Екологія / 2. Екологічні та метеорологічні проблеми великих міст і промислових зон.

Овійчук А.О.

Придніпровська державна академія будівництва та архітектури, Україна

Екологічний стан поверхневих вод України

 Завдяки наявності у воді домішок у різних агрегатних станах, поверхневі води вважаються багатокомпонентними системами. Склад води у водних джерелах формується під впливом фізико-географічних умов і антропогенної діяльності, тому склад води вважається непостійним. Майже всі природні явища впливають на хімічний склад води в водоймах, внаслідок чого там відбуваються різні хімічні і біологічні процеси: окислення - відновлення, гідроліз, осадження, деструкція та інші, які в кінцевому підсумку і визначають склад води та її властивості в певному місці. Будь-яка побічна речовина, яка потрапила у водоймище, призводить до порушення рівноваги зазначених вище процесів, а отже, і до зміни складу води. Тому вода навіть з однієї річки за якісною характеристикою і кількісним складом може розрізнятися в верхній і нижній течії.

Нині якість води оцінюють не за екологічними показниками, а за наявністю у ній мінеральних і органічних речовин. Забруднення водойм поділяють на біологічні та антропогенні.

Біологічне забруднення відбувається внаслідок природних процесів росту біомаси гідробіонтів, переважно гідрофітів, з подальшим їх відмиранням і розкладанням, а також органічних речовин, що утворюються на суходолі (лесах, полях і луках). Антропогенне забруднення водойм за звичаєм пов'язане з господарською діяльністю людини[1].

На формування хімічного складу природних вод значною мірою впливають атмосферні опади, в яких міститься велика кількість різних речовин. Взагалі на територію України щороку випадає 7,3 млн. т. розчинених мінеральних речовин.

У південних регіонах країни, де водна ерозія ґрунтів незначна, середня мутність води не перевищує 20 - 50 мг/л. У лісостеповій зоні, де верхній шар ґрунту складається з лісових порід, відбуваються досить значні ерозійні процеси. Тому мутність води в річках цієї зони зростає до 100 мг / л і більше. У степових районах внаслідок відсутності дерну на ґрунті інтенсивних дощів середня мутність води в річках збільшується до 100 - 200 мг/л.

У північних районах України на формування хімічного складу природних вод значно впливають болота, оскільки з останніх до водойм надходить велика кількість органічних речовин, зокрема гумусових (гумінові та фульвокислоти). Ці домішки провокують забарвлення води, її інтенсивність і спектральна характеристика залежать від концентрації і складу гумусу.

Мінералізація природних вод України невелика, особливо на півдні Полісся, де вона становить 35 - 250 мг/л. У зоні неглибокого розміщення карбонатних порід вона збільшується до 350 - 400 мг/л. В межах лісостепової зони мінералізація річкових вод досягає 600 -1000 мг/л.

У степових районах складу річкових вод пов'язаний з накопиченням в ґрунті легкорозчинних солей, зокрема сульфатів і хлоридів магнію і натрію. Загальна мінералізація цих вод досягає 2000 мг/л і більше. Хімічний склад річкових вод степової зони порівняно з природними умовами дуже змінився, навіть на рівні класів або груп[2].

Характерною ознакою поверхневих вод України є інтенсивне цвітіння внаслідок масового розвитку фітопланктону. У літній період з'являється велика кількість переважно зелених, синьозелених і діатомових водоростей (300-400 млн. клітин/л). Цьому сприяють повільний плин, збільшення площ мілини, яка добре прогрівається сонцем, прозорість води і накопичення в ній біогенних і органічних речовин, як за рахунок їх утворення під час розкладання рослин, так і за рахунок надходження із затопленого ґрунту, який інтенсифікує розвиток фітопланктону. Фітопланктон, з одного боку, сприяє біологічному самоочищенню поверхневих вод завдяки кисню, який утворюється в процесі фотосинтезу, і поглинає біогенні елементи, які надходять у водойми безпосередньо або утворюються внаслідок розкладання органічних речовин. З іншого боку, нові органічні речовини або продукти їх деструкції і трансформації, які утворюються внаслідок життєдіяльності водоростей, є джерелом вторинного забруднення води. В результаті цього вода набуває неприємні запахи і присмаки, підвищуються її кольоровість і каламутність, збільшується вміст органічних і неорганічних речовин. Під час бродіння відмерлих клітин водоростей різко зменшується вміст кисню у воді, яка призводить до забруднення води токсикантами і до мору риби.

Антропогенне забруднення природних водойм відбувається в результаті господарської діяльності - використання земельних, водних, лісових, мінеральних та інших природних ресурсів у водних басейнах; діяльності промислових, сільськогосподарських, комунальних та інших підприємств і т.п. Основними забруднювачами, які скидають недостатньо або зовсім неочищені стічні води, є промисловість, комунальне і сільське господарство. Найбільша частка забруднень в промисловості припадає на енергетику (~ 42%), чорну металургію (~ 9%), хімічну та нафтохімічну області (~ 3%).

Самими забрудненими водними джерелами є такі річки: Сіверський Донець (притока Дону) в районі міст Лисичанськ та Рубіжне, Південний Буг в районі міст Вінниця та Первомайськ, Інгулець в районі міст Кривий Ріг, Миколаїв і Херсон, Західний Буг і Дністер.

Забруднення природних вод басейну Дніпра насамперед пов'язано з незадовільним станом систем каналізації в містах. Централізованими системами каналізації забезпечено 94% міст, 50 - селищ міського типу та близько 3% сільських населених пунктів. До великих забруднювачів води дніпровського басейну належать змиви з сільськогосподарських угідь, стічні води ферм і тваринницьких комплексів, територій міст і т.п. Взагалі з території басейну Дніпра щороку виноситься азоту - 19,1 тис. т, фосфору - 0,69, пестицидів - 0,118 тис. т. Багато забруднень у водний басейн надходить зі змивними водами з густонаселених територій. У середньому з них надходить близько 725 млн. м³ / рік стічних вод, які містять майже 1,13 млн. т завислих речовин, 45 органічних сполук, 11 нафтопродуктів, 5 азоту, 1 тис. т фосфору та інших полютантів[3].

Системний аналіз сучасного екологічного стану басейнів річок України та організації управління охороною і використанням водних ресурсів дав можливість окреслити коло найбільш актуальних проблем, які потребують вирішення, а саме:

• надмірне антропогенне навантаження на водні об'єкти внаслідок екстенсивного способу ведення водного господарства призвело до виснаження водного ресурсного потенціалу;

• стала тенденція до значного забруднення водних об'єктів внаслідок неупорядкованого відведення стічних вод від населених пунктів, господарських об'єктів і сільськогосподарських угідь;

• недосконалість економічного механізму водокористування і реалізації водоохоронних заходів;

Довгостроковими цілями політики раціонального використання та відтворення водних ресурсів і екосистем є:

- Зменшення антропогенного навантаження на водні об'єкти;

- Забезпечення екологічно стійкого функціонування водного об'єкта як елементу природного середовища із збереженням властивості водних екосистем відновлювати якості води;

- Створення ефективної структури управління і механізмів економічного регулювання охорони та використання водних ресурсів.

Література:

1. Андерсон Д.М. Екологія та наука про навколишнє середовище. Л.: Хімія, 1985. 164

2. Кріксунов Е.А., Пасічник В.В., Сидорин А.П., Екологія, М., Видавничий дім "Дрофа", 1995;

3. Левковський С. С. Водні ресурси України. - К.: Вища школа, 1979