Економічні науки / 10. Економіка підприємства

К.е.н., доц. Новицька С.С., студ. Коба Ю.В.

Одеська національна академія зв’язку ім. О.С. Попова, Україна

Теоретичні засади визначення стратегії розвитку підприємства

Узагальнюючи і аналізуючи матеріали наукових досліджень як зарубіжних так і вітчизняних вчених можна запропонувати таке бачення поняття «стратегія» [1,2,3].

По-перше, існує два протилежних погляди на розуміння стратегії. Перше розуміння стратегії базується на наступному процесі. Досить чітко визначається бажаний кінцевий результат, який має бути досягнуто через тривалий проміжок часу. Далі складається генеральний план дій, який визначає пріоритети стратегічних задач, ресурси і послідовність етапів по досягненню стратегічних цілей. При такому розумінні стратегія – це детальний все сторонній комплексний план, призначенням якого є забезпечення здійснення місії організації і досягнення її довгострокових цілей. Такий підхід передбачає, що всі процеси детерміновані і піддаються повному контролю і управлінню. Таке твердження невірне, так як для ринкової економіки характерно постійне збільшення швидкості процесів зміни середовища. Друге розуміння стратегії базується на тому, що стратегія – це не функція часу, а в першу чергу функція направлення, тобто стратегія визначає направлення в сторону кінцевого результату, залишаючи свободу вибору з врахуванням ситуації. Таким чином, стратегія призвана забезпечити необхідний економічний ріст і бажаний рівень розвитку підприємству на довгостроковий період. Отже, стратегія – генеральне направлення, яке в довгостроковій перспективі повинно привести підприємство до цілі. Але таке розуміння стратегії справедливе тільки при розгляданні верхнього рівня управління. Для більш низького рівня в ієрархії стратегія верхнього рівня перетворюється в ціль, хоча для більш високого рівня вона була засобом.

По-друге, у стратегії є декілька характерних особливостей:

1. Процес розробки стратегії не завершається будь-якою терміновою дією. Звичайно він закінчується встановленням загальних направлень, які забезпечують ріст і закріплення позицій підприємства.

2. В умовах складного економічного, а також соціального і політичного середовища, неочікуваних змін внутрішнього та зовнішнього середовища підприємства стратегія повинна бути розроблена на основі теоретичних досліджень і значного об’єму фактичних даних.

3. Вибрана стратегія підприємства не може і не повинна бути незмінною.

4. Сформульована стратегія повинна бути використана для розробки стратегічних проектів.

5. В ході формування стратегії неможливо передбачити всі можливості, які відкриються при складанні проекту конкретних заходів. Тому приходиться використовувати узагальнену, неповну і неточну інформацію про різні альтернативи.

6. Стратегія і орієнтири взаємозамінні. Деякі параметри ефективності (наприклад, доля ринку) в один момент будуть служити підприємству орієнтирами, а в другий – стануть його стратегією.

7. Для відбору проектів застосовуються як стратегії, так і орієнтири. Орієнтир представляє собою ціль, яку намагається досягти підприємство, а стратегія – засіб для досягнення цілі. Стратегія , виправдана при одному наборі орієнтирів, не буде такою, якщо орієнтири підприємства зміняться.

8. Необхідність в прийнятій стратегії відпадає, як тільки підприємство вийде на бажаний рівень розвитку.

По-третє, по формі стратегії – це різноманітність управлінських документів, яка може бути представлена в вигляді графіків, таблиць, описань По змісту стратегія – інструмент для досягнення цілей організації. Вона дає більш або менш конкретне представлення про те, якою має бути організація в майбутньому: в якому середовищі їй необхідно буде працювати, яку позицію займати на ринку, які необхідно мати конкурентні переваги, які зміни в організації необхідно здійснити. Головною задачею розробки стратегії є досягнення конкурентних переваг і рентабельності підприємства.

По-четверте, в зарубіжних публікаціях присутні різні точки зору на віднесення стратегії до політики підприємства. Політика підприємства визначає економічну, соціальну і управлінську «філософію» підприємства: економічні критерії прибутковості, стиль поведінки всередині організації, імідж підприємства. Політика підприємства частіше всього не виражається явно, а існує в вигляді деяких стандартів поведінки. Стратегія підприємства розглядається переважно як складова політики фірми. В зарубіжних публікаціях, навпаки, стратегія підприємства виступає як база загальнофірмового управління, а політика знаходиться в підкореному положенні. Стратегія підприємства – самостійна функція фірмового управління. Між політикою і стратегією підприємства існує певний взаємозв’язок. Результат взаємозв’язку – стратегічно визначена політика підприємства. Основною відмінністю стратегії від політики є забезпеченість ресурсами. Стратегія обов’язкова для виконання, в той час як політика носить рекомендований характер. Крім того, на відміну від політики, стратегія в значно меншій мірі зв’язана з людьми повинна бути визначена більш конкретно, ніж політика.

Література:

1. Маркова В.Д., Стратегический менеджмент: Курс лекций. / В.Д. Маркова, С.А. Кузнецова // Москва: ИНФРА, Сибирское соглашение, 1999. – 288 с.

2. Доленко Л.Х. Теорія стратегії підприємства: Курс лекцій / Л.Х. Доленко // Одеса: ОДУ ім. І.І.Мечникова, інститут математики, економіки та механіки. –1999. – 167 с.

3. Бельтюков Е.А. Выбор стратегии развития предприятия: Учебное пособие / Е.А. Бельтюков, Л.А. Некрасова // Одесса: Одесский национальный политехнический университет. – 2002. – 280 с.