Философия/ 2. Социальная философия

Ас. Ланчевська А.А.

Дніпропетровський Національний Університет імені Олеся Гончара

Гендерна політика як один зі способів розв’язання гендерних конфліктів

Політична стабільність держави залежить від багатьох чинників і може досягатися за допомогою трьох шляхів – політичного, економічного та ідеологічного. Ефективна гендерна політика спричиняє стабілізуючий вплив на політичну систему держави інтегровано – через усі ці три шляхи. Загалом гендерна політика може забезпечувати існування наступних чинників, що стабілізують політичну систему держави:

а). економічна сфера: здійснення зростаючих очікувань людей щодо економічного розквіту; збільшення частки “середнього класу”; задовільний соціальних захист “слабких” верств громадян;

б). політична сфера: можливість побудови істинної представницької демократії; функціонування демократичної правової держави; подолання загрози загальному демократичному настрою громадян і поширення демократичних цінностей; легалізація конфлікту, своєчасна інституціоналізація соціально-економічних змін; досягнення певного рівня політичної активності громадян; наявність “ситуативної” і “системної” підтримки; забезпечення соціально достатнього і справедливого характеру програмам, які реалізуються;

в). ідеологічна сфера: гендерна ідеологія, яка пом’якшує / усуває гендерний конфлікт у суспільстві і знімає будь-які упередження щодо статі у нових поколінь.

Ефективна гендерна політика має бути одним з тих механізмів, які гарантують стабільність політичної системи держави. За допомогою цього механізму розв’язуються соціальні протиріччя і конфлікти, координуються зусилля різних суспільних груп, організацій і рухів, гармонізуються суспільні відносини, досягається консенсус відносно основних цінностей, цілей і напрямів суспільного розвитку.

До проблем гендерної політики можна віднести наступні:

1. У вітчизняній науці практично відсутній комплексний, системний підхід до гендерних досліджень і гендерної політики. Вона ототожнюється лише з заходами щодо встановлення рівноправності жінок із чоловіками. Необхідно вплести в канву гендерної політики заходи щодо подолання дискримінації інших, нежіночих гендерних ідентичностей, які репрезентовані сексуальними меншинами. Суб’єктами гендерної політики визначаються жінки, чоловіки, як представники традиційних гендерних ідентичностей, та сексуальні меншини, як представники нетрадиційних гендерних ідентичностей. Загальна мета гендерної політики – перешкода маргіналізації певних соціальних кіл за гендерною ознакою, якими є жінки і соціальні меншини. Ця мета деталізується в двох завданнях: а) встановлення біархату як суспільного устрою, при якому жінки і чоловіки мають рівне становище в суспільстві; б) встановлення рівноправних відносин між суб’єктами традиційних і нетрадиційних гендерних ідентичностей, подолання дискримінації останніх.

2. З другої половини ХХ ст. в гендерній політиці з’явився новий суб’єкт, пов’язаний з так званим феноменом неосексуальності (гомосексуальність, транссексуальність) у сучасній культурі. Він був репрезентований сексуальними меншинами. Під поняттям „сексуальні меншини” ми розуміємо людей з поведінкою, що відхиляється від пануючих статевих та статево-рольових (гендерних) норм даного суспільства, але не спричиняє негативного впливу на оточуючих, а саме – гомосексуалів обох статей, бісексуалів, трансвеститів, інтерсексуалів (транссексуалів і гермафродитів).

Змінення юридичного статусу сексуальних меншин (декриміналізація гомосексуальності) тісно пов’язано з подоланням ворожнечі до них в суспільній свідомості, яка все ще лишається гострою проблемою. Сексуальні меншини, як і жінки, наражаються на дискримінацію, проте, на відміну від жіночих, проблеми сексуальних меншин лишаються негласними, що ще більше затримує у часі їх вирішення.

В історії світу існує декілька типів державної політики щодо жінок. Кожен з них спирається на відповідну гендерну модель суспільства: патріархальний, патерналістський, ліберальний типи державної політики щодо жінок. На нашу думку, державна політика щодо жінок в Україні є змішаною між патерналістським та ліберальним типами політики щодо жінок. Альтернативою цим типам політики може бути егалітарна державна політика, яка стосується вже обох статей. В її основі лежить концепція паритетної демократії, яка базується на принципах гендерної рівності усіх суб’єктів гендерної політики, усіх можливих гендерних ідентичностей.

ЛІТЕРАТУРА:

1. Білько Т. Необхідність здійснення державної молодіжної політики в напрямі впровадження принципів гендерної рівності // Зб.наук.праць УАДУ. – 2001. – Вип.. 2. – С. 178 – 188.

2. Василенко М.Д., Василенко С.Д. Гендерна демократія в українському суспільстві в контексті європейського вибору // Проблеми освіти: Наук.-метод. зб. / Кол.авт. – К.: Наук.-метод.центр вищої освіти, 2003. – Вип.. 30. – С. 3 – 11.

3. Катан О. І. Паритетна демократія, гендерна політика: проблеми та перспективи розвитку // Грані. – 1999. – листопад – грудень – С. 116 – 119.

4. Менжулін В. Гендер з плюралістичної точки зору // Філософсько-антропологічні студії’2001. - Спецвипуск. – 2001. – С. 59 – 67.

5. Свистюк О.В. Законотворча діяльність держави щодо забезпечення гендерної рівності: Україна і світ // Там само. – С. 239 – 250.

6. Чухим Н. Гендер як аналітична категорія // Там само. – С. 7 – 24.