Педагогические науки/5. Современные методы преподавания

Ст. викладач Лютвієва Я. П.

Харківський національний економічний університет імені С. Кузнеця, Україна

РОЗВИТОК ЕМОЦІЙНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ МАЙБУТНІХ ФАХІВЦІВ В СФЕРІ ЕКОНОМІКИ ЗАСОБАМИ ІНОЗЕМНОЇ МОВИ

Проголошена в Україні особистісна орієнтація навчально-виховного процесу передбачає формування працівників, адаптованих до успішних індивідуальних і колективних дій в умовах розвиненої демократії, осіб з високою мораллю і духовністю. Виконання цього завдання стикається з труднощами, хоча вже сталися позитивні зміни у гуманітаризації складової змісту освіти, застосовуються нові дисципліни та ін. Гасло«особистісна орієнтація» існує само по собі, а на практиці понад усе стоїть виконання стандартів і норм підготовки до конкретного фаху. Надто мало уваги у ВНЗ звертається на формування у студентів таких важливих рис, як емоційна інтелігентність, компетентність і зрілість. Це додатково складно ще й тим, що на перший курс приходять виключно підлітки 16-17 років.

Метою статті є розгляд методики навчання іноземної мови з урахуваннямрозвитку емоційної компетентності, яка сприяє підвищенню адаптивних здібностей індивіда та його гармонійній взаємодії із оточуючим світом.

Професійна культура є невід'ємною якістю фахівця високого класу. Одним з особливо важливих умов виховання культурної людини в професійному і загальному плані стає соціокультурне середовище – суспільство людей, що втілюють у своїй діяльності еталони способів поведінки, ставлення, взаємодії.На формування професійних якостей суттєво впливатимуть мотиви вибору професії, здатність успішно адаптуватись у постійно мінливих умовах ринкової економіки, сформованість комунікативних умінь, вільне володіння рідною та іноземною мовами. Сукупність професійних якостей менеджера розкривається через обґрунтування специфіки діяльності, її змісту, умов реалізації цілей і завдань, методів, засобів і функцій управління.

Ефективність професійної діяльності менеджера тісно пов’язана із комунікативною компетентністю. Формування особистісно-професійної комунікативної компетентності відбувається в ситуаціях міжособистісного спілкування, а тому адекватне сприйняття ситуації, об’єктивний вибір способів реагування, здатність прогнозувати очікуваний результат і спрямовано досягати його, засвідчує професіоналізм менеджера.

Емоційна компетентність повинна бути аспектом спеціального тренування. Орієнтація у власному емоційному світі сприяє формуванню адекватної поведінки, яка дозволяє гармонійно взаємодіяти з оточуючими і світом у цілому. Актуальність теми розвитку емоційної компетентності очевидна. Розвиток емоційної компетентності – це розвиток здібностей і навичок усвідомлення емоцій, управління ними і здатність до гармонійної взаємодії. Тобто, рівень емоційної компетентності може свідчити про цілісність емоційного життя. Згідно з визначенням Д. Гоулман, емоційна компетентність – це здатність усвідомлювати і визнавати власні почуття, а також почуття інших для самомотивації, для управління власними емоціями і у відносинах з іншими [3]. На його думку, емоційна компетентність включає дві складові: особистісна компетентність (розуміння себе, саморегуляція і мотивація) і соціальна компетентність (емпатія та соціальні навички). Існують й інші визначення емоційної компетентності. Так, її розуміють як здатність діяти з внутрішнім світом своїх почуттів і бажань; або як здатність особистості здійснювати оптимальну координацію між емоціями і цілеспрямованої поведінкою.

Емоційна компетентність – це системна властивість особистості, що включає навички адекватної ситуації рефлексії, саморегуляції, оптимального рівня емпатії та експресивності. Емоційна компетентність – це готовність і здатність людини гнучко управляти емоційними реакціями, як власними, так і інших людей, адекватно ситуації і умов, що змінюються. Сама емоційна компетентність є афективно-когнітивним явищем. Вона включає і афективні, і когнітивні компоненти. Емоційна компетентність має тісний зв'язок як з когнітивними здібностями, так і з особистісними характеристиками.

В емоційній компетентності виділяють декілька складових: усвідомлення своїх емоцій, уміння визначити, яку емоцію відчуваєш у даний момент, визначити, з яких базових емоцій складається складна емоція; уміння управляти власними емоціями, визначати джерело і причину їх виникнення, ступінь корисності, змінювати інтенсивність емоцій, замінювати їх на інші; усвідомлення емоцій інших людей, визначення емоційних станів за вербальними і невербальними ознаками; управління емоціями інших людей, цілеспрямована дія на їх емоції; а також адекватне вираження емоцій (рефлексія, емпатія, саморегуляція, експресивність).

Таким чином, емоційна компетентність, передбачає цілісний та прогресивний розвиток емоційної сфери особистості і представляє собою набір знань, вмінь та навичок, які дозволяють адекватно діяти на основі обробки всієї емоційної інформації. Емоційна компетентність збагачує досвід особистості, сприяє швидкому аналізу емоціогенних ситуацій. Саме тому емоційна компетентність може і повинна виступати аспектом спеціального тренування, адже орієнтація у власному емоційному світі, а відтак, і адекватна поведінка дозволяє гармонійно взаємодіяти з навколишнім світом.

У цілому, можна стверджувати, що емоційна компетентність виступає інтегральною значущою властивістю справжнього професіонала, її можна і необхідно успішно розвивати з метою створення більш гармонійної Я-концепції фахівця. Також емоційний компонент є вельми важливим у навчально-виховному процесі і необхідним для професійної психологічної підготовки майбутніх фахівців, бо сприяє формуванню їх загальної культури, емпатії, розумінню. Розвиток емоційної компетентності майбутніх фахівців сприятиме їхньому професійному становленню й особистісному вдосконаленню, актуалізації адаптивних здібностей, запобіганню «емоційного вигорання», гармонійному функціонуванню у соціумі, життєвим досягненням.

Таким чином, поступово приходимо до висновку, що емоційна компетентність сприяє підвищенню адаптивних здібностей індивіда, гармонійній взаємодії із оточуючим світом, особистісному розвитку, життєвому

успіху загалом.

На етапі інтеграції України в європейські економічні, політичні і культурні структури першочергового значення набуває питання підготовки спеціалістів, здатних успішно реалізувати процес співробітництва України з Європою та всім світом. Однією з найважливіших умов розв'язання цього завдання є необхідність озброєння молодих спеціалістів навичками і вміннями професійного спілкування іноземною мовою. Навички спілкування допомагатимуть студентам моделювати вільну і впевнену поведінку в професійній сфері. Оскільки у випускників все частіше виникає необхідність професійного спілкування іноземною мовою із зарубіжними партнерами в різних ситуаціях, пов'язаних з роботою спільних підприємств, участю в міжнародних ярмарках, виставках-продажах, переговорами з представниками зарубіжних фірм, можливістю навчатися за кордоном, або просто подорожувати і пізнавати світ і т.д., тоді і з'являється рушійна сила мовленнєвої компетенції –мотивація, тобто підстава, привід для вивчення іноземної мови.

Державна національна програма освіти України передбачає формування національно-мовної особистості, яка володіє даром слова –усного і писемного, умінням вільно, комунікативно виправдано користуватися мовними засобами під час сприйняття, створення висловлювань у різних сферах, формах, стилях і жанрах мовлення, тобто забезпечення її всебічної мовленнєвої компетенції [1].

Метою навчання іноземної мови є оволодіння іноземною мовою як засобом комунікації для успішного виконання подальшої професійної діяльності. 

Уміння вільно, невимушено користуватися мовою у спілкуванні, тобто, передавати й обмінюватися думками в різноманітних ситуаціях у процесі взаємодії з іншими учасниками, правильно використовувати систему мовленнєвих норм та обирати комунікативну поведінку, адекватну автентичній ситуації спілкування, – це і є поняття «комунікативна компетентність особистості».

Для якісного оновлення системи професійної підготовки фахівців економічної галузі особливого значення набуває проблема ефективної взаємодії у професійній сфері на основі оволодіння мовами міжнародного спілкування.

Ураховуючи процесуальний характер розвитку іншомовної комунікативної компетенції, основою її становлення може стати розвиток емоційного інтелекту засобами іноземної мови. При цьому можливо, щозацікавленість у спілкуванні іншою мовою обумовлюється зовнішніми, ситуативними обставинами, а не внутрішніми потребами. Але і в цьому випадку досягнення результату викликає у студента почуття задоволення, радості,гордості за себе. Пережитіу процесі діалоговогоспілкуванняпозитивні емоції мають тенденцію до закріплення, щостворює основу для переростання інтересу в стійку психічну властивість особистості.

Рівень володіння іноземними мовами спеціалістів економічного профілю значною мірою впливатиме на підвищення, конкуренто, здатності вітчизняних підприємств. Специфіка іноземної мови як навчального предмета та особливості її викладання на економічних факультетах (різнорівнева підготовка студентів, відсутність природного мовного середовища, скорочений термін навчання, значний обсяг навчального матеріалу, недосконале методичне забезпечення) зумовлюють пріоритетне завдання формування професійних якостей на особистісно-зорієнтованій основі, розширення можливостей цього процесу за рахунок підсилення його цілісності, педагогічного аналізу функцій та особливостей професійного спілкування майбутніх менеджерів ЗЕД іноземними мовами.

Показниками сформованості культури мовлення є правильність, точність висловлювань, якість і доступність викладу, чистота і виразність мовлення, багатство мовних засобів, доречність висловлювань, відсутність «слів-паразитів», різноманіття лексики, логічність, стилістична довершеність. Висока комунікативна обізнаність менеджера формується в умовах навчальної діяльності й характеризується як інтегральна якість, що об’єднує особистісні та професійні параметри. Успішна професійна комунікація менеджера можлива на основі розвинутої емпатії як психологічної готовності сприймати почуття іншої людини як власні, та рефлексивної здатності, що дозволяє аналізувати думки та вчинки, і є передумовою саморозкриття та самовдосконалення. Тому емпатія та рефлексія є важливою професійною якістю спеціалістів у галузі управлінської діяльності. Цілеспрямована робота в процесі вивчення іноземних мов з метою розвитку вказаних параметрів стимулює суб’єктивну активність студентів та упереджує виникнення комунікативних бар’єрів. Значною мірою виконанню цих завдань сприяє формуванню вмінь та навичок активного слухання, які синтезують психологічну готовність до комунікативної взаємодії. Показниками професійної майстерності є рівень адекватного сприйняття ситуації та вибір на цій основі раціональних прийомів реагування, що відповідатимуть когнітивному, емоційно-оцінному та поведінковому компоненту діяльності.

Формування індивідуального стилю професійної діяльності відбувається на основі злиття природних даних, власних очікувань та ідеальних уявлень про майбутню професійну діяльність та соціальне замовлення. Адже сучасний менеджер має добре усвідомлювати свої здібності і потреби підлеглих, свої можливості і повноваження та характер завдань, що стоять перед ним. Крім того, він повинен бути готовим до переоцінки своїх уявлень і, якщо необхідно, до відповідних змін стилю керівництва. Ознакою високої культури професійного спілкування сучасного менеджера є гнучкість, яка проявляється у здатності оперативно змінювати методи і прийоми взаємодії з підлеглими, вибирати в кожній конкретній ситуації найбільш адекватні способи впливу.

Г.В. Єлізарова вважає, що при формуванні міжкультурної компетенції студентів – майбутніх фахівців необхідно дотримуватися принципу усвідомленості і "переживання". Цей принцип ґрунтується на психологічній природі емоцій і спрямований на формування ставлення до будь-якої ситуації [2]. Тому на заняттях з іноземної мови природно обговорювати «живі» проблеми (події професійного та міського життя). При виборі теми для обговорення необхідно враховувати і можливість різних підходів до її висвітлення, наявність суперечних ситуацій.

У використанні на уроках міні-діалогів закладені великі ресурси для розвитку емоційної компетенції. Описуючи емоції, можна розташувати їх відповідно до їх властивостей, наприклад, емоції можна групувати попарно: любов і ненависть, симпатія і відраза, безпека і страх, горе і радість і т. д. Одна з головних труднощів при описі емоцій полягає в тому, що потрібно передати словами всі відтінки переживань. Ще одна складність у тому, що емоції одночасно проявляються і у внутрішніх переживаннях, і в поведінці. Оскільки ми одночасно відчуваємо емоції і реагуємо на них, перед нами постає завдання з двох етапів. Спочатку ми повинні правильно розшифрувати сигнали, що надійшли із зовнішнього середовища, а потім відреагувати на них. Коли ми розуміємо суть своїх емоцій і здатні реагувати щонайкраще, у нас з'являється можливість брати під контроль навіть найскладніші ситуації і проявляти ініціативу.

Для розвитку емпатії можна використовувати такі вправи, як комплімент-похвала. Наприклад, обмінялися думками про своїх друзів або видатних особистостей. Тут же можна використовувати прикметники, що описують ділові якості, стиль роботи, розумові здібності, поведінку. Комплімент і похвала відіграють різні ролі в діалоговому спілкуванні. Похвала – це позитивна оцінка діяльності або визнання в ході успішної роботи. Комплімент – це спосіб висловити схвалення, незалежно від того, що людина зробила.

Відкритість, гнучкість можна проявити в таких вправах, коли ми даємо раду або ділимося радістю.

Методики навчання шляхом придбання власного досвіду також включають в себе безліч інтерактивних підходів, які передбачають участь студентів у спілкуванні, за допомогою якого вони отримують знання та вміння з досвіду один одного. Як приклад наведемо метод критичних інцидентів (Critical Incidents / Problem Solving), який являє собою опис випадків чи ситуацій, що вимагають, щоб учасник взаємодії приймав певні рішення. Метою цього методу є інтерпретація студентом конкретного інциденту з подальшим пошуком вирішення проблеми і порівнянням знайденого рішення з рішеннями представників культури, що вивчається. Метод критичних інцидентів – гарний приклад пробудження емоційних почуттів у мовної особистості [2]. Презентація реальних ситуацій бізнесу іноземною мовою може бути запропонована викладачем в усній формі (аудіювання студентами невеликих уривків переговорів або ділових бесід), у формі показу відеозаписів з подальшим обговоренням, у формі невеликих тестів-діалогів з наступними завданнями, а також у формі бесід з представниками країни, що вивчається. Отже, всі перераховані методи навчання викладач може творчо використовувати при підготовці занять. Його завдання також полягає в тому, щоб мотивувати студентів самостійно працювати для ознайомлення з особливостями бізнес-середовища країн досліджуваної мови.

Комунікативні моделі вивчення іноземної мови будуються на тому, що мова розуміється як феномен культури, а це означає, що крім власної мовної підготовки (фонетичної, лексичної, граматичної) транслюються етнічна толерантність, відкритість до інших культур, правила міжособистісного спілкування. Досягнення культурних цілей мовної освіти неможливо без дотримання комунікативних прав особистості: на повагу, на відміну від співрозмовника, на питання до співрозмовника, на почуття і переживання. Для діалогічного спілкування характерна висока емоційна насиченість,свого роду емоційне лідерство, важлива емоційна компетентність кожного учасника.

Отже, розвиток емоційної компетентності у поєднанні з освітніми технологіями на заняттях з іноземної мови є інструментом для формування емоційно-ціннісного ставлення студентів до себе, інших людей, навколишньої дійсності, розвитку інтелектуально-психологічного потенціалу майбутнього фахівця.

Література

1. Державна національна програма «Освіта» (Україна XXI століття). – К.: Райдуга, 1994.-С. 8-10.

2. Елизарова Г.В. Культура и обучение иностранным языкам / Г.В. Елизарова. – СПб.: Изд-во Союз, 2001. – 291 с.

3. Goleman D. Emotional intelligence. – New York: New York Publishing House, 1995. – 183 p.

4. Hofstede G. S. Culture consequences: comparing values, behaviors, institutions and organizations across countries. – Thousand Oaks: Sage publications. – 2001. – 216 p.