Історія/1.Вітчизняна історія

к.і.н. Лисенко А.І.

Черкаський державний технологічний університет, Україна

Аналіз становища жінок в Україні у 80-х рр. ХХ ст.

через призму діяльності жіночих рад

Роль жіночого фактора в житті нашого суспільства поступово зростає, що зумовлює необхідність ґрунтовних досліджень різноманітних аспектів вітчизняної історії, і, зокрема, питань, пов’язаних зі становищем жінки в різні її періоди, тому в умовах існування самостійної незалежної держави дослідження історії України ХХ століття буде неповним без нового висвітлення становища жінок у 80-х роках ХХ століття та тієї ролі, яку відігравала в суспільно-політичному житті діяльність жіночих рад.

Відповідно до постанови ХХVІІ з’їзду Компартії СРСР, на якому делегати від жіноцтва становили 27%, було офіційно проголошено про відродження жіночих рад. Питання діяльності жіночих рад було не новим в історії радянського суспільства. Його коріння сягає у роки проголошення більшовицької влади. Ініціатива відродження жіночих рад йшла від Генерального Секретаря ЦК КПРС М.С. Горбачова, який висловив побажання відродити жіночі ради для створення найбільш оптимальних умов праці жінок, успішного поєднання праці і материнства, повного, змістовного відпочинку. ХІХ Всесоюзна Конференція КПРС оцінила „жіноче питання” як питання „державного значення”. Республіканська рада жінок стала координатором діяльності жінок на Україні. Їй надавалася законодавча ініціатива, яка здійснювалася через Комісію Верховної Ради УРСР з питань праці і побуту жінок, охорони материнства і дитинства. Але рішення Ради мали суто рекомендаційний характер, що давало можливість міністерствам і відомствам залишати поза увагою подані пропозиції, що досить применшувало можливості Республіканської Ради жінок. Жіночі ради мали право: координувати діяльність суспільних груп і комісій, створених для роботи серед жінок; розглядати усні і письмові заяви і скарги жінок, вносити пропозиції про відповідні міри; рекомендувати жінок для висування на роботу у радянські, профспілкові, комсомольські та інші суспільні органи, на господарську роботу, вносити пропозиції про заохочення жіночого активу; виступати в пресі, на радіо та телебаченні по питаннях діяльності рад жінок та інших проблемах, які торкаються інтересів жінок.

Звичайно, з призми аналізу сучасного суспільства, створені ради були, зі слів голови Асоціації жіночих організацій Одеської області Цуницької О.В. „... атрибутом партійної системи в рамках державної ідеології. Вони діяли як провідники політики комуністичної партії, виконуючи її вказівки і завдання. Повсюдно вони називались не інакше, як жіночими радами і фактично мали одні і ті ж завдання. Діяли жіночі ради без законодавчих підстав, не мали ні статуту, ні елементарного положення, в якому визначалися б їх цілі і задачі, функції, права і обов’язки. Тому жіночі громади керувались у своїй діяльності програмами КПРС, рішеннями з’їздів партії, а на рівні осередків рішеннями партійних організацій. Здобутки і досягнення громадської роботи жінок приписувались партійним осередкам, в їх актив по реалізації накреслень партійних з’їздів”.

Програма діяльності кожної ради визначалася індивідуально в залежності від особливостей, специфіки та гостроти проблем, складу активу ради, її розміщення, а також з урахуванням видів зайнятості, сімейного стану, віку, запитів різних категорій жінок. Якщо говорити про структуру жіночих рад, то слід зазначити, що вона майже не відрізнялася від інших радянських органів. Вона включала Президію, її робота поділялася на секції за таким зразком: підвищення трудової і суспільно-політичної активності жінок; ідейно-виховна робота; охорона материнства і дитинства; зміцнення сім’ї; виховання дітей і молоді; поліпшення торгово-побутового обслуговування жінок.

Але, не зважаючи на всі недоліки організації, підкорення партійній системі, жіночі ради займалися практичними справами, і навіть певним чином впливали на вирішення питань стосовно охорони дитинства, сім’ї, опікувались належним станом дитячих установ, чергами на влаштування в них дітей, приймали участь у розподілі житла на підприємствах, облаштуванні гуртожитків, налагодженості харчування, у ладнанні сімейних стосунків тощо.

Негативним у діяльності жіночих рад було те, що вони втілювали партійну ідеологію створення образу радянської жінки – трудівниці – матері – господині, багато уваги зосереджувалося на пропагандистській роботі, уславленні жінки-трудівниці, багатодітних матерів. Також жінки не були знайомі з досвідом і досягненнями жіночого руху за межами СРСР, вони не мали уяви про історію жіночого руху на Україні кінця ХІХ – поч. ХХ століття, що, звичайно, значно гальмувало становлення жіночого руху на терені перебудовчих процесів. Крім того, з настанням періоду соціальних перетворень, що призвело до руйнації старих соціальних та економічних еталонів, найбільш вигідні для жінок риси планової економіки і соціального устрою, що панували в СРСР, зокрема такі, як можливість вчитися і працювати, соціальні сервіси, практично зникли, що негативно відобразилося на стані жінки в суспільстві.

Література:

1. Труд, семья, быт советской женщины. – М.: Юрид. лит., 1990. – 432 с.

2. Цуницька О.В. Жіночий рух: через пізнання історії – до практичних дій // Жінка в Україні. Міжвідомчий науковий збірник / За ред. А.І. Комарової, І.Є. Голубєвої, В.П. Пустовойтенка, С.Р. Станік, Н.І. Карпачової та ін. – Т. 23. – К., 2001. – 648 с. – С. 100-105.

3. Шинелева Л.Т. Женщина и общество: Декларации и реальность /Л.Т.Шинелева. – М.: Политиздат, 1990. – 176 с.