Медицина п.12 Инфекционные болезни

Мироник О.В., Давиденко О.М., Печенюк Г.І.*, Фельдман Л.Я.*

Кафедра внутрішньої медицини, фізіотерапії, ендокринології

та інфекційних хвороб

Буковинського державного медичного університету

* Обласна клінічна лікарня м. Чернівці

КЛІНІЧНА ЕФЕКТИВНІСТЬ РЕАМБЕРИНУ

В КОМПЛЕКСНОМУ ЛІКУВАННІ ХВОРИХ

НА ЖОВТЯНИЧНІ ФОРМИ ГОСТРОГО ГЕПАТИТУ А

Вступ. Інтоксикаційний синдром є одним із проявів багатьох інфекційних захворювань, у тому числі і гострого гепатиту А. Ступінь його вираженості враховують як критерій оцінки тяжкості перебігу хвороби та при виборі способу патогенетичного лікування. Сучасна терапія жовтяничних форм гострого гепатиту А переважно спрямована на боротьбу з інтоксикацією та нормалізацією обмінних процесів в печінці. У медичній практиці до недавнього часу використовували препарати, які сприяють виведенню токсичних речовин лише з крові. З огляду на це виникає потреба у відшуканні ефективних інфузійних засобів, які б відповідали всім основним вимогам ефективної дезинтоксикації організму. Одним з таких препаратів є реамберин. Його ефективність зумовлена здатністю підсилювати компенсаторну активацію аеробного гліколізу, знижувати ступінь пригнічення окисних процесів у циклі Кребса мітохондрій, збільшувати внутрішньоклітинний фон макроергічних сполук – аденозинтрифосфату та креатинфосфату, активувати антиоксидантну систему ферментів і гальмувати процеси перекісного окиснення ліпідів у ішемізованих органах, справляючи мембраностабілізуючу дію на клітини печінки.

Мета дослідження. Вивчити клінічну ефективність реамберину в комплексному лікуванні хворих на жовтяничні форми гострого гепатиту А.

Матеріал і методи. Реамберин – інфузійний препарат до складу якого входять: N-(1-дезоксі-D-глюцитол-1-іл)-N-метиламонію, натрію сукцинат – 15,00 г, хлорид натрію – 6,00 г, хлорид калію – 0,30 г, хлорид магнію – 0.12 г. Теоретична осмолярність препарату 345 ммоль/кг.

Обстежено 35 хворих з жовтяничною формою гострого гепатиту А з середньотяжким перебігом хвороби віком 19-37 років. Осіб чоловічої статі було 17, жіночої – 18. Окрім комплексу базисної терапії всі хворі отримували інфузійну дезинтоксикаційну терапію. Залежно від застосованого препарату пацієнти були розподілені на групи: основна - налічувала 21 пацієнтів (отримували реамберин по 400 мл 1 раз на добу впродовж 5-7 днів), контрольна – 14 осіб (отримували 5% розчин глюкози по 400 мл 1 раз на добу впродовж 5-7 днів). Обидві групи були рандомізовані за статево-віковим складом і тяжкістю перебігу захворювання.

Усім хворим було проведено комплексне клініко-лабораторне обстеження з оцінкою функціонального стану печінки. Лейкоцитарний індекс інтоксикації (ЛІІ) розраховували за формулою Я.Я.Кальф-Каліфа.

Обробка даних проводилася статистично: обраховувалися середня арифметична та її похибка. Середню різницю між групами дослідження оцінювали за допомогою двостороннього непарного критерію Ст’юдента.

Результати дослідження та їх обговорення. Під впливом комплексного лікування суб’єктивний стан хворих в обох групах покращувався. Так, на 6-ту добу лікування у більшості хворих зменшилась загальна слабкість. В основній групі вона зберігалися у 14,6%, в контрольній – у 17,2%, однак відмінності між групами не вірогідні (р>0,05). Покращання апетиту спостерігалося у 80,5% хворих, що отримували інфузії реамберину, та у 69,3% пацієнтів контрольної групи. По закінченню курсу інфузійної терапії реамберину диспепсичний синдром зберігався у 7,9% пацієнтів, а інтоксикаційний – у 12,1% хворих. В групі контролю – 9,6% та 15,4% відповідно .

У хворих контрольної групи рівень лейкоцитів у периферійній крові після 5-7 днів лікування так і не досяг нормальних показників і становив 5,1±0,07х10⁹/л, в той час як у пацієнтів основної групи цей показник практично нормалізувався - 6,8±0,06х10⁹/л (р<0,01). При поступленні у хворих обох груп ЛІІ дорівнював 1,37±0,02. Під впливом комплексного лікування цей показник знижувався у всіх пацієнтів, однак, у хворих основної групи він був на 14% нижчим ніж у контрольній групі. Під впливом реамберину спостерігалася тенденція до збільшення абсолютного числа лімфоцитів (2,3±0,02х10⁹/л) та тенденція до нормалізації гранулоцитів (нейтрофілів) – 3,4±0,02х10⁹/л. А також відбувалося зниження швидкості зсідання еритроцитів з 29,1 до 14,2 мм/год (р<0,05).

Призначення реамберину сприяло зниженню вмісту загального білірубіну в сироватці крові, зменшенню інтенсивності жовтяниці. Так, у пацієнтів основної групи по закінченню курсу введення інфузійного розчину, спостерігалося зниження рівня загального білірубіну в сироватці в 4,3 рази; ферментемії в 5,8 рази; показників цитолізу в 2,4 рази.

Наприкінці комплексного лікування хворих з жовтяничними формами гострого гепатиту А спостерігалося зменшення розмирів печінки у пацієнтів обох груп. Проте, у хворих основної групи, відбулася нормалізація її розмірів у 58,4% пацієнтів, а в контрольній групі лише у 49,3%.

Висновок. 1. Застосування реамберину в комплексному лікуванні хворих на жовтяничну форму гострого гепатиту А сприяє швидкій нормалізації основних біохімічних показників. 2. Інфузії 1,5% розчину реамберину швидко і суттєво зменшують явища ендотоксикозу.