вони тісно пов’язані між собою. Нормативний соціальний вплив моди діє в нашому повсякденному житті на різних рівнях: мода на одяг, на фігуру, на певні модні примхи, дивацтва тощо. Незважаючи на поширене уявлення про моду як швидкоплинний феномен, модні тенденції на певний відтинок часу все ж таки конституціюються в суспільстві як нормовані та сміх, що підтримує будь-яку соціальну норму в стабільних соціальних умовах, у тому числі «модну», в своїй домінуючій функції сакралізує та інституціалізує їх. І, навпаки, у своїй латентній функції сміх над завзятими модниками та модними явищами розхитує модні стандарти, викриваючи їх крайнощі та недоліки, не даючи їм «застарівати»й шукаючи нові.

Люди завжди проявляють прихильність до моди як до нормативного соціального впливу. Так реалізується їхнє небажання бути відстороненими, відкинутими соціумом. Соціальне оточення, своєю чергою, завдяки моді має певні очікування стосовно того, як повинні поводитися його члени. Саме тому більшість громадян у тій чи іншій мірі підкоряються правилам моди. І підкоряються переважно тому, що не хочуть, аби їх сприймали як дивних, непоступливих або ненормальних. Сміх відіграє неабияку регулятивну роль. Є чимало прикладів, коли людей, які відхиляються від норм поведінки, особливостей одягатися «як слід», манери говорити, висміює, відкидає більшість. Сміх в тут виконує функцію конституціонування та регулювання модних тенденцій і люди їх додержуються, оскільки, враховуючи основну людську потребу в соціальних контактах, вони часто слідують моді тільки для того, щоб бути прийнятим суспільством. Сміх сприяє соціалізації індивідів, оскільки він слугує «соціальним дороговказом», який чітко позначає яким шляхом у моді слід йти. Тому люди роблять часто те, що й інші, одягаються й говорять як інші для того, щоб не привернути до себе зайвої уваги й таким чином не стати об’єктом насміхань, уникнути неприємностей. Однак існують і ті, хто кидає виклик суспільству, «розширюючи межі дозволеного».

Мода при усій її, здавалося б, здатності уніфікувати поведінку, смаки, зовнішній вигляд людей насправді виконує не тільки функцію об’єднання людей, але й функцію диференціації, виокремлення в соціальні групи за соціальним статусом, віком, гендерними ознаками, місцем проживання, етнічними особливостями тощо. Саме символи, знаки, навіть ціла семіотична система моди облегшує пошук у суспільстві собі подібних. Мода, таким чином, виступає як структуруючий суспільство чинник, тому в стабільних суспільствах сміх змушує людей додержуватися цієї структури, не «випадати» із заданих модою зразків поводження та самоідентифікуватися з ними.

Отже, сміх у суспільстві з усталеним станом розвитку виконує функцію накладання санкцій на «відступників» від моди та змушує їх вписуватися у загальновизнану норму. У такому суспільстві неодмінно викликають сміх ті, хто відстає від моди, та ті, хто сліпо наслідують найсучасніші модні зразки (так звані «жертви моди»). Як правило, смішними здаються діти, які копіюють одяг та поведінку дорослих. Не менш висміюються люди зрілого віку, котрі намагаються «зупинити час» за допомогою наслідування молодіжної моди, використання фасонів одягу для молодих, молодіжного сленгу, відвідування місць молодіжного дозвілля тощо. Сміху піддаються зразки поведінки, у яких проглядається бажання завдяки модним аксесуарам підвищити свій соціальний статус або коли порушуються якісь гендерні стандарти моди.

Сміх як стимулює людей до сприйняття модних тенденцій, що сприяє їхній соціалізації (іноді навіть маніпулюванню масовою свідомістю, просуванню товарів широкого вжитку на ринках збуту тощо), так і націлює на пошуки якоїсь «золотої середини», яка охороняє людей від певної автоматизації у наслідуванні модних настанов. Сміх змушує членів спільноти, з одного боку, не ігнорувати тренди, слідкувати за зміною моди як «короткочасної суспільної норми», а з іншого, – чітко дотримуватися тих соціально-структурних схем, які вона закладає для збереження соціальної ієрархії. Тобто в даному разі сміх регулює не просто моду, а соціальну норму як таку, він стоїть на сторожі загального суспільного порядку. У зв’язку з цим слушною є думка Е. Дюркгейма, який про сміх як регулятор соціальної норми писав: «…будь-яка соціальна група залежить від системи усталених соціальних почуттів кожного члена групи. Якщо цим почуттям нанесена шкода, можна говорити про стан «соціальної дисфорії», на який суспільство реагує за допомогою певних дій, щоб відновити status quo або стан «соціальної ейфорії». Значить, сміх слугує не стільки виправленню єретиків від моди, скільки зберіганню цілісності суспільних зв’язків та загального порядку.