Проблемні питання правильного визначення меж судового розгляду і їх вплив на правильність судового рішення

Основними завданнями кримінального судочинства, передбаченими у ст. 2 Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК України), є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура [2]. Це означає, що кримінальне судочинство покликано гарантувати всім його учасникам створення належних умов для повної реалізації їхніх законних прав та інтересів.

Обвинувачення є одним із найбільш важливих процесуальних механізмів, що приводить в дію всю систему кримінального судочинства, оскільки з нього розпочинаються кримінальні процесуальні відносини між слідчим та підозрюваним. Основний обсяг обвинувачення формується в стадії досудового слідства, але сформульоване у даній стадії обвинувачення не є остаточним і може змінюватися як в процесі подальшого розслідування, так і під час перебування справи у провадженні суду. Правильне вирішення питання про зміну обвинувачення має велике значення, оскільки, по-перше, саме повідомлення про підозру визначає межі судового розгляду кримінальної справи, по-друге, від прийняття такого рішення прокурором залежить повна реалізація прав і законних інтересів учасників кримінального процесу, насамперед потерпілого [1].

Після прийняття нового Кримінального процесуального кодексу 13 квітня 2012 року чинні норми процесуального законодавства почали чітко окреслювати питання, пов’язані з судовим розглядом кримінального провадження, яке заключається в визначенні та втановленні меж судового розгляду у суді і є гарантом забезпечення конституційних прав та обов’язків громадянина.

Згідно з положенням Кримінального процесуального кодексу України судовий розгляд проводиться стосовно обвинувачених і лише в межах висунутого їм обвинувачення, що гарантує справедливий розгляд та вирішення справи і права забезпечення обвинуваченого на захист [2].

Однак кримінальний процесуальний закон (ст. 338, ст. 339, ст. 340 КПК) передбачає під час судового розгляду можливість зміни обвинувачення як у бік поліпшення, так і у бік погіршення становища обвинуваченого, і висунення додаткового обвинувачення. Так прокурор має право під час судового розгляду змінити обвинувачення в суді як щодо правової кваліфікації кримінального правопорушення, так і щодо обсягу обвинувачення; висунути додаткове обвинувачення щодо вчинення обвинуваченим іншого кримінального правопорушення, якщо окремий їх розгляд неможливий; відмовитися від підтримання державного обвинувачення. Підставою для таких дій сторони обвинувачення є докази, які були досліджені в судовому розгляді, і дозволили прокурору дійти переконання, що обвинувачення необхідно змінити [5]. Право вийти за межі обвинувачення прокурор має на підставі частини 2 ст. 337 КПК за наявності відповідних підстав [2].

На відміну від КПК України 1960 р., новий КПК України більш детально визначає випадки, коли суд може вийти за межі викладеного в обвинувальному акті обвинувачення, а також підстави прийняття такого рішення [4]. Суд має право самостійно вийти за межі висунутого обвинувачення лише в частині зміни правової кваліфікації кримінального правопорушення, якщо це покращує становище особи, щодо якої здійснюється кримінальне провадження. На практиці така ситуація є досить звичною, коли сторони в змагальному процесі відстоюють свої позиції, а суд, вислухавши усі аргументи сторін та дослідивши надані докази, роблять висновки щодо реальних обставин справи і відповідно щодо кваліфікації злочину. При цьому суд не може вийти за межі обвинувачення, яке підтримує прокурор. Тобто, якщо суд вийшов би за межі обвинувачення у бік погіршення, то фактично суд виконав би функцію обвинувачення, що неприпустимо в кримінальному судочинстві [3].

Потрібно зазначити, що КПК України обмежує межі судового розгляду не тільки за змістом повідомлення про підозру, а й за колом осіб. Якщо у першому випадку особливих питань не виникає, то з колом осіб виникають деякі ускладнення. Межі судового розгляду стосовно кола осіб означають, що суд не може проводити розгляд стосовно інших осіб, про причетність яких до кримінального правопорушення може заявити хтось з учасників судового провадження. Суд не вправі досліджувати докази і вирішувати питання про винуватість осіб, щодо яких справу закрито або виділено в окреме провадження. Однак, деякі науковці, зокрема Г.І. Сисоєнко, Є.А. Бравилова, вважають, що в деяких випадках виникає низка проблемних питань та аспектів, які потребують вирішення і відображення у рішенні суду: це можливість розгляду питань винуватості чи невинуватості осіб, що не є обвинуваченими в конкретному судовому розгляді; яке їх процесуальне положення; як такі особи повинні вказуватись у вироку та ін.[6]. Такі питання виникають, коли існує необхідність дослідити питання винуватості інших осіб, що вчинили той же злочин у співучасті з обвинуваченим, але по відношенню до яких з різних причин не було призначено судового розгляду.

Вивчення всіх обставин злочину вчиненого у співучасті є єдиною можливістю винесення справедливого вироку. Проте участь у провадженні зазначених осіб чи матеріалів щодо таких осіб, що не є підозрюваним у конкретній справі, може призвести до порушення меж судового розгляду стосовно кола осіб, а також до порушення їх прав. Тому, потрібно визначити процесуальне положення таких осіб, визначити межі вказівки на таких осіб у вироку суду та ін.

Правильне визначення меж судового розгляду є дуже важливим для здійснення справедливого кримінального судочинства, адже має на меті забезпечення цілеспрямованості діяльності суду; гарантування обвинуваченому здійснення ним права на захист; виключення можливості засудження особи за кримінальне правопорушення, у вчиненні якого вона не обвинувачувалася; виключення можливості засудження осіб, щодо яких справа попередньо не розслідувалася [5].

Отже, визначення та встановлення меж судового розгляду кримінального провадження в суді є один із гарантів забезпечення прав на захист обвинуваченого, а також права на справедливий судовий розгляд змагального характеру. Саме встановлення меж розгляду в кримінальному судочинстві дозволяє об’єктивно та справедливо розглянути факт вчинення злочинного діяння і постановити готове рішення щодо обвинуваченого. А недодержання положень ст. 337 КПК щодо меж судового розгляду може бути визнано істотним порушенням кримінального процесуального закону і стати підставою для скасування вироку суду в апеляційному або касаційному порядку.

Література:

1. Ганова Г.О. Пономарьова Н.В. Межі судового розгляду кримінальної справи. Лекція // Національна академія прокуратури України. Інститут підвищення кваліфікації кадрів. Кафедра підтримання державного обвинувачення [Електронний ресурс]/Г.О. Ганова // Режим доступу: http://lektsii.net/2-32446.html.

2. Кримінальний процесуальний кодекс України: від 113.04.2012 // Відомості Верховної Ради України. – 1913. – № 9-10. – ст. 88.

3. Кримінальний процесуальний кодекс України: Науково-практичний коментар / Відп. ред.: СВ. Ківалов, СМ. Міщенко, В.Ю. Захарченко – X.: Одіссей, 2013. – 1104 с.

4. Кримінальний процесуальний кодекс України. Науково-практичний коментар : у 2 т. Т. 2 / Є.М. Блажівський, Ю.М. Грошевий, Ю.М. Дьомін та ін.; за заг. ред. В.Я. Тація, В.П. Пшонки, А.В. Портнова. – X.: Право, 2012. – 664 с.

5. Лобойко Л.М. Кримінальний процес: Підручник. – К.: Істина, 2014. – 432 с. [Електронний ресурс] // Режим доступу: http://pidruchniki.com/1074011055907/pravo/kriminalniy_protses.

6. Скільський І.І. Окремі аспекти визначення меж судового розгляду стосовно кола осіб/І .І. Скільський// Вісник Академії адвокатури України. – 2014. – Т. 11. – № 1. – С. 44–52. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/j-pdf/vaau_2014_11_1_8.pdf.