Филологические науки / 7. Язык, речь, речевая коммуникация

Шацька Г. М.

Прикарпатський національний університет ім. В. Стефаника, Україна

Про запозичення вигуків у процесі безпосередніх німецько-українських мовних контактів

Вигуки – це специфічні мовні явища, яким властива матеріальна (звукова) природа та основні ознаки слова (фонетична оформленість, непроникність, відтворюваність, ізольованість) і які позбавлені основи лексичного значення – понятійно-предметної, понятійно-процесуальної, понятійно-якісної чи понятійно-кількісної співвідносності. У них поєднується стабільність (незмінність) форми і надзвичайна рухливість семантики, максимальна лексико-семантична відокремленість від інших слів і така ж висока залежність від ситуації мовлення та використання інших лінгвістичних засобів спілкування [1].

Лексична семантика більшості вигуків визначається ситуацією мовлення, тематичним контекстом тощо, оскільки відображає не предметний світ і поняття про нього, а прояви чуттєво-вольової сфери людей, яка є настільки реальною, як і предметний світ. Це особливий клас слів, які є однією з лінгвальних форм вияву почуттів носіїв мови і служать для вираження власне органічних почуттів, відчуттів чи душевних станів та інших емоційних реакцій на навколишню дійсність.

Морфологічна класифікація українізмів, які були запозичені до мови галицьких німців-поселенців згідно зі словником Ю. Кремера [2], дозволяє виділити серед запозичень цілий ряд вигуків. Лексикологи відзначають, що вигуки запозичуються дуже легко. Це пояснюється як природою їхнього прагматичного значення, яка відтворює різноманітні відтінки емоційно-суб’єктного ставлення мовця до дійсності, так і їхньою переважною синтаксичною відокремленістю, їхньою функцією “сурогатів” речення, що легко виділяє їх з потоку мовлення. Вигуки не зв’язані зі значенням інших слів, натомість очевидною є їхня прив’язаність до мовної ситуації через прагматичне значення, що і спричиняє їхнє легке входження в мову-рецептор.

Серед запозиченої української розмовної лексики виділяються 26 вигуків. У синтаксичному плані вони є переважно однорідними і функціонують як еквіваленти речення. За семантичними функціями запозичені вигуки поділяються на такі, що виражають 1) волевияв, 2) емоції та емоційні оцінки та 3) етикетні вигуки. Хоча, на думку вчених, вигуків з категорією оцінки в українській мові більше порівняно з іншими групами, серед запозичень домінують вигуки групи волевиявлення, що зумовлюється сферами безпосередніх мовних контактів в умовах мовного острова. Це в основному вокативи для управління свійською птицею та худобою – слова прикликання та відгону домашніх тварин, орієнтовані на встановлення порозуміння між мовцем та твариною. Вони безпосередньо пов’язані з господарською діяльністю носіїв контактуючих мов. Стале їх використання у типових ситуаціях, супровід певними діями перетворюють такі слова у звукові сигнали для тварин, на які в тих з часом виробляється умовний рефлекс. Такі вигуки належать до найдавнішого прошарку лексичного складу мови, зберігають елементи індоєвропейського словникового фонду, характеризуються лексичною спільністю у багатьох контактних мовах, що зумовлено, очевидно, їхнім походженням або міграцією з мови в мову через суміжні говірки.

Оскільки у багатьох німецьких господарів біля худоби поралися українські наймані робітники, то постійне використання ними таких слів-імперативів у поводженні зі свійськими тваринами призвело до перетворення цих слів у звукові сигнали, на які єдино реагували тварини. Ці ж українські слова, як мовні засоби для управління поведінкою тварин і птиці, змушені були використовувати і господарі.

Словник Ю. Кремера подає, зокрема, такі запозичені вигуки: нім. hej! (Treibruf für Kühe) ← укр. гей!, нім. hoit! (“nach rechts”, Fuhrmannsruf für die Pferde) ← укр. гайт(а)!, нім. hou! (“halt”, Fuhrmannsruf für die Pferde) ← укр. гов!, нім. husch(a)! (Schеuchruf für die Hühner) ← укр. уш(а)!, нім. huža! (Hetzruf für Hunde) ← укр. гудж(а)!, нім. hila! (Schеuchruf für Gänse) ← укр. гіла! гиля!

Сюди ж віднесемо і формулу команди Uf ee Ras!, яка, ймовірно, вживалася під час важких колективних господарських робіт завдяки комунікативній командній влучності порівняно з німецькими структурами аналогічного синонімічного ряду: auf einen Streich, mit einem Mal.

Значно меншою за чисельністю є група запозичених вигуків, що виражають емоції та емотивні оцінки. Емоційні вигуки особливо яскраво демонструють специфічні риси семантики цього класу слів – суб’єктивність, ситуативність та контекстність – тобто прояви невіддільних від суб’єкта почуттів та волевиявлень. Серед запозичених емоційних вигуків виділяються вигуки-субстантиви з актуалізованим експресивно-оцінним значенням. Вигуки-субстантиви – це експресиви, які є виявом ставлення до позначуваного поняття, особи чи ситуації. Їхня експресивність входить до конотативного макрокомпонента у вигляді сем “емотивність та оцінність” і відображає активну участь людського чинника в моделюванні, структуруванні та інтерпретації фрагментів картини світу. Сюди перед усім належать лайки-зооморфізми: нім. Hadjuka! ← укр. гадюка, нім. Locha! ← укр. льоха, нім. Maupa! ← пол. małpa, укр. мавпа, нім. Suka! ← укр. сука.

Такі запозичення є результатом мовних контактів усної форми діалектного рівня. Той факт, що серед оцінних експресивів більшість має негативне значення, засвідчує не зневажливе ставлення до носіїв мови-джерела чи номінатів у рідній мові, а пояснюється твердженням лінгвістів про асиметричність більшості мов щодо виразу позитивних і негативних оцінок.

Література:

1. Мацько Л. І. Семантика вигуків і звуконаслідувань // Укр. мова і література в школі. – 1985. – № 2. – С. 56.

2. Krämer J. Unser Sprachsatz. Wörterbuch der galizischen Pfälzer und Schwaben. – Stuttgart - Bad Cannstatt, 1979. – XIX. – 275 S.