Экономические науки/13. Региональная экономика

Лапан О.В.

Донецький національний університет економіки і торгівлі

ім. М. Туган-Барановського, Україна

Кластеризація як напрям підвищення конкурентоспроможності регіонів

Сучасний розвиток світової економіки характеризується загостренням конкурентної боротьби між країнами, регіонами та фірмами. Конкурентоспроможність фірми залежить від країни та регіону її базування, при цьому процеси економічної інтеграції обумовлюють розвиток країн і регіонів у конкурентному середовищі.

Останнім часом велика увага приділяється формуванню та розвитку кластерів, діяльність яких є важливим аспектом формування стійкої конкурентоспроможності регіону або галузі. Під кластером розуміють певну групу виробничих підприємств та невиробничих організацій, для яких об’єднання виступає важливим засобом посилення індивідуальної конкурентоспроможності. До складу кластеру можуть входити науково-дослідні інститути, освітні заклади, бізнес-асоціації, дистриб’юторські мережі, сервісні фірми, інжинірингові компанії тощо [2, с. 60].

Теоретичні аспекти формування кластерів були сформовані М.Портером у книзі „Конкурентні переваги країни”. Кластерний підхід до аналізу структури економіки став виключно популярним в Фінляндії після його використання для розробки промислової політики країни в 1991-1993 рр.

Питаннями формування та розвитку кластерів займалися такі українські та зарубіжні вчені та практики, як В. Андерсен, М. Войнаровський, В. Воротін, М. Долішній, С. Куніцин, В. Прайс, Д. Стеченко, С. Соколенко, С. Сутирін, В. Шройдер, І. Хорват та ін. В Україні проблемами кластеризації займаються також такі дослідницькі організації: Міжнародна фундація сприяння розвитку, Науково-дослідний економічний інститут Міністерства економіки, окремі структури Європейської економічної комісії ООН та ЄБРР, основним напрямком дослідження яких є розробка теоретичних і методологічних основ створення і розвитку кластерів конкурентоспроможності в сучасних умовах розвитку економіки України.

В США, Фінляндії, Китаї, Мексиці, країнах ЄС сучасний рівень кластеризації є дуже високим. Так, в США діють приблизно 380 кластерів, сфера діяльності яких охоплює переробні галузі промисловості та сферу послуг, які виробляють приблизно 61% промислової продукції [3, с. 54]. Кластер „Західна Паннонія” в Угорщині формує 9% ВВП [2, с. 60]. У Данії функціонує 29 провідних кластерів, в яких приймає участь 40% усіх фірм країни і які забезпечують 60% експорту. Економіка Фінляндії на сьогодні повністю кластеризована: створено 9 основних кластерів, з яких лісний, інформаційний і телекомунікаційний забезпечують основний обсяг експорту та формують значну частину ВВП [4, с. 72-73].

Що стосується України, то в 1998 році в Хмельницькій області був створений перший вітчизняний кластер. У 2005 році були сформовані 5 кластерів в ряді галузей, серед яких будівничий, швейний, харчовий – в Хмельницькому, харчовий та туристичний – в Каменець-Подольскому. Також в області з’явилася ділова мережа зеленого туризму, створена на базі кількох малих підприємств.

До складу харчового кластеру входять підприємства харчової та переробної промисловості Хмельницької області, спільна діяльність яких спрямована на виробництво нових видів конкурентоспроможної продукції, яка реалізується під загальною торговою маркою.

Будівничий кластер „Поділля” є одним з найбільших в Україні за обсягом виробляємої продукції. Кластер був створений у 2005 році і об’єднує близько 30 підприємств, частина яких спеціалізуються на виробництві будівничих матеріалів, проектуванні, будівництві, дизайні, що забезпечує повний цикл будівництва зі здачею об’єкту „під ключ”. Інші підприємства кластеру надаю торговельні, маркетингові, юридичні і інформаційні послуги [2, с. 61-62].

Розроблені стратегії формування таких кластерів: інформаційно-освітнього, молочного, з виробництва екологічно чистих продуктів харчування.

Необхідно відмітити, що досвід організації кластерів в Україні напрацьовано проектом Департаменту Міжнародного розвитку Великобританії (DFID) „Розвиток приватного сектору”, у межах якого, починаючи з 2003 року, надавалася допомога для удосконалення бізнес-середовища у Житомирській, Одеській та Харківській областях. За чотири роки функціонування проекту у цих регіонах створено такі кластери, як „Українська асоціація каменю” (Житомир), „Одеські вина”, „Харківська асоціація виробників устаткування машин”, які на сьогодні успішно розвиваються [5].

Досвід Хмельницької області у формуванні кластерів є корисним для інших регіонів. Особливо для західних областей, де традиційно розміщені невеликі виробництва з використанням місцевих природних ресурсів та місцевого кадрового потенціалу, що, як показує світовий досвід, найбільше сприяє кластеризації. На думку експертів, наступним сектором кластеризації в Україні стануть автомобільна промисловість та інформаційні технології.

Отже, в сучасних умовах кластерам належить провідна роль у досягненні конкурентоспроможності регіону, що визначається наявністю тих або інших конкурентоспроможних галузей та сегментів економіки. Саме кластери створюють конкурентні переваги у визначених галузях і, як наслідок, у відповідних регіонах. Тому одна з головних задач у системі підвищення конкурентоспроможності регіону – виявити потенціал його кластеризації [1].

Перспективи створення різних варіантів кластерів є практично у всіх регіонах України: гірничо-металургійні, машинобудівні, металообробні, цукрові, харчові, швейні, хімічні, побутових товарів, переробні, торговельні, транспортні тощо. Для ефективної діяльності кластера необхідна, в першу чергу, зацікавленість у його розвитку підприємців та політична підтримка з боку органів державної влади.

Важливе значення для оцінки розвитку кластерів має аналіз інвестиційних та інноваційних процесів регіону, а також регіональна політика підтримки процесів кластеризації (підтримка малого бізнесу, розвиток органів місцевого самоврядування, надання позик, програми технічної допомоги тощо). Інноваційна структура кластера сприяє зниженню сукупних витрат на дослідження, що дає змогу учасникам кластера стабільно здійснювати інноваційну діяльність протягом тривалого часу.

Таким чином, ефективність кластерного розвитку досягається за рахунок використання географічної концентрації взаємозв’язаних галузей, консолідації зусиль промисловості та наукових центрів. Досвід найбільш розвинутих країн доводить перспективність використання кластерного підходу в національній економіці.

В умовах переходу на інноваційну модель розвитку економіки подальший розвиток та посилення процесів формування кластерів конкурентоспроможності має особливе стратегічне значення, що повинно відображатися у державних програма розвитку та у державній регуляторній політиці. Перехід на кластерну структуру економіки сприятиме підвищенню динамічності, збалансованості, ефективності регіонального розвитку, забезпечить високий рівень конкурентоспроможності регіонів.

Література:

1. Андерсен В. Регіональна конкуренція як фактор соціально-економічного розвитку України в умовах глобалізації // www.kennan.kiev.ua

2. Кластеры идут // Компаньон.– 2005.– № 16 (428) 22-28 апреля. – С. 60-63

3. Огородник І.В. Розвиток і розміщення нових локальних мережених територіально-виробничих систем – кластерів // Формування ринкових відносин в Україні.– 2004.– № 2(33). – С. 53-59

4. Кластеры конкурентоспособности Финляндии // Вестник Санкт-Петербургского университета.– 2004.– Сер. 5. Вып. 1 (№ 5). – С. 71-78

5. www.dkrp.gov.ua – Державний комітет України з питань регуляторної політики